Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

СЛАВНЕ МИНУЛЕ ПАШКІВКИ. ХХ ст.


На початку ХХ ст. в с. Пашківка налічувалося 213 дворів, де мешкало 2628 осіб (1312 чоловіків та 1316 жінок). Село належало Людвику фон Ендену. Всі справи у селі вів управитель Карл Фрепонт.

Основне заняття місцевих мешканців – хліборобство. У селі було 4018 десятин землі (1250 десятин – поміщика, 53,5 десятини – церкви, 2724,5 десятини – селян). Вся земля оброблялася за трипільною системою.

У 1900 р. в селі були православна церква, винна лавка, три бакалійних лавки, чотири кузні, водяний млин фон Ендена з одним працівником, вітряний млин селянина Павла Тарашкі, пожежна частина, хлібний магазин та однокласна приходська школа.

Директором закладу з 1901 р. був священник Андроник Терлецький – родом із Черкащини, де розпочинав свою трудову діяльність звичайним шкільним учителем. Згодом, ставши священником у Пашківці, він не без успіху реалізував набуті навики в сільській приходській школі. За його настоятельства вона мала максимальне число учнів і найбільше матеріальне забезпечення. Відповідно, серед нагород за його сумлінну пастирську і педагогічну діяльність були набедреник, скуфія, камілавка.

Поряд з представниками місцевого духовенства працювали й світські вчителі. Наприклад, півтора десятиліття вчителював у Пашківському парафіяльному навчальному закладі Павло Родименко. Він був ентузіастом своєї справи – зокрема, їздив на літні курси підвищення кваліфікації у Київ, що на той час робили далеко не всі педагоги. За активну діяльність у школі отримав подяку від Київського митрополита.

Школа мала власне приміщення, збудоване ще у 1864 р. Певний час вона не мала чітко визначених джерел фінансування й існувала від випадку до випадку на пожертви духовенств та мирян. Згодом прихожани стали щороку надавати певну суму коштів, довівши їх кількість до 330 крб. Напередодні Першої світової війни школу стала фінансувати ще й Київська єпархіальна училищна рада, котра щороку надсилала до Пашківки по 780 крб.

Станом на 1917 р. в Пашківській школі навчалося вже 87 хлопчиків та 26 дівчаток. Нагадуємо, що мова йде про однокласну (!) приходську школу.

У 1913 р. в селі було два власники – Микита Магеда та Спиридон Корнеєвич. Село на цей час значно збільшилося і налічувало понад 400 дворів. Священником у Пашківці залишався уже згадуваний Андроник Терлецький. Також була приходська однокласна школа, чотири бакалеї (Риви Кагановської, Мойсея Сиренка, Бруха Хірмана та Рухлі Хірман), які мали свої власні мануфактури.

У 1914 р. розпочалася Перша світова війна. Значна частина чоловіків Пашківки пішли на фронт. На жаль, не всі з них повернулися додому.

Андрій Шевченко, Григорій Шевченко та Карпо Клименко потрапили до полону. Подальша їхня доля невідома. Також у полоні побував Каленик Сіренко, його було відпущено й він зміг повернутися в рідне село.

Поранення в ході бойових дій отримали: молодший унтер-офіцер Яків Коваленко, рядовий Трофим Сінельник, рядовий Митрофан Баран, рядовий Федір Таранюк, єфрейтор Кирило Воробей, ротний барабанщик Антон Бреженко, рядовий Прохор Пришва, рядовий Яків Павленко, старший унтер-офіцер Карпо Клименко, рядовий Михайло Сіренко, рядовий Степан Сінельник, ратник Онуфрій Рептух, рядовий Григорій Войтко, рядовий Яків Коваль, рядовий Василь Рептух, рядовий Артем Каштан, рядовий Фома Костюченко, рядовий Прохор Пришва, рядовий Федір Шевченко, рядовий Григорій
Войтко, рядовий Іван Каштан, рядовий Пимон Литвин, рядовий Трофим Воробей-Каштан, рядовий Кирило Литвин, рядовий Микола Баранов, рядовий Тимофій Кадюк, стрілок Микита Баранов, рядовий Іван Рептух, рядовий Микола Сіренко, рядовий Федот Шевченко, рядовий Кирило Білоус, рядовий Матвій Сіренко, рядовий Герман Петренко, рядовий Филимон Воробей, рядовий Родіон Герман, молодший унтер-офіцер Євлампій Некуй, рядовий Марко Руденко, рядовий Іван Білоус, рядовий Володимир Голубенко, рядовий Самсон Шевченко, рядовий Григорій Шевченко, рядовий Андрій Штунда, рядовий Самуїл Баранов.

Безвісті зникли: рядовий Гірш Литвин, Карпо Клименко, Федот Воробей, Василь Рептух, єфрейтор Степан Федориченко.

Загинули на полі бою рядовий Панас Сябрук, старший унтер-офіцер Дементій Клименко, ратник Олександр Фенчук.

Також за героїзм та мужність отримували нагороди. Георгіївським хрестом IV ст. нагороджений молодший унтер-офіцер Феофіл Голубенко.

У 1917 р. в Російській імперії було повалено царський режим і в Україні розпочинається боротьба за вплив та територію. У Пашківці, як і в усій Макарівщині, у період визвольних змагань влада змінювалася понад десять разів.

У лютому 1918 р. в Пашківці створено революційний комітет (ревком), який очолив селянин Петро Нестерчук. Проте у березні 1918 р. більшовики були вигнані з села. Остаточно більшовики повертаються лише у 1920 р. Того ж року тут було утворено сільську раду, яку очолив Каленик Сіренко, який незадовго до цього повернувся з німецького полону.

Однак навіть у цей час більшовики не знали спокою у Пашківці. Тут постійні набіги робили козаки отамана Панаса Голубенка.

ГОЛУБЕНКО Панас Антонович (1900, с. Пашківка – ?), військовий діяч, хорунжий 1-ї Кубанської козачої дивізії російської армії, півсотенний 1-го партизанського кінного загону О. Козиря-Зірки, сотник пішої сотні 2-го Гайдамацького запорозького «Куреня смерті» (отаман Ф. Богатиренко), сотник кінної сотні 1-го партизанського загону ім. Симона Петлюри,  повстанський отаман (1921 р.). Засуджений на 10 років позбавлення волі.

Логічно ж припустити, що Голубенко повинен був взяти у свій загін кілька мешканців Пашківки. У слідчій справі, яка має два томи і зберігається в ГДА СБУ (копія представлена в експозиції Макарівського районного історико-краєзнавчого музею), згадується пашківець Феодосій Полознюк.

ПОЛОЗНЮК Феодосій Зіновійович (1903, с. Пашківка – 1922), козак отамана Голубенка. Мав 8 десятин землі. Заарештований 19 грудня 1921 р. у с. Звонкова за звинуваченням у «політичному бандитизмі». Загинув у 1922 р. під час слідства.

Зі спогадів мешканця Пашківки Володимира Покотила ми дізнаємося, що козаком у отамана Голубенка також був його батько Кіндрат Покотило. Проте документальних підтверджень цьому факту немає.

І лише у 1922 р. в Пашківці утвердилася радянська влада.

У 1925 р. до складу сільської ради входили с. Пашківка (1948 осіб), хутір Займище (32 мешканці) та хутір Замогилки (67 жителів).

У 1926 р. до складу сільської ради входили с. Пашківка (1772 особи), хутір Займище (38 мешканців) та хутір Замогилки (85 жителів).

У 1927 р. в Пашківці відкрилася школа.

У 1928 р. організовано ТОЗ, у 1930 р. – комуну. Першим головою став двадцятип’ятитисячник Микола Кольцов з Києва. Саме він разом з головою сільради Кухарем розкуркулювали жителів села.

У 1930 р. розкуркулений Терентій Ступак, Петро Шаленко, а в 1933 р. – Іван Захарченко. У 1930 р. Клим Моргуцький виселений з України на 7 років, а Мафодій та Пилип Нищенки – на 3 роки. Петро Таранік у 1930 р. був на 8 років позбавлений волі.

Крім того, Кольцов і Кухар наприкінці 1932 р. відбирали у селян все до зернинки, а також прикраси, інші цінні речі. За спогадами місцевих мешканців активно допомагав у цьому вчитель місцевої школи Федір (його прізвища згадати не змогли), який у своїх учениць, їхніх матерів і бабусь витягав з вух золоті сережки.

У повністю позбавленому продовольчих ресурсів селі почався голод, від якого лише за встановленими даними померло 139 осіб.

Мешканка Пашківки Анастасія Пришва про страшні роки Голодомору згадує: «…В 1933 р. мені було майже 13 років. Я і добре пам’ятаю те лихоліття, дай Бог і не згадувати…

Сім’я у нас була велика. Батько був комнезамом. Але нас перед тим теж обібрали: забрали дві пари коней, реманент, свиноматку, багато хліба. Батько закопав під ноги коням у діжці трохи зерна, то його знайшли і теж забрали. Я нишком у колиску, під братика, поклала торбинку з просом – витягли. Учитель Федір Павлович витяг у мене з вух золоті сережки. І ходили в таких активістах, що оббирали людей, наволоч сама ледача!

Померла в нас тітка Марія з голоду, мої сестри – Василина (8 років), Марія (9 років), Ганя – зовсім маленька. Мати моя розказувала, що, коли вони робили на полі, то пішли на хутір напитися води – там жили люди (вже не пам’ятаю їхніх прізвищ), чоловік Корній і його жінка Варка. То моя мати побачила, що та жінка має дивний вигляд, а в хаті висіло дитяче платтячко. Як виявилося, та жінка вбила своє дитя і з’їла, знайшли лише голівку.

А по сусідству в нас помер хлопець 16 років Іван Сесюк, дівчина 12 років Люба Голубенко. Також померли Сидора Шевченко та її сестри Солоха і Гулька…».

Не встигло село відійти від подій 1932–1933 рр., як його накрила хвиля репресій. За період 1937–1938 рр. у Пашківці було репресовано 16 місцевих мешканців. Яків Литвин 17 вересня 1937 р. був засуджений до 10 років позбавлення волі, Степанида Пришва 2 листопада 1937 р. – до 8 років позбавлення волі, Логвин Павленко 17 листопада 1937 р. – до 10 років позбавлення волі, Боніфат Миргуцький 28 вересня 1938 р. – до 8 років позбавлення волі.

Павло Синельник 29 вересня 1937 р. був засуджений до 10 років позбавлення волі. Але за документами з ГДА СБУ помер під час слідства. Місце поховання й досі не відоме.

Після німецького полону та створення Пашківської сільської ради 18 грудня 1937 р. був засуджений до 10 років позбавлення волі Каленик Сіренко.

На десятьох мешканців Пашківки чекав більш жорстокий вирок – розстріл. До того ж слід зазначити, що розстріляли всіх за два рази: 28 квітня 1938 р. було страчено Івана Воробея, Степана Комашенка, Іллю Короля, Аристарха Павленка, Клима Полозюка та Омеляна Чорного.

Друга група на чолі з Пашківським сільським головою Федором Цурпаленком була розстріляна 28 травня 1938 р. У цей день також страчено: Михайла Шульженка, Якова Коваленка та Артема Каштана. Усіх десятьох розстріляних вивезли до Биківні, де й поховали у братській могилі.

Також не оминули репресій і уродженці Пашківки, які на той момент мешкали в інших населених пунктах. Олексій Зуєв 27
травня 1937 р. був засуджений до 3 років позбавлення волі, а 28 квітня 1938 р. розстріляно Анфіла Ступака – обидва мешкали у Києві.

19 листопада 1937 р. був розстріляний Степан Сіренко, який жив у Ірпіні; 22 грудня 1937 р. розстріляно Якова Ступака, 28 травня 1938 р. – Марка Канівця, 8 жовтня 1938 р. розстріляно Миколу Литвина – вони мешкали в с. Вітрівка. Усіх п’ятьох після розстрілу було перевезено до Биківні і там поховано у братській могилі.

Наприкінці 1930-х рр. Пашківка продовжує розвиватися. Місцева комуна перетворюється в колгосп ім. Димитрова, головою якого став Демид Войтенко.

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна, а вже 22 червня гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Досить швидко лінія фронту докотилася й до Пашківки. 10 липня 1941 р. село було окуповане гітлерівцями. У перший же день німці вбили колову колгоспу Демида Войтенка та розграбували фінансовий відділ Пашківської сільської ради.

12 липня до села увійшли нові частина Вермахту. Вони пограбували сільський магазин.

З літа 1941 р. у Пашківці встановлюється новий окупаційний режим. Старостою у селі нові господарі призначили Івана Гартуна (1882 р. н.). Згодом його на цій посаді змінить Моргуцький. Для місцевих мешканців були введені податки на собак та землю.

Крім того, гітлерівці вивозили молодь на примусові роботи до Німеччини. За період окупації з Пашківки було вивезено 77
місцевих мешканців.

У 1943 р. плани німців по великій кількості вивезених на примусові роботи зірвали радянські партизани. Завжди допомогу жителям Пашківки був готовий надати партизанський загін ім. Хрущова, яким керував місцевий мешканець Григорій Кухар. До загону згодом пішли мешканці Пашківки Влас Рептух, Михайло Нестерчук, Яким Шевченко, Гаша Кухар. Гашу Михайлівну гітлерівці арештували та вивезли до Києва. Подальша її доля невідома.

Також у період окупації у Пашківці діяла підпільна молодіжна організація. Керував нею 17-річний Юрій Пришва. В його групу входили А. Нестерчук, Д. Петренко, В. Левченко. Згодом приєдналися Никифор Петренко, Марія Висоцька, Борис Губич, Іван Ілюченко, Федот Сиротенко і Микола Павленко.

У будинку керівника організації партизани влаштовували перепочинок. Ю. Пришва організував добування зброї та боєприпасів із зруйнованих ДОТів КіУРу і на підводі з подвійним дном, яку німці відправляли на лісозаготівлі, вивози партизан.

Також група Пришви мала радіоприймач. Вони слухали Москву та приймали повідомлення Радінформбюро. Переписували їх від руки і розповсюджували серед населення.

У липні 1942 р. група Пришви увійшла до складу Бишівської підпільної організації на чолі з Миколою Манченком.

У 1968 р. єдиний партизанський квиток отримали мешканці Пашківки: Мотря Ольшана, Григорій Полозюк, Михайло Нестерчук, Леонід Ткаченко.

Крім радянського підпілля, діяли в Пашківці й українські націоналісти. Зокрема саме тут народився та діяв Володимир Покотило.

Володимир ПОКОТИЛО (1922, с. Пашківка – 2013), активний учасник українського національно-визвольного руху. З 1938 р. – член СВУ, а з 1939 – ОУН. У 1941–1943 рр. – організатор оунівських боївок у Бишівському районі. У 1946–1948 рр. – керівник Київського обласного проводу ОУН(б). У 1948 р. заарештований. До 1961 р. перебував у засланні.

У 1943 р. був арештований та вивезений з Пашківки Гордій Шевченко. За кілька днів до відступу гітлерівці спалили у селі будинки Олексія Борисюка та Анастасії Борисюк.

У роки війни мешканці Пашківки також потрапляли під каток радянської системи навіть в евакуації. Так, Прокоп Воробей у Новосибірську 22 листопада 1941 р. був засуджений до 7 років позбавлення волі. Петро Пашко 30 березня 1942 р.
був засуджений до 10 років позбавлення волі.

Вигнання гітлерівців з Пашківки відбулося 9 листопада 1943 р. Під час боїв загинуло чотири радянських військовослужбовці. Вони були поховані у центрі села біля клубу, у трьох могилах.

Деякий час у приміщенні Пашківської школи розташовувався польовий шпиталь. Уже взимку 1943 р. школа відновила свою роботу. На жаль, історія не зберегла прізвище першого повоєнного директора. А в 1948 р. директором став Федір Баран. Вчителями працювали Микола Коваленко, Михайло Сінельник та Любов Цурпаленко. У 1962 р. директором школи став Микола Коваленко.

Понад 300 мешканців Пашківки брали участь в боях Другої світової війни. 64 з них загинули, 208 за мужність та героїзм нагороджені орденами і медалями.

Відразу після вигнання окупантів відновила роботу Пашківська сільська рада. Першим повоєнним головою став Нестерчук.

10 серпня 1954 р. с. Вітрівка та с. Пашківка були об’єднані в Пашківську сільську раду, яка 4 березня 1959 р. увійшла до складу Макарівського району. Але 4 січня 1965 р. вона увійшла до складу Фастівського району. 12 грудня 1966 р. Пашківська сільська рада знову була передана до складу Макарівського району.

Повернувшись до Пашківки, радянські спецоргани продовжують пошук «ворогів». 12 березня 1945 р. Павло Атаманенко засуджений до 10 років позбавлення волі. 7 жовтня 1950 уродженка села Єфросинія Матвієнко, яка мешкала у Горобіївці, була засуджена до 10 років позбавлення волі. 2 грудня 1952 р. уродженка Пашківки Надія Чорна, яка мешкала у Фастові, засуджена до 25 років позбавлення волі.

Поступово відновлювалася після війни робота і місцевих колгоспів. По війні на території Пашківської сільської ради діяло
чотири колгоспи: ім. Другої П’ятирічки, ім. Димитрова, ім. Литвинова та ім. Сталіна. У 1953 р. вони були об’єднані в  колгосп ім. Маленкова. У 1955 р. назву змінено на колгосп «40-річчя Жовтня», який очолив Павло Коваленко. У 1957 р. розпочинається інтенсивна розбудова колгоспу. Будується корівник на 100 голів та великий курятник. Удосконалюється молочна ферма, яка славиться на весь район. У 1960 р. при колгоспі відкривається садок-ясла, де нянечкою працювала Л. Люц. У 1962 р. в колгоспі розпочали видавати свою газету-багатотиражку «Слово колгоспника». У 1968 р. господарство перейменовано у колгосп «Перемога». Зводиться нове приміщення колгоспної контори.

У 1967 р. в Пашківці мешкало 1163 особи. Село мало фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, середню школу, клуб з хоровим, драматичним та хореографічним гуртками, бібліотеку із 3,3 тисячі книжковим фондом, ощадну касу та відділення зв’язку.

У 1971 р. у Пашківці мешкало 1083 особи. В селі були середня школа, Будинок культури, бібліотека.

У 1972 р. збудовано нове приміщення Будинку культури із спортзалом на 400 місць. У 1975 р. сільчани зробили озеленення алеї перед приміщенням Будинку культури.

Мешканці Пашківки виконували інтернаціональний обов’язок у багатьох країнах світу. Пашківці служили в Німеччині, Чехословаччині, на Кубі тощо. На жаль, у архіві Макарівського РВК не вдалося відшукати свідчення про перебування мешканців Пашківки у Афганістані. Хоча впевнений, – вони там таки були.

У 1986 р. у Пашківці побудовано 50 будинків для 138 переселенців.

У 1988 р. збудовано нове приміщення дитячого садка на 35 дітей.

У 1991 р. Україна отримала незалежність і в житті Пашківки, як і інших сіл Макарівщини, була перегорнута нова сторінка. Але це тема уже іншої статті.

к.і.н. Віталій Гедз ,
директор Макарівського районного
історико-краєзнавчого музею,
в.о. керівника Всеукраїнської кампанії
«Пам’ять Нації».

Tags: ,

Залишити відповідь