Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ВОДОЛАЗ ІЗ ВІЛЬНОГО


В історії міст і сіл України ще багато ненаписаних сторінок. Наприкінці минулого року завдяки ентузіазму та наполегливій праці краєзнавців Євгена Букета, Віталія і Лесі Коцурів з’явилася ще одна краєзнавча розвідка з історії Макарівщини.До книги «Вільне (Вульшка): краєзнавчий вимір крізь віки» із серії «Історія українського села» увійшли народні перекази, архівні документи, статистичні дані і фотоматеріали. В них простежено історію села від його заснування до сьогодення. Видання стане в нагоді науковцям, учителям, студентам, учням, а також усім, хто цікавиться історією Макарівщини. Подаємо уривок з книги «Вільне (Вульшка): краєзнавчий вимір крізь віки».

Серед вільненців є люди, котрі досягли значних успіхів у житті. Це люди, завдяки яким маленьке українське село відоме в Україні та за її межами. Про одного з них хотілося б розповісти окремо. Микола Тимофійович Ковал ь – випускник Військово-морської медичної академії (м. Ленінград, нині – Санкт-Петербург), начальник лабораторії Інституту військово-морського флоту (нині – Науково-дослідний інститут (рятування та підводних технологій) військового навчально-наукового центру ВМФ «Військово-морська академія», Санкт-Петербург, м. Ломоносов, РФ), полковник медичної служби, Лауреат Державної Премії СРСР.

У Радянському Союзі робота Миколи Коваля була засекречена. І сьогодні ми не багато знаємо про його життя й діяльність: ані дати народження, ані дати смерті. Про те, що військовий медик Микола Коваль народився у Вільному було відомо з рукописного альбому, що зберігається у сільській бібліотеці. Все інше ми дізналися в результаті пошукової роботи. Микола Тимофійович був керівником теми «Розробка методу водолазних спусків на глибини 220–300 м», що проводилася в рамках науково-дослідної роботи Інституту ВМФ одразу після закінчення Другої світової війни.

У період 1946–1948 рр. були вперше проведені експедиції постійної комісії по аварійно-рятувальній діяльності в районі Сухумі з відпрацювання водолазних спусків на глибини до 200 м у спорядженні гелієво-кисневих сумішей «ГКС-3» за участі, зокрема, співробітника НДІ аварійно-рятувальної служби ВМФ М.Т. Коваля. У 1949 р. спорядження «ГКС-3» прийнято на постачання ВМФ.

У 1950 р. М. Ковалем спільно з полковником медичної служби І. Савичевим був теоретично обґрунтований для останніх зупинок при підйомі водолазів метод декомпресії на поверхні, який застосовувався в практиці водолазних робіт на флотах. Згодом метод декомпресії на поверхні вписали до Правил водолазної служби.

У 1951 р. за освоєння великих глибин у створеному глибоководному водолазному спорядженні інжекторного типу «ГКС-3» група водолазних спеціалістів, водолазних лікарів, інженерів і водолазів була удостоєна Державної премії СРСР. У числі лауреатів були люди, імена яких сьогодні стали легендарними для підводників, серед них і уродженець Вульшки Микола Тимофійович Коваль.

У 1952 р. В. Смолін та М. Коваль розробили режими і методику виходу підводників з аварійного підводного човна в спорядженні «ІДА-51» з глибин до 200 м. У 1953 р. група спеціалістів, серед яких і Микола Коваль, провели дослідні навчання на Північному флоті по виходу підводників із зануреного підводного човна з глибини 100 м і з «водолазного дзвона» з глибини 200 м по розроблених режимах виходу.

У 1955 р. вийшов перший «Підручник спеціальної фізіології» під редакцією Є. Германа, у написанні якого в числі інших авторів брав участь і М. Коваль.

У 1956 р. В. Смолін розробив режими й методику декомпресії для спуску водолазів у спорядженні «ГКС-3» на глибини до 300 м, після чого за участі М. Коваля вперше було проведено на Каспійському морі біля міста Баку експериментальні водолазні спуски на глибину 305 метрів. Це відбулося за 6 років до спуску на таку глибину світового рекордсмена Ганса Келлера. Безпосередньо в спусках брали участь кілька водолазів; було встановлено, що при швидкій компресії водолази на глибині 300 м при збереженні свідомості, пам’яті, уваги і орієнтування в часі й просторі не можуть виконувати фізичну роботу. При цьому В.
Смоліним вперше зареєстрований на електрокардіограмі м’язовий тремор.

Також Микола Тимофійович у 1962–1963 рр. був одним із керівників водолазних спусків на глибинах до 200 м з використанням диференційованих дихальних кисневоазотно-гелієвих сумішей і спорядження «ГКС-3М». Ці дихальні суміші забезпечують більш тривале перебування на ґрунті і коротшу декомпресію. Так, розроблені режими декомпресії для спуску водолазів на глибини від 60 до 120 м з експозицією на ґрунті 20, 30, 45, 60 хвилин і від 130 до 160 м з експозицією на ґрунті 20, 30, 45 хвилин за загальним часом декомпресії коротше в середньому на 25–30 %, ніж відповідні режими на повітряно-гелієвих сумішах. Слід також зазначити, що через більш низький коефіцієнт теплопровідності азоту в порівнянні з гелієм, ці суміші дозволяють водолазам перебувати на глибинах до 160 м протягом 50–60 хв без явищ різкого охолодження організму. Спуски проводилися спочатку в лабораторних (барокамера Військово-медичної академії), а потім і в реальних умовах. Результати цих досліджень були введені в дію Правил водолазної служби (ПВС-64).

Євген БУКЕТ,
член правління Національної спілки
краєзнавців України.

Tags: , ,

Залишити відповідь