Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ІСТОРІЯ СОСНІВКИ


На початку ХХ ст. на місці сучасної Соснівки існувало два села Соснівка. Одне було у державній власності, а інше – у власності поміщика. У державній Соснівці налічувалося 58 дворів, де мешкало 642 особи (321 чоловік та 321 жінка). У цьому селі було 814 десятин, які належали Міністерству державного майна.

Також на 1900 р. у державній Соснівці функціонували каплиця, школа, винна лавка, дві бакалеї, пожежна частина, хлібний магазин та водяний млин, який належав селянину Якову Іщенку. У Соснівці, яка була власністю поміщика, налічувалося 18 дворів, де мешкало 219 осіб (116 чоловіків та 103 жінки). Село належало Ганні Романовій, яка сама і вела тут господарство. У селі було 414 десятин землі (179 десятин поміщика, 235 – селян).

На 1900 р. у приватній Соснівці функціонували водяний млин і кузня, що належали власниці села, хлібний магазин та пожежна частина. В обох Соснівках, головним заняттям мешканців було хліборобство. Земля і там, і там оброблялася за трипільною системою. У 1913 р. власником Соснівки за документами є Віссаріон Ємельянов. У цей час в селі функціонували Однокласне земське училище (керівник Олексій Кремінський), дві бакалеї (Абрама Розінова та Мірлі Турбовської) і винна лавка № 148.

З початком Першої світової війни до лав російської армії було мобілізовано значну частину чоловічого населення Соснівки. З документів відомо, що три мешканці села повернулися додому з пораненнями: Федір Пінчук, Пантелій Сніжко, Григорій Береговий. На жаль, про події Визвольних змагань 1917–1923 рр. у Соснівці на сьогодні майже нічого не відомо. На початку 1920 р. в с. Соснівка встановлено радянську владу та утворено ревком на чолі з М. Борущенком. У 1921 р. Пилип Попович організував ТОЗ «Світанок». У 1922 р. у Соснівці утворено сільську раду, головою якої був Л. Борушенко, секретар – Д. Заноздра. Потім головою сільської ради був П. Убоженко. У 1923 р. утворено комсомольську організацію, а в 1925 р. – партійний осередок.

У 1925 р. до складу Соснівської сільської ради входили село Соснівка (1385 мешканців) та хутори: Дике (5 осіб), Конопельки (23 особи), Ліски (18 осіб), Рубань (23 особи), Молдавщина (45 осіб). У 1926 р. до складу Соснівської сільської ради входили село Соснівка (1258 мешканців) та хутори: Дике (7 осіб), Конопельки (46 особи), Ліски (22 осіб), Рубань (24 особи), Молдавщина (50 осіб).

З 1925 р. на місці теперішніх вулиць Мічуріна, Шевченка було організовано комуну (за цим урочищем і досі збереглася назва «Комуна»). Керував нею П. Попович. Після нього був двадцятип’ятитисячник А. Пісоцький. Завдяки його старанню та вмінню члени комуни вижили під час Голодомору в 1932–1933 рр. Поряд з «Комуною», на місці теперішньої вул. Ворошилова за наказом «зверху» організовано колгосп ім. Ворошилова, а з 1927 р. в урочищі «Філія» на місці теперішніх вулиць Набережна та Щорса – колгосп «Перемога» (голова І. Новохатній).

У 1929 р. колгосп «Перемога» приєднано до «Комуни». На той час було збудовано кіномайданчик, де раз на тиждень «крутили кіно». За комунарським законом проіснувала «Комуна» до 1934 р., потім їй надано статус сільгосппартії. До 1934 р. шефами «Комуни» був відділ Брусилівського ДПУ, тому після створеного на базі «Комуни» колгосп став називатися колгосп ім. «ДПУ». Одночасно з процесом колективізації всі, хто був не згодний ділитися з державою своїм майном, підпадав під процес розкуркулення. З документів відомо про розкуркулення Гаврила Вдовенка (1930 р.), Лук’яна Гузерчука (1931 р.), Семена Борисюка та Сергія Нестеренка (обидва – у 1932 р.). Упродовж 1929–1935 рр. с. Соснівка належало до Брусилівського району. На той час у селі були районні курси з підготовки ветеринарних спеціалістів. Згодом у цьому приміщенні організували курси з підготовки колгоспних бухгалтерів. Через деякий час у колгоспі з’явився перший трактор «Фордзон». У 1930-х роках поблизу Соснівки були знайдені поклади граніту, жовтої глини та піску. Їх почали розробляти, запрацював кар’єр.

З часом село розбудовувалося. Тут відкрилися дитячі ясла та початкова чотирирічна школа. Першим директором її був Сергій Кузік. Навчання спочатку було необов’язковим. При школі працював магазинчик, де за зерно купували перо чи цукерку. У 1930–1931 рр. утворено Соснівську семирічну школу, першим директором якої був Г. Овсієнко. У 1939 р. у ній навчалося 300 дітей. Не оминув Соснівку у 1932–1933 р. Голодомор. Хоча, як зазначалося вище, завдяки голові місцевої комуни, в селі цю трагедію пережили легше. За спогадами очевидців на сьогодні встановлено, що від голоду в Соснівці у ті страшні дні померло п’ятеро дітей.

Ось що про ті дні згадувала місцева мешканка Ганна Юхименко: «У ті роки мені було 15. Хто робив у комуні, тому давали по 100 грамів хліба із сої. Діток батьки прогодувати не могли, дома не було нічого. Активісти позабирали корови у людей, ходили, що в кого було – все із хат вимітали! Люди на людей були не схожі, страшні, одне одного боялися, щоб одне одного не з’їло. Вулицею ідеш, лежить людина під тином мертва, і по хатах лежали мертві. А ще мені ніколи не забудеться одна сім’я. Дітей п’ятеро, у них були батько і мати. Батько жив не так заможно, але мав пару коней та олійницю, яку потім забрали активісти, забрали і самого батька. І залишили матір з 5-тьма дітьми. Були три дівчинки: Ганя (9 років), Оля – 7 років, Віра – 5 років, і два хлопчики, вони були старші від сестричок. Ці два хлопчики залишилися чудом живі. Вони лазили по акаціях, їли цвіт, рвали щавель, пили воду. А от дівчатка всі померли. Мати їхня залишилася не при собі, ходила, блукала скрізь, а дівчаток своїх у хаті зачинить і навіть води не залишить. Першою померла старша Ганя. Висохла, як трісочка, в ночовках маленька лежала. На другий же день померла Оля, а потім сама найменша Віра. Я це бачила, бо жила біля могилок – через дорогу…»

І уже досить швидко винищення Голодомором було замінено на винищення репресіями. Не оминули вони і Соснівку. Згідно з архівно-слідчими справами ГДА СБ України в 1937–1938 рр. у Соснівці було репресовано троє мешканців. Антона Поповича, Івана Пиховського та Андрія Масюка. Останніх двох у 1937 р. було розстріляно.

Незважаючи на всі трагедії, що довелося пережити селу в 1930-х рр., воно продовжувало розвиватися. На кінець 1930-х рр. значну частину села електрифікували. Було побудовано приміщення Колгоспного Будинку, де досить часто показували кінофільми, а для молоді – зведено клуб. У багатьох мешканців були патефони. Також розвивалася в Соснівці й медицина. Функціонували у 1930-х роках тут медпункт та пологовий будинок.

1 вересня 1939 р. розпочинається Друга світова війна, а вже через кілька місяців Радянський Союз вступає у війну проти Фінляндії. Серед учасників бойових дій у снігах Суомі були й мешканці Соснівки. На жаль, не всі з них повернулися додому. 23 січня 1940 р. у Фінляндії загинув Іван Сніжко, молодший лейтенант 34 стрілецького полку 75 стрілецької дивізії.

22 червня гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз і вже на початку липня нацистські війська вели бої поблизу Соснівки. 10 липня 1941 р. Соснівка була окупована гітлерівцями. Окупанти в селі, а в Києві мешканку Соснівки Марію Іщенко органами НКВД було звинувачено в шпигунстві на користь німців та засуджено до 10 років позбавлення волі. За спогадами очевидців одночасно з німцями в село прийшли похідні групи ОУН (б). українським націоналістам вдалося навіть провести збори місцевих мешканців та обрати головою села Михайла Тернового. Володимир Покотило згадує, що на зборах у Соснівці виступав Василь Кук. Проте керувати бандерівцям у селі німці не дали. Досить швидко гітлерівці перебрали владу на себе. Майже відразу головним у селі було призначено німця на прізвище Шавер. Любив досить часто навідуватися до Соснівки і представник Бишівської райуправи Форнгольд. Приміщення клубу та школи німці перетворили на комору. Також в селі було організовано ферму великої рогатої худоби. Її у травні 1943 р. знищать червоні партизани.

На території колгоспів та кар’єру у грудні 1941 р. було створено трудовий табір. Його оточили колючим дротом. Комендантом табору призначили Устима Тернового. У травні 1942 р. німці вирішили, що Терновий поводиться з людьми в кар’єрі не жорстоко і, щоб посилити режим у таборі, призначають комендантом Станіслава Чудецького. Крім того, з Бишівської жандармерії до Соснівки були прислані люди для охорони кар’єру. Тих, хто утримувався в трудовому таборі, майже не годували, за свідченнями очевидців їхньою нормою були дві картоплини на день. Проіснував табір у Соснівці до травня 1943 р.

У березні 1942 р. німці оголосили про можливість поїхати до Німеччини на роботи. Добровольців у Соснівці не знайшлося, а тому досить швидко ця акція перетворилася на примусову. За радянськими документами загалом до Третього райху вивезено 58 місцевих мешканців. Крім того, селяни Соснівки були зобов’язані платити новим господарям податки (69 кг м’яса та 1000 літрів молока в рік). 21 березня 1943 р. було заарештовано Настю Демченко, родину Івана Новохатнього, Лаврена Борушенка, Федора Сніжка. Їх повезли до Києва. Подальша доля невідома. 2 липня 1943 р. німці арештували та після катувань розстріляли Пилипа Поповича, котрий, як згадувалося вище, у 1921 р. організував ТОЗ «Світанок». 3 липня 1943 р. заарештовано Кирила Поповича, Івана Демченка, Микиту Чередніченка. Як потім повