Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

УКРАЇНА У ФІНАЛІ!


15 червня збірна України віком до 20 років вперше в своїй історії зіграє у фіналі чемпіонату світу з футболу. У багатьох наших читачів може виникнути питання, як ця подія пов’язана з Макарівщиною та історією?Відповідь у постаті одного збірника – центрального півоборонця Кирила Дришлюка (№ 15), який є гравцем «Олександрії». Хто читав у минулому номері про те, як загинув наш земляк – Олексій Потапенко, той зустрічав у статті прізвище Павла Дришлюка, найкращого товариша Потапенка та й помітив, що автром статті був Вадим Дришлюк – брат полеглого Павла.

А Кирило – це син Павла Дришлюка. Нагадаємо, що у збитому 6 червня 2014 р. літаку Ан30Б загинули п’ять членів екіпажу: командир літака Костянтин Могилко, борттехнік Павло Дришлюк, бортмеханік Олексій Потапенко, оператор фотозйомки Сергій
Камінський та радист Володимир Момот. Врятувались, зістрибнувши з парашутом, лейтенанти Кирило Крамарьов і Василь Полажинець та штурман-інструктор підполковник Сергій Ніколаєв. При падінні літак був повністю зруйнований, тіла загиблих льотчиків збирали по фрагментах. Олексія Потапенка поховали 11 червня у Макарові, Костянтина Могилка, після складних експертиз та ідентифікації, – 26 червня на Вінниччині. Рештки тіла Павла Дришлюка ідентифікувати так і не вдалось, він вважався зниклим безвісті. І лише 6 січня 2015 р. капітан Павло В’ячеславович Дришлюк був визнаний таким, що загинув.

13 жовтня 2015 р. у Києві на приміщенні школи № 230 (вул. Генерала Наумова, 35Б), в якій навчався Павло Дришлюк, відкрито меморіальну дошку на його честь. І, до речі, одним з ініціаторів відкриття дошки був наш земляк з Бишева пошуківець Володимир Жарко. Про те, як з’явилася ідея встановлення дошки, нам розповів один з її авторів – Павло Нетьосов:

«Це дуже цікава історія. Коротко розповісти її, напевно, не вийде, але я постараюся. У нашій організації, крім дослідження фортифікаційних споруд, існує пошуковий напрям і в ньому ще більш вузький сегмент: пошук загиблих літаків та їх екіпажів. Якось у Володимира Жарка – керівника нашого пошукового сектору і пристрасного любителя авіації, виникла ідея встановити гідний пам’ятник на місці падіння літака ЛА-5ФН, з якого почалося його захоплення пошуком. Ця ідея була реалізована безпосередньо на місці падіння літака в Святошинському лісі. Місце відлюдне, тому металева конструкція протрималася б там зовсім не довго, обійшлися деревом. А хотілося зробити щось по справжньому пов’язане з авіацією.

Вирішили основний пам’ятний знак з гвинтів літака поставити в іншому місці, зупинилися на школі № 230, яка стояла на краю мікрорайону, прилеглого до лісового масиву. Домовитися про дорогі лопасті повітряного гвинта обіцяла наша колега Людмила Дробот. Сказано – зроблено. Написали листа до керівництва 410 авіаремонтного заводу, або як його офіційно називають Державне підприємство «Завод № 410 цивільної авіації України», зустрілися з керівництвом і отримали прямо з ремонтного цеху такі потрібні нам гвинти.

У процесі узгодження начальник цеху запитав, чи обов’язково нам нові гвинти, чи підуть трохи пошкоджені? Пошкоджені – це як? Літак над Слов’янськом обстріляли – лопасті гвинта пошкоджені, потребують ремонту. Ми вам зашпаклюємо, пофарбуємо, будуть як нові, адже навантаження на них ніякого не буде. І нам роботи менше і вам добре. Ми погодилися і наступного дня забрали лопасті в офіс Цитаделі. 

Оцінивши красу предметів, вирішили на них зробити гравіюванням GPS координатів всіх літаків, які захищали небо Києва в 1941 і 1943 роках і були збиті під час виконання завдання. А потім війна всіх нас затягнула так, що не змогли продовжити і закінчити розпочате. Знову про них згадали, тільки майже через півроку 12 листопада 2014 р., коли готували виставку «1941 Герої не вмирають 2014» в Державній художній середній школі імені Т.Г. Шевченка. Говорили, що лопасті над Слов’янськом побували, так давайте напишемо на одній з них всі літаки збиті в небі Донбасу в цій неоголошеній війну. Так і зробили. Потім, коли переносили виставку зі школи в офіс Цитаделі, то вирішили поставити дві лопасті разом вертикально, ніби як дві квітки – в пам’ять про загиблих.

Так це все простояло до недавнього часу. Обговорювали плани на майбутнє: як і що будемо робити і Володимир Жарко згадав, що на тій самій школі, біля якої збиралися колись ставити знак з лопатей, повісили табличку борттехніку Павлу Дришлюк. Стоїмо…мовчимо… дивимося на ці самі лопасті і не можемо в черговий раз повірити, що в нашому, здавалося б розрізненому великому світі, все так тісно і взаємозалежно.

21 лютого 2016 р. до нас в офіс приїхав брат Павла Дришлюка – Вадим і директор шкільного музею Герда Миколаївна. Обговорили, поговорили і вирішили одну лопасть передати цій самій 230-й школі і змонтувати її під меморіальною табличкою. На лопасті вигравірувані всі загиблі члени екіпажу цього літака. Є велика підозра, що це саме його обстріляли тоді над Слов’янськом і саме цей борт заходив на ремонт і можливо це саме його лопасть…».

Вважаю, що було б правильно і символічно, якби наша збірна виграла цей чемпіонат світу, а перемогу хлопці присвятили батькові одного з гравців та його бойовим побратимам.

Віталій ГЕДЗ,
в.о. керівника кампанії «Пам’ять Нації».

Tags: , , , , , ,

Залишити відповідь