Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ГРУЗЬКЕ


На початку ХХ ст. в с. Грузьке налічувалося159 дворів, в яких мешкало 2 449 осіб (1 233 чоловіків та 1 216 жінок). Село належало О. Бетулинській, хоча господарство безпосередньо в с. Грузьке вів Г. Мольський. Основним заняттям місцевих мешканців було хліборобство. У селі налічувалося 4 976 десятин землі (2 654 десятини – поміщицькі, 2 269 – селянські, 53 – церковні). Поміщицька земля оброблялася за дев’ятипільною системою, а селянська – трипільною.

У 1900 р. в селі діяли: православна церква, каплиця, однокласна приходська школа, винна лавка, пивна лавка, п’ять торгових лавок, гуральня О. Бетулинської (управляючий – І. Саницький), де працювало 8 робітників; водяний млин О. Бетулинської, три повітряних млини, що належали селянам М. Машовцю, В. Іванченку та О. Мирончуку, паровий млин О. Бетулинської, де працювало два робітники.

Також до складу с. Грузьке на той час входили хутори: Перекопане (2 мешканці), Зіняк (2 мешканці), Чемерешень (9 мешканців), Князьке (9 мешканців), Василівщина (5 мешканців). Згодом В. Мольський викупив с. Грузьке та побудував тут цегельний завод. Знаходився він навпроти сучасного кагатного поля. На ньому робочий день був від чотирьох годин ранку і до заходу сонця. Дорослому за день платили 20 коп., неповнолітнім – 10 коп. На цеглі, яку виготовляв завод, було викарбувано – «В. М» (ініціали поміщика – Віктор Генріхович Мольський). Також В.Г. Мольський відкрив бібліотеку для селян, де кожен охочий міг читати газети та книжки. Дещо пізніше В. Мольський відкриває вапельню.

Незважаючи на велику кількість відкритих підприємств, місцеві мешканці залишалися незадоволеними рівнем життя. Як результат – постійно виникають виступи проти поміщиків. Один з перших відбувся у листопаді 1903 р. Але про його перебіг сьогодні нічого невідомо. Влітку 1904 р. виступило 10 чоловік, на чолі з В. Машовцем, які почали палити скирти, рубати ліс і закликати людей до загального страйку. Вони побили урядника, який намагався їх заарештувати, знищили бібліотеку для селян.

Виступ був придушений каральним загоном поліції, у складі 50 чоловік. 30 липня 1907 р. суд постановив вислати всіх учасників повстання до Архангельської губернії під нагляд поліції. Причому, В. Машовця – на три роки, а всіх інших – на два роки кожного. Також відомо, що протягом 1904–1905 рр. у с. Грузьке розповсюджувалися робітниками Київських заводів прокламації Революційної української партії «Страйкуйте», Російської соціалдемократичної робітничої партії «Ко всем! Граждане, протестуйте против войны. Требуйте мира!», «Царская конституция», «Ко всем рабочим города Киева», «Уроки
войны» та інших.

Після реформи, започаткованої прем’єр-міністром Російської імперії П. Столипіним, заможні селяни купують землю за селом, кількість населення на хуторах швидко зростає, утворюються нові хутори та урочища. У 1913 р. гуральня продовжувала працювати в Грузькій. За архівними документами її власницею тоді була О.М. Мольська. Слід сказати, що В.Г. Мольський був досить розумною та передбачливою людиною. Розуміючи, що в країні назріває революція, він у 1914–1916 рр. закриває вапельню і цегельний завод, продає обладнання винокурні у Червону Слободу та їде за кордон. Як результат, справжньої революції в с. Грузьке у 1917 р. не було. Коли селяни у жовтні 1917 р. увірвалися до маєтку Мольських, там уже нікого не було.

У грудні 1917 р. в Грузьку прибули Вільні козаки Центральної Ради. На загальних зборах селян вони отримали перелік людей, які заважають нормальному життю в селі. Згодом, у новорічну ніч, було розстріляно 15 чоловік у Грузькому та чотирьох братів Каратюків на Мар’янівських хуторах. У 1918 р. до села вперше приходить радянська влада. Було створено революційний комітет (ревком), який очолив К. Лобань. Його згодом змінить С. Місюра. Ревком керував сільською громадою і селом. А наприкінці 1918 р. було утворено Грузьківську сільську раду. Її очолив І. Петрусь. Однак спокійного життя в більшовиків у с. Грузьке не було.

У 1919 р. Грузьку зайняли денікінці. Під загрозою розстрілу вони наказали селянам зібрати 250 пудів вівса. Овес було зібрано, але в той час з боку села Фасової наступали більшовики. Денікінці покинули все і стали спішно відступати на село Козичанку. Пилип Голубовський вказав червоним шлях відступу білих, але останні через кілька днів знову зайняли село, порубали на цвинтарі за зраду голову сільської ради П. Голубовського. І лише у травні 1921 радянська влада остаточно утвердилася в селі. Утворенокомнезам (комітет незаможних селян), головою якого обрали С. Новика. Розподіл поміщицьких земель. Вся земля поділялась на п’ять категорій (п’ята – піщаний горбок). Замість однієї десятини землі першої категорії можна було брати, наприклад, п’ять десятин п’ятої. Заможним селянам було доручено обробляти землю бідних вдів, котрі не мали необхідного інвентаря. У приватному секторі працювала маслобойня та шість вітряних млинів.

У 1921 р. відновила роботу школа, з метою подолання неписьменності серед дорослого населення відкрито хату-читальню. У 1923 р. вперше в адміністративнотериторіальному поділі вжито назву – с. Грузьке. Того ж року Н.П. Новохатнього було обрано сільським головою. Вже тоді з його ініціативи починається запекла боротьба із заможними селянами. Людей, які мали в господарстві дві корови або одного, але гарного коня, називали «куркулями», забирали все майно і лишали помирати голодною смертю. Тих, хто опирався, мазали смолою, посипали пір’ям і замикали у сільській раді, глузуючи доти, доки не згодяться віддати майно. Сільська верхівка заохочувала ледарів, які замість того, щоб працювати, грабували своїх же односельців. Відчайдушні спроби трудящих людей чинити опір встановленню нових порядків так ні до чого і не привели. Кількох було репресовано, дехто спродував майно і їхав назавжди до міста. У 1925 р. люди, доведені до відчаю, підпалили хату Н.П. Новохатнього, вбили першого комсомольця села І. Лобаня, але це вже, практично, нічого не змінило.

У 1925 р. у с. Грузьке було зареєстровано земельні громади «Обирська», «Петрівська», «Брусилівська», «Юрковицька», «Новоселицька», «Друге земельне товариство».

На 1926 р. у с. Грузьке мешкало 3 600 осіб. Також до складу села входили хутори Обірки (30 мешканців) та Перекопань (37 мешканців). У 1927 р. у місцевій школі було створено перший піонерський загін.

Наприкінці 1920-х рр. у с. Грузьке відкрито фельдшерський пункт. У 1929 р. земельні громади Грузького об’єдналися в колгосп «Серп і молот», який очолив Яків Новик. Під час колективізації почали переносити до села численні хутори. Їх мешканці, селяни-середняки, виступали проти і були вислані з України. У 1930 р. було розкуркулено селянина Г. Іванченка, виселено за межі України О. Азоренко та засуджено на 10 років позбавлення волі В. Хоменка, у 1931 р. – на три роки за межі України виселено П.Я. Машовця, у 1932 р. розкуркулено М.О. Панюхна, а у 1933 р. засуджено на 10 років позбавлення волі В. Зухар-Дорошенка.

У 1930 р. у селі відкрито семирічну школу. З лютого 1931 р. до січня 1935 р. с. Грузьке входить до складу Брусилівського району. У 1932 р. на х. Перекопань було створено колгосп «Красний Перекоп» на чолі з П. К ожедубом. У 1934 р. він буде об’єднаний з колгоспом «Серп і молот».

У 1932 р. головою колгоспу «Серп і молот» обраний посланець партії 25-тисячник П. Лістунов. Він повинен був запобігти розкраданню «державного майна». Допомагали йому в цьому «активісти», серед яких були члени партії та комсомольці.

Голодомор 1932–1933 рр. – це жахливий синтез неврожаю та безкомпромісного диктату влади. У 1932 р. було дуже мокре літо. Картопля погнила в землі, у колоссі проросло зерно. Але навіть те, що залишалося у селян, відбирали до останньої крихти. У с. Грузьке в цей період померло 300 осіб. Проте встановлено прізвище лише 11 осіб.

