Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ІСТОРІЯ КОПИЛОВА


Село Копилів має багату на події історію. Однак із-за браку часу та шпальт в газеті «Макарівські вісті» ми поставили перед собою завдання детально вивчити історію населеного пункту в період з 1900 р. до 1991 р.

З гідно книги «Список населенных мест Киевской губернии» (1900 р.) на початку ХХ ст. у Копилові нараховувалося 320 дворів, у яких мешкало 2 053 особи (1 030 чоловіків та 1 014 жінок). Село належало М.К. фон Мекку. Господарство вів управляючий Г.Ф. Крогверд. Основне заняття місцевих мешканців того періоду було хліборобство. У селі нараховувалося 3148 десятин землі (1 764 десятин – поміщика, 55 десятин – церкви, 1 329 десятин – селян). Земля поміщика оброблялася за шестипільною системою, а селянська – трьохпільною.

Також у книзі «Список населенных мест Киевской губернии» зазначено, що на 1900 р. у Копилові діяли православна церква, шість вітряків (по одному робітнику у кожному), хлібний магазин, пожежна станція та церковно-парафіяльна школа.

Школа займала лише одну кімнату. Викладання велося російською мовою. Школу відвідувало 30 – 40 дітей. Більшість з дітей навчання залишали уже через рік. А тому майже все населення Копилова було неписьменним.

Зі свідоцтва мешканця Копилова І.К.Шовкуна, яке зберігається у фондах Макарівського районного історико-краєзнавчого музею відомо, що у 1901 р. у Копилові М.К. фон Мекк відкрив кінний завод. На жаль, про його діяльність на сьогодні нічого не відомо. З того ж документу дізнаємося, що припинив він свою діяльність у 1908 р.

На початку ХХ ст. у Копилові поширюються листівки соціал-демократичних організацій. Під їх впливом у селі починаються заворушення. Щоб запобігти масовим виступам поліція арештовує всіх підозрілих на житомирському шосе. Так у 1903 р. було заарештовано троє велосипедистів за вказівкою копилівського батюшки, до якого вони звернулися щоб напитися молока.

У тому ж 1903 р. селянин А. Бажай звернувся до священика Сікорського з проханням роз’яснити зміст прокламації, яку він мав при собі. Священик заявив про це жандармському приставу. У багатьох селян було вчинено обшук. Ось що писав з приводу цього в своєму донесенні пристав: «У крестьянина Фомы Ивановича Бажая при обыске были найдены один екземпляр брошюри «Кто чем живет» С. Дикштейна, 8 экземпляров прокламаций «Ко всем рабочим г. Киева», «О волках в овечьей шкуре», издания Киевского комитета РСДРП».

Після придушення революції 1905 – 1907 рр. селяни звернулися до поміщика фон Мекка з проханням продати їм частину землі і головний панський будинок для школи, оскільки діти ростуть неписьменним. Микола Карлович відповів, що ні він, ні цар не допустять ніколи, щоб мужицька нога ступала по панських покоях, а відносно землі, то її хто хотів, той одержав по два аршини у 1905 р. Селяни мовчки розійшлися.

Однак величезна маса селян-бідняків Копилова скориставшись аграрним законодавством Столипіна, укріпили свої земельні наділи у приватну власність, а потім продали їх. Так у листопаді 1908 р. нотаріус зафіксував продаж селянином
с. Копилова закріпленої за ним земельної ділянки у 391 квадратний сажень і трьох ділянок по 700 квадратних сажень – всього 1 десятина 91 квадратний сажень за 80 крб.

Згідно книги «Нариси з історії Макарівського району» у 1909 р. (за даними краєзнавців – у 1910 р.) П. Дурасов купує Копилів та 1800 десятин землі у М.К.фон Мекка.

З 1911 р. Копилівською церковно-парафіяльною школою став завідувати священик о.Михаїл Авраменко, котрий до прийняття священицького сану працював шкільним вчителем на Черкащині, де і здобув корисний для шкільного наставника досвід. За успішну розбудову навчально-виховного процесу він був нагороджений набедреником та скуфією. Чималим був і його власний педагогічний досвід у вихованні підростаючого покоління – він був батьком п’яти дітей. Поруч з духовенством працювали в копилівській школі й світські педагоги. Серед них є відомою К. Сікачинська – випускниця Київського училища для дівчат духовного звання.

У 1912 р. в Копилові на 448 селянських господарств припадало 1380 десятин землі і 241 голова худоби (199 коней та 42 воли). 12 сімей володіли 158 десятинами землі. 277 господарств мали 424 десятини, або в середньому на селянську сім’ю по 1 – 1,6 десятини. 65 господарств – менше 1 десятини кожне, 7 – зовсім не мали землі. У 68 господарств не було
ніякої худоби.

Згідно книги «Весь Юго-Западный край» (1913 р.) у 1913 р. у Копилові мешкало 2 053 особи. У селі діяли православна церква (священик М.М. Охріменко), церковно-парафіяльна школа, п’ять бакалійних та одна винна лавки, корчма і кредитне товариство.

У роки Першої світової війни всі працездатні чоловіки були мобілізовані в армію. Близько 100 з них загинули на полі бою,
понад 40 повернулися з війни інвалідами.

А.І. Шовкун був солдатом розвідувального загону. За мужність і хоробрість нагороджений Георгієвськими орденами усіх чотирьох ступенів. Після тяжкого поранення А.І. Шовкун повернувся в рідне село.

Останнім дореволюційним наставником місцевої школи був о. Петро Вітковський, котрий у свій час працював вчителем на Волині. У 1917 р. він був рукопокладений у священика до с. Копилова київським митрополитом Володимиром (Богоявленським) – першим священномучеником радянського часу. Але у 1917 р. бути священиком і наставником церковнопарафіяльної школи стало небезпечно для життя.

У березні 1917р. до Копилова долинули вісті про Лютневу революцію в Петербурзі. Все частіше у селі з’являються більшовицькі листівки. Селяни робили спроби потрапити в поміщицькій маєток, рубали панський ліс, захоплювали худобу, не підкорялися місцевій владі.

Так 12 липня 1917 р. прокурор Київського окружного суду повідомляв прокурора Київської судової палати, що 11 червня 1917р. в Копилові натовп селян почав господарювати в садибі поміщика, косити луки і рубати парк. Коли з Макарова прибула міліція, їх обеззброїли і затримали. Направлений в село помічник начальника Київської повітової міліції з шістьма міліціонерами встановили порядок, звільнили затриманих селянами начальника міліції і двох міліціонерів.

У жовтні 1917р. у Петербурзі стався Жовтневий переворот більшовиків. Серед його учасників був мешканець Копилова П.М. Дубрівський, який служив тоді матросом на крейсері «Аврора».

Після приходу до влади в Петербурзі більшовиків у Копилові селяни остаточно розділили поміщицькі землі та реманент. На жаль, про події Визвольних змагань 1917–1923 рр. у Копилові на сьогодні майже нічого не відомо.

У січні 1918 р. більшовиками було здійснено першу спробу встановити владу у Копилові. У селі створили ревком. Його очолив Н. Мудрак та М. Максименко.

Проте, уже в лютому більшовиків вигнали німецькі війська. Під час перебування при владі гетьмана П. Скоропадського, копилівські селяни вели активну боротьбу з його представниками. Наприкінці літа 1918 р. навіть було створено загін на чолі з М. Максименком. Партизани продовжували діяти до грудня 1918 р.

У грудні 1918 р. у Копилові встановлено владу Директорії. За спогадами мешканців Копилова здійснили ряд розстрілів чоловіків. Однак документального підтвердження цьому факту знайти не вдалося.

У лютому 1919 р. до Копилова знову повертаються більшовики. Було створено комнезам, який очолив П. Петюх. А за ініціативи Д. Петренка та Н. Костенка було створено загін самооборони з 10 осіб.

У вересні 1919р. у Копилів увійшли денікінці. У грудні 1920р. втретє повертаються до Копилова більшовики. Однак уже в травні 1920 р. вони були витіснені поляками.

І лише у червні 1920р. у Копилові остаточно встановлено Радянську владу. У березні 1921 р. створюється сільська рада та відновлює роботу комнезам. Їх очолювали Н. Мудрак, П. Петюх, П. Петюх, А. Шовкун.

У 1922 р. у Копилові було створено сільськогосподарську артіль «Добробут». У 1923 р. було відкрито початкову школу. У 1933 р. вона була перетворена на неповну середню.

У 1924 р. в Копилові створюється комсомольський осередок. У 1925 р. в селі відкрито агрошколу, в якій навчалося 40 осіб.

Незабаром кількість учнів виросла до 100. У 1929 р. агрошколу було перетворено в зоотехнічну школу. Вона готувала спеціалістів тваринництва. У 1934 р. школу було переведено в Полтаву.

У 1927 р. організовано меліоративне товариство.

У 1926 р. у Копилові мешкало 2 805 осіб. Наприкінці 1920-х рр. у Копилові розпочинається колективізація. 31 грудня 1927 р. було створено колгосп «Господар», але уже в 1928р. на його базі створено машинне товариство, яке очолив І. Марченко.

Товариство придбало трактор «Фордзон» та молотарку МО-900. Цими машинами вони обробляли землю в Копилові. У вересні 1929 р. було вирішено на базі машинного товариства створити колгосп. Було організовано колгосп «Перше Травня», головою обрали Ф. Вовченка.

Однак не всі мешканці Копилова виявляли бажання вступати до колгоспу. Як результат розпочинається хвиля розкуркулення. У 1930 р. були розкуркулені Є. Коваль та Й. Черниша. У 1932 р. новостворені колгоспи не виконували норми по хлібоздачі. А тому представники радянської влади пропонують здати хліб і селянам. Але все одно непосильні норми не виконуються. І тоді у селян починають відбирати всі запаси продуктів.

Як результат у 1932–1933 рр. всю територію Радянської України покриває голод. Не оминув він і Копилова, навіть були випадки людожерства. За свідченнями О. Яременко на дорозі, в канавах лежали безсилі, ще живі і поруч мертві люди різного віку.

Ці факти і підтверджує М. Шовкун: «…за Висадженою вулицею стояла будка, а за нею хата. Там жила одинока жінка. В неї було 2 дітей. Вони були такі голодні, що пооб’їдали собі руки, а потім вона їх поварила і поїла». Точних даних про кількість смертей немає, згідно свідчень очевидців померло 150 людей.

Мартиролог жителів с. Копилів – жертв Голодомору 1932–1933 рр. має лише три прізвища. Він був укладений за свідченнями очевидців М. Карпенко, 1915 р.н.; В. Худякова, 1925 р.н., записаними у 2008 р. Б. Бранець, вчителем історії, Д. Жук, уч. 9 кл. та В. Андрійчук, уч. 5 кл. Копилівської ЗОШ І–ІІІ ст.; за свідченнями К. Петровської, 1927 р.н., записаними у 2008 р. А. Крикун, директором Будинку культури с. Копилів.

У 1930 р. в селі організувався машинно-тракторний кущ (на правах МТС), який керував колгоспами кількох сіл. При ньому
був створений партійний осередок, секретарем якого обрали І. Марченка.

У 1934 р. у Копилові було утворено ще два колгоспи ім.Ворошилова та «Червоний комунар». У 1938 р. вони стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Колгоспу ім.Ворошилова було присуджено премію в розмірі 5 000 крб за зайняте друге місце і подаровано мотоцикл. А бригадир рільничої бригади цього колгоспу Ф. Коваль був нагороджений Малою срібною медаллю ВДНХ.

У вересні 1937 р. на шосе Київ – Житомир відбувалися Всесоюзні мотоциклетні змагання. Головним суддею на них був Герой Радянського Союзу А. Ляпідевський. Потім він виступив перед учнями Копилівської школи.

Наступного року на мотоциклетних змаганнях головним суддею був Герой Радянського Союзу В. Чкалов. По завершенню змагань він відвідав Копилів. Оглянув колгосп, завітав до школи, виступив перед місцевими мешканцями.

Своє дозвілля копилівці проводили в добре обладнаному клубі, де працювали гуртки художньої самодіяльності. Особливою популярністю користувався драматичний, який майстерно виконував п’єси української класичної драматургії. Завідуючим клубом був В. Гришко. Він виконував роль режисера, актора, гримера, художника і декоратора. В клубі регулярно демонструвалися кінофільми, працювала бібліотека.

У 1939 р. копилівські колгоспи ім. Ворошилова та «Червоний комунар» були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. На ній колгоспу ім. Ворошилова було присуджено диплом другого ступеня, премію в 5000 крб. та мотоцикл. У тому ж 1939 р. колгосп «Червоний комунар» об’єднався з колгоспом «Перше Травня».

Однак крім позитивного радянська влада у 1930-х рр. для багатьох жителів Копилова запам’яталася і своїми негативними діями. Так у 1937–1938 рр. тут як і по всій Україні шукали «ворогів» народу. У результаті було заарештовано вісім мешканців Копилова. Чотири особи були розстріляні. І лише про двох Є. Письмака та О. Чижевського відомо, що розстріляні і поховані у Биківні під Києвом.

У 1939 р. нападом Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. У листопаді 1939 р. Радянський Союз напав на Фінляндію. Війна, яку переважна більшість істориків називає «Зимовою», продовжувалася до березня 1940 р. У ній брали участь і мешканці Копилова. На жаль, двоє з них не повернулися додому. Це Д. Стругар (1921 р.н. Червоноармієць. Загинув 19 листопада 1940 р.) та І. Костенко (1918 р.н. Червоноармієць 274 ремонтно-відновлювального батальйону 34 легкої танкової бригади. Загинув 28 лютого 1940 р. Похований у Леметті).

У цей же час у Копилові продовжується мирне життя. У 1939 р. неповна середня школа була перетворена в середню. У ній навчалося майже 400 дітей, яких навчало 18 вчителів. У цей час до послуг мешканців села були дитячі ясла на 35 дітей, хата-родильня та медична амбулаторія.

Медичну допомогу в амбулаторії надавали лікар Н. Пащенко, фельдшер і акушерка. При амбулаторії діяв аптечний пункт.

Проте уже 22 червня 1941 р. гітлерівська армія перетнула радянські кордони. Було відкрито Східний фронт Другої світової війни. Уже 10 липня Копилів окупували нацисти.

За новим адміністративним поділом у Копилові було створено сільську управу. Вона стала центром підрайону Копилів, до складу якого увійшли Мотижин та Людвинівка. Староста села знаходився у прямому підпорядкуванні Макарівської райуправи. Хто був старостою у Копилові, – невідомо. Однак, з архівних документів встановлено, що представниками окупаційної влади в селі були німці – Гайнлох (1941–1942 рр.) та Фішер (1942–1943 рр.). Розташовувалися вони у маєтку М. фон Мекка.

Незважаючи на обіцянки окупаційної влади розпустити колгоспи, два копилівських господарства продовжили свою роботу. Як і у більшості колгоспів району, головним завданням було вирощування картоплі та збирання молока.

Картоплю копилівці здавали на перевалочний пункт в с. Ситняки, а молоко возили на зливний пункт у с. Мотижин. Крім того, у Копилові за гітлерівців продовжував працювати склад держсортофонду (ДСФ). Сюди доставлялося зерно з Нідерландів, яке потім розподілялося по колгоспах Макарівщини.

Однак, гітлерівський режим приніс для мешканців Копилова багато сліз та горя. За період окупації на примусові роботи до Німеччини було вивезено 12 осіб.

У 1942 р. в Копилів потрапив колишній керівник Макарівського РВ МВС – Янів. Був виданий поліцаями німецькій жандармерії, де його закатували. Загалом гітлерівці закатували 7 мешканців Копилова. А тому місцеві жителі активно беруть участь у різних формах руху Опору. Мешканці Копилова В. Павлюк та І. Возненко були членами підпільної диверсійної групи, під командуванням А. Лазебного.

Обидва нагороджені у 1947 р. медалями «Партизану Великої Вітчизняної війни» ІІ ст. А. Черниш, А. Бабич, Ф. Мигрин, В. Черниш переховували поранених воїнів Червоної армії і партизанів, допомагали партизанам продуктами харчування.

У липні 1943 р. в Копилівський ліс прибули партизани. Поліцаї попередили про це гітлерівців, взвод яких стояв у Копилові. Зав’язався бій. Було вбито трьох німецьких солдатів та трьох партизанів. Один партизан потрапив до полону, де його закатували. Прізвищ тих, хто загинув, встановити не вдалося.

У 1968 р. п’ять мешканців Копилова отримали за участь в русі Опору партизанський квиток єдиного зразка. (Л. Палій, М. Єрмаченко, П. Омельченко, М. Тишкевич та П. Зименко). У найважчий для Червоної армії період війни, представники радянських спецслужб продовжували у лавах військовослужбовців шукати «ворогів» народу та «шпигунів».

Так, у 1942 р. заарештовані й засуджені мешканці Копилова О. Поплавський (10 років позбавлення волі) та М. Тишкевич
(5 років позбавлення волі).

Визволено Копилів від німецьких окупантів 7 листопада 1943 р. Виганяли гітлерівців із села війська І-го Українського фронту, серед частин якого, насамперед, відзначилися бійці 5-ї гаубичної артилерійської бригади під командуванням підполковника Кузнецова.

Під час останніх боїв за Копилів було зруйновано та спалено господарські приміщення колгоспу імені Ворошилова, склад ДСФ, контору колгоспу «Перше травня», сільський клуб.

Згідно з документами з фондів ЦАМО, після визволення Копилова у маєтку фон Мекка розташувався хірургічно-польовий пересувний госпіталь (ХППГ) 4392.

Поранених було багато, оскільки бої на інших фронтах продовжувалися. ХППГ перебував у селі до січня 1944 р. В роки війни понад 500 мешканців Копилова були призвані  до лав Червоної армії, 255 з них не повернулися додому. За проявлені мужність та героїзм понад 400 осіб (на сьогодні документально підтверджено лише 233 прізвища) були нагороджені орденами та медалями.

… Ще не закінчилася війна, а копилівці взялися активно відбудовувати своє село. Сільська рада відновила свою роботу у 1943 р. 9 листопада 1959 р. села Маковище та Вишеград були передані до складу Копилівської сільської ради. У листопаді 1964 р. рішенням виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих село Северинівку Мотижинської сільської Ради переведено в підпорядкування Копилівської сільської Ради.

З 1973 р. сільська рада розташовувалася у маєтку М.К. фон Мекка. Наприкінці 1980-х рр. вона буде переведена до одного з житлових будинків. У 1989 р. від Копилівської сільської ради були від’єднані села Маковище та Вишеград, які утворили Маковищанську сільську раду.

Наприкінці 1943 р. почали працювати копилівські колгоспи «Перше травня» та імені Ворошилова. У 1946 р. стінгазета «Стахановець» (редактор Т. Черниш) колгоспу «Перше травня» була визнана найкращою в районі.

У 1947 р. було повністю електрифіковано колгосп «Перше травня». У 1950 р. колгоспи були об’єднані в один колгосп – «Перше травня». У 1958 р. при колгоспі «Перше травня» відкрито колгоспний пологовий будинок. У 1959 р. до складу колгоспу «Перше травня» увійшов колгосп «1 серпня» (с. Маковище). У 1961 р. колгосп «Перше травня» був перетворений в елітно-насінницький радгосп «Копилівський».

У 1964 р. проведено об’єднання дослідного господарства «Северинівка» з радгоспом «Копилівський» і утворено дослідне господарство Українського науково-дослідного інституту соціалістичного землеробства «Копилово». Науковці займалися виведенням нових сортів озимих культур. Праця селекціонерів І. Котка та В. Буряка дали можливість вивести сорти озимої пшениці нового покоління: це – «Поліська–90», «Копилівчанка», «Столична» та ін.

Вже наприкінці 1943 р. поновилося навчання в школі. У 1954 р. семирічна школа перетворена на середню. Того ж року вона була переведена до маєтку М. фон Мекка. На 1965 р. у школі працювало 39 вчителів. У 1973 р. введено в  експлуатацію приміщення школи на 560 місць.

Після завершення Другої світової війни було проведено велику кількість судів над людьми, які співробітничали з окупантами. Такі показові справи відбулися і над мешканцями Копилова. Так, у 1945 р. засуджено до 5 років позбавлення волі О. Ребрик, а у 1946 р. – Є. Слободянюк.

У січні 1944 р. у Копилові в приміщенні маєтку М. фон Мекка відкрито районну лікарню на 50 місць. Головними лікарями
тут були П. Єфимович, О. Петриченко, Й. Лагедзе, П. Лагедзе.

У листопаді 1945 р. мешканець Копилова у розіграші четвертої грошово-речової лотереї виграв 25 тис. крб.

У 1946 р. мешканка Копилова Ф. Марченко була нагороджена як багатодітна мати орденом «Материнська слава» ІІ ст.

17 вересня 1950 р. учень Копилівської школи Л. Шимановський на 42 км Житомирського шосе, поблизу Копилова, в кюветі знайшов дві оунівські антирадянські листівки. Після повторного огляду місця там було знайдено ще 16 листівок. За даними УМДБ Київської області ці листівки належали групі ОУН «Бутька», яка активно діяла на теренах Макарівщини.

У 1951 р. у Копилові відкрито нове приміщення клубу. У ньому реєстрували одруження родин та народження дітей.

У селі 28 серпня 1953 р. відкрито Дитячу музичну школу на базі Копилівської семирічної школи (філію 4-ї Київської музичної школи) в складі фортепіанного відділу, класів скрипки, домри, віолончелі і баяна. Згодом вона буде перетворена у філію Макарівської музичної школи.

2 квітня 1958 р. в с. Копилів відкрито ветеринарну дільницю, а в 1977 р. на її базі утворено Копилівську дільничну ветлікарню.

У 1960-х рр. у Копилові діяли «Споживче товариство», первинна організація товариства «Знання», радгоспна газета «Зоря» та радіогазета, дитячий дошкільний комбінат-клуб, бібліотека. Потреби населення Копилова у цей час обслуговували три промтоварні, три продуктові, один господарський магазини та майстерня побутового обслуговування. У 1962 р. Бузівське і Копилівське «Споживчі товариства» об’єднані в «Копилівське споживче товариство».

На початку 1960-х років у селі збудовано стадіон – на той момент один із найкращих у Київській області. Стадіон знаходиться у мальовничому парку площею 15 га. На відкритті стадіону була присутня багаторазова Олімпійська чемпіонка, чемпіонка Світу Лариса Латиніна. Стадіон став центром спортивно-масової роботи. Тут регулярно тренувалися місцеві любителі спорту з легкої атлетики, вільної боротьби, спортивної гімнастики, волейболу, футболу.

На 1967 р. Копилів був повністю електрифікований і радіофікований. У селі працювало відділення зв’язку, ощадна каса, три медпункти та бібліотека (її фонд мав понад 15 тис. книг). На території радгоспу діяли три клуби, стаціонарна й дві пересувних кіноустановки.

У 1967 р. у Копилові мешкало 2370 осіб.

На 1971 р. у Копилові мешкало 2109 осіб. Тут працювали середня школа, філіал Макарівської музичної школи, Будинок культури, бібліотека, стадіон.

У 1974 р. відкрито ФАП.

У грудні 1979 р. Радянський Союз введенням військ на територію Афганістану розпочав останню у своїй історії війну, яка
буде тривати до лютого 1989 р. Згідно з даними Макарівського районного військкомату двоє мешканців Копилова – С. Тіщенко та Ю.  Маліновський виконували свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані.

Після аварії на ЧАЕС в 1986 р. мешканці Копилова не залишалися осторонь проблем постраждалих. У травні 1986 р. спільним рішенням виконкомів Копилівської, Опачицької і Куповатської сільських Рад народних депутатів «Про трудовлаштування і вирішення житлово-побутових умов евакуйованого населення Опачицької і Куповатської сільських рад в с.Копилів» закріплено за тимчасово переселеним населенням по 3 депутати по кожному виборчому округу, переобладнано книжковий магазин під продовольчий, додатково відкрито філію поштового зв’язку, зобов’язали правління колгоспу імені 1 Травня Чорнобильського району, дослідне господарство «Копилово» провести роботу по забезпеченню робочим місцем кожного із числа працездатного населення, відремонтувати лазню в с. Северинівка.

4 травня о п’ятій годині ранку в с. Копилів прибули останні мешканці з с. Опачичі, а о 8.30 того ж дня діти переселенців уже були на уроках в місцевій школі.

Значна частина населення Копилова стали учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС. Так, перебував на атомній станції у складі 731 спеціального батальйону, сформованого при полку Цивільної оборони в м. Києві, – В. Терещенко. Він про ліквідацію аварії згадує: «Перше завдання – погасити реактор і довести рівень радіації до допустимих норм. Працювали тоді по 16–18 годин. 7 травня відрапортували про успішне виконання цього завдання. Але в перші дні аварії у реактор заливали холодну воду для його охолодження, і там зібралися сотні тонн радіаційної води. Почала підніматися температура, постала загроза водневого вибуху, що принесло б іще жахливіші наслідки. Тож ми повинні були якось підібратися під 4-й енергоблок, закласти туди труби і відкачати радіаційну воду.

Завдання було надзвичайно складним, але і з ним ми впоралися. Туди ж залили рідкий азот для охолодження. Повернувшись додому, дізнався, що дружина прихистила дві сім’ї потерпілих після ЧАЕС. Боляче було дивитися на сполоханих людей, які відчували себе ніби на чужині чи у приймах…»

У 1988 р. в с. Копилів введено в експлуатацію дитячий садок на 160 місць.

А попереду в історії України – проголошення незалежності, яке принесе значні зміни в житті села Копилів.

Віталій ГЕДЗ.

Tags: ,

Залишити відповідь