Спочатку, як водиться, було слово. 25 травня 1961 року, через півтора місяця після приголомшливого польоту першого космонавта планети Юрія Ґаґаріна, тогочасний президент Сполучених Штатів Америки Джон-Фіцджеральд Кеннеді звернувся до Конгресу (парламенту) з посланням «Про невідкладні національні потреби». У ньому, зокрема, говорилося: «Я вважаю, що наша країна повинна поставити собі за мету до кінця поточного десятиліття висадити людину на Місяці та благополучно повернути її на Землю. Жодний інший космічний проект нашого часу не буде більш вражаючим для людства чи більш важливим для довгострокового освоєння космосу; і жоден із них не буде таким дороговартісним та складним для реалізації». План пілотованого польоту до Місяця отримав загальну назву «Програма «Аполлон».
До проекту було залучено велику кількість як американських учених, так і фахівців-емігрантів. Одним із головних очільників програми став видатний німецький конструктор ракет Вернер фон Браун. Під його керівництвом розпочалися роботи зі створення надпотужної ракети-носія «Сатурн-V», здатної виводити на низьку навколоземну орбіту близько 140 тонн вантажу, а на траєкторію польоту до Місяця – 47 тонн. Космічний корабель «Аполлон» було вирішено зробити двомодульним: командно-службовий модуль використовувався для перельоту на навколомісячну орбіту та повернення на Землю, а місячний – для посадки на супутник Землі та старту з нього. Тим самим було реалізовано схему польоту, вперше запропоновану ще у 1916 році нашим співвітчизником Юрієм Кондратюком.
Американські астронавти загалом здійснили шість успішних експедицій на місячну поверхню, проте найвизначнішою з них, безперечно, була перша, котра розпочалася півстоліття тому – 16 липня 1969 року. Того дня на кораблі «Аполлон-11» у космос злетіли військові льотчики-випробовувачі, випускники престижних академій, бакалаври наук Ніл Армстронґ (командир), Едвін Олдрін та Майкл Коллінз. Тридобовий переліт до Місяця та вихід на навколомісячну орбіту пройшли без зауважень, тож іще через добу Армстронґ і Олдрін почали готуватися до посадки (Коллінз мав очікувати їх на орбіті). Спуск на місячну поверхню тривав 2 години 38 хвилин, причому найвідповідальнішими були його останні секунди. Проте завдяки зразковим холоднокровності та майстерності Армстронґа все минулося щасливо: 20 липня о 23 годині 17 хвилин за київським часом місячний модуль сів на рівнині Моря Спокою – найбільшій темній ділянці, яку можна бачити навіть неозброєним оком на диску нашого супутника у фазах, близьких до першої чверті. Через шість годин астронавти відкрили вихідний люк, а о 5 годині 56 хвилин 21 липня Армстронґ, першим обережно ступивши на місячний ґрунт, промовив історичні слова: «Цей маленький крок однієї людини – величезний стрибок усього людства».
Астронавти ходили поверхнею Місяця близько двох годин. На ній вони залишили наукові прилади та зібрали майже 22 кілограми зразків каменів і ґрунту, які згодом доставили на Землю. Свої спостереження Армстронґ описав так: «Поверхня дрібнозерниста, попелясто-сірого кольору, вкрита пилом. Я можу вільно зібрати його і підкинути носком ноги. Бачу сліди своїх черевиків. Пересуватися неважко… Горизонт нерівний, ніби горбистий… Поверхня яскравоосвітлена і нагадує пустелю в спекотний день. Оскільки небо чорне, то можна уявити, ніби вночі знаходишся на всипаному піском спортивному майданчику, освітленому прожекторами. Ні зірок, ні планет, за винятком Землі, не видно…» Олдрін, вражений небаченим краєвидом, знайшов влучні слова: «Чудове запустіння!» Повернувшись до місячного модуля та знявши шоломи скафандрів, астронавти відразу відчули різкий запах, який Армстронґу нагадав дух від вологого попелу в каміні, а Олдріну – пороху після пострілу. Так пахнув Місяць…
24 липня 1969 року екіпаж «Аполлона-11» успішно приводнився у Тихому океані. Перша подорож землян на інше космічне тіло тріумфально завершилась.
А що ж Радянський Союз? Не спромігшись відправити на Місяць свого космонавта, радянські вчені та конструктори, виконуючи завдання найвищого керівництва країни, відчайдушно намагалися хоча б частково врятувати космічний престиж держави, доставивши на Землю дещицю місячного ґрунту раніше за американців у автоматичному режимі. Поспіхом підготовлений для цього космічний апарат іще був «сирим», проте за три з лишком доби до старту «Аполлона-11» під назвою «Луна-15» таки полетів до Місяця. Йому вдалося вийти на навколомісячну орбіту, однак у план польоту свої корективи внесли неналежна робота бортових систем (електроніка завжди була слабким місцем радянської космонавтики) та на той час недостатньо вивчене неоднорідне гравітаційне поле супутника Землі, яке постійно й непередбачувано змінювало орбіту «Луны-15». Із примісячненням зволікали до останнього, і лише переконавшись в успіху експедиції Армстронґа та Олдріна, коли ті вже готувалися залишити поверхню нашого супутника, було ухвалене рішення йти на посадку. Проте через 4 хвилини після включення гальмівного двигуна «Луна-15» замовкла назавжди – вочевидь, розбившись об місячну поверхню. Місячні перегони з наймогутнішою країною світу, попри витрачені колосальні ресурси, були закономірно програні…
Володимир БЕЗУГЛИЙ,
аматор астрономії.