У 1934 р. ухвалено постанову про закриття церкви в ім’я Архістратига Михаїла і перебудування її під клуб, який відкриють у 1936 р. Там була зроблена сцена, відбувалися регулярні кіносеанси. У 1935 р. відкрито десятирічну школу, де навчалося близько 1000 дітей та піонерський клуб. Не встигло село відійти від страшних втрат у результаті голоду, як накотилася чергова чорна сторінка історії. У 1937–1938 рр. у Грузькому розпочинаються репресії. Їх жертвами стало 14 місцевих мешканців, з яких половина була розстріляна. Наприкінці 1930-х рр. у селі з’являється перший радіоприймач. У 1938 р. колгосп «Серп і молот» за територіальним принципом розформовано на три окремі господарства: «Серп і молот», пізніше імені Молотова, що займав вул. Петрівський Хутір, Слободу, Юрковицю, Стару Новоселицю і частину вул. Обирської, «Нове життя», пізніше – імені Любченка, потім – імені Фрунзе, за яким були закріплені вул. Нова Новоселиця і Перекоп та імені Ворошилова, до якого відносились вул. Брусилівська та інша частина Обирської. При колгоспах були дитячі ясла. На 1941 р. у них налічувалося 258 дітей.

У 1939 р. з церковної будівлі зрізали куполи і зробили в її приміщенні колгоспну комору. 1 вересня 1939 р. розпочинається Друга світова війна. А вже 22 червня 1941 р. гітлерівські війська переходять радянський кордон. Досить швидко полум’я війни дійшло до Макарівщини. 8 липня с. Грузьке окупували гітлерівці. За «новим» порядком тут створили сільську управу на чолі з С. Форостовцем. Він був у безпосередньому порядкуванні Бишівської райуправи. Крім того, у приміщенні школи знаходилась грузчанська комендатура. Комендант-мадяр, якого за руде волосся назвали «Соняшником», управляв, окрім Грузької, так званим «Грузчанським кущем»: Соснівкою, Веселою Слободою, Мар’янівкою, Козичанкою, Юрівкою, Вільним. Комендатура підпорядковувалась Брусилівській жандармерії, яку очолював німець Гофман.

Під час окупації були зруйновані колгоспні будівлі, спалено понад 50 будинків селян, школу, розграбовано сільську бібліотеку, зруйновано приміщення піонерського клубу. Гітлерівці відновили діяльність церкви, в селі діяв осередок ОУН (м). За роки свого панування нацисти до Третього райху на примусові роботи вивезли 114 місцевих мешканців. Відомо, що Є. Дядюк загинула на каторжних роботах. 78 жителів села знищено окупантами. Проте встановлено прізвище лише 11 осіб.

Мешканці Грузького брали активну участь у русі Опору. У навколишніх лісах діяв Бишівський партизанський загін на чолі з Г. Обухівським. Крім того, колишній колгоспний голова Г. Кухар створив власний партизанський загін. А з архівних документів відомо про діяльність загону на чолі з М. Дорошенком. Однак у 1968 р. районною комісією по видачі партизанських квитків, відзначений лише один мешканець Грузького – Г. Грибовський. 9 листопада 1943 р. Грузьке було відвойоване 32 гвардійською Тернопільською мінометною бригадою І-го Українського фронту. Під час визволення села загинуло 188 військовослужбовців (5
офіцерів та 183 рядових), які поховані у 4 братських та 3 персональних могилах.

Проте ще до 25 грудня 1943 р. на захід від села проходила лінія фронту. Грузьке кілька разів переходило з рук у руки. У селі було розміщено далекобійну артилерію. Значна кількість мешканців Грузького пішли на фронт. Слід сказати, що навіть у важких бойових умовах радянська влада продовжувала шукати «ворогів народу». Так, у 1942 на 8 років позбавлення волі був засуджений О. Коломієць, а у 1943 р. – на 10 років позбавлення волі Ф. Лукаш. Загалом на фронтах німецько-радянської війни загинуло 275 мешканців Грузького.

Понад 150 місцевих жителів за проявлені мужність та героїзм нагороджені орденами і медалями. Село відвойоване, відновила роботу сільська рада, закінчилася Друга світова війна. Однак пошук «ворогів народу» продовжується. За 1945 – 1946 рр. троє мешканців Грузького було засуджено до різних мір покарання. Досить швидко відновили роботу три колгоспи. У 1957 р. колгосп імені Ворошилова був перейменований у колгосп «Перемога». У 1958 р. колгоспи «Перемога», імені ХХ партз’їзду та імені Фрунзе об’єднали в один – «Комуніст». Головою обрали Яворського. У 1967 р. колгосп було перейменовано на «Прапор комунізму». У 1970 р. до нього приєднали колгосп імені Шевченка (с. Весела Слобідка), а в 1979 р. – колгосп імені Леніна (с. Козичанка). У 1987 р. козичанський колгосп було від’єднано. Восени 1945 р. відновила роботу школа.

У 1946–1947 рр. с. Грузькому довелося знову пережити голод. За спогадами очевидців втрати були не меншими, ніж у 1932–1933 рр. У 1946 р. відновлено роботу бібліотеки та відкрито дільничну лікарню на 10 ліжок. Першим завідуючим бібліотеки, що мала фонд з 263 книжок, була В. Машовець. До 1975 р. бібліотека знаходилася у маленькій тісній кімнатці при пошті, після чого вона була переведена до нового приміщення Будинку культури. У лютому 1950 р. рішенням Київської обласної ради у церковної громади села знову було відібрано приміщення храму: в 1954 р. у ньому знову відкриють клуб. У 1958 р. Свято-Михайлівську церкву було остаточно закрито, а общину знято з реєстрації. Проте богослужіння продовжували проводитися у звичайній хаті.

У 1971 р. було заборонено проводити богослужіння. У 1975 р. після відкриття нового приміщення Будинку культури назавжди зрівняли із землею стару церковну будівлю. У 1953 р. Грузьке було електрифіковане. У 1959 р. світ побачила місцева багатотиражна газета «За високий урожай».

На 1 січня 1967 р. населення села складало 1 642 особи.

На 1971 р. у Грузькому мешкало 1554 особи. У селі діяли троє дитячих ясел на 150 дітей, середня школа, клуб, бібліотека, аптека, дільнична лікарня на 25 ліжок, ветлікарня, відділення зв’язку та побутовий комбінат з швейним і взуттєвим цехами й перукарнею.

У 1974 р. було розпочато будівництво комплексу з вирощування нетелів. У травні 1976 р. до складу Гружчанської сільської ради увійшло с. Весела Слобідка. У 1979 р. радянська влада розпочала, як виявилося пізніше свою остатню війну – в Республіці Афганістан. Мешканці Грузького О. А лександров, В. Войналович, І. Конопацький, А. Мазуренко, В. Сарана, А. Стеценко, О. Давидюк та І. Ярош виконували свій інтернаціональний обов’язок у цій далекій країні.  1981 р. на території колишнього колгоспу ім. Фрунзе було відкрито підсобне господарство НВО «Електронприлад» під назвою «Гвардія». У 1985 р. було газифіковано Старцевий Хутір.

Не залишилися мешканці с. Грузьке осторонь під час аварії на ЧАЕС. У вересні 1986 р. було введено в експлуатацію 100 житлових будинків з надвірними будівлями, будівництво яких проводилося ПМК-269 «Прикарпатбуду». У жовтні 1986 р. ще 11 житлових будинків, магазин, їдальню на 75 місць, лазню на 20 місць. Загалом будинки двох нових вулиць – Івано-Франківської та Дружби Народів прийняли 220 переселенців із сіл Куповате та Городище із Зони відчуження.

У 1987 р. було споруджено нове приміщення школи. У перший рік в ній навчалося 192 учні. 30 вересня 1987 р. в с. Грузьке введено в експлуатацію амбулаторію на 3 лікарських посади та дитсадок-ясла на 45 місць. Загалом у період 1986–1990 р. у селі було відкрито колгоспну їдальню, магазин «Верховина», основну частину вулиць Молодіжної та Авіаційної.

У 1989 р. трудівники села вперше вибороли абсолютну першість по Макарівському району в галузі тваринництва.

Євген БУКЕТ.
Віталій ГЕДЗ.

Tags: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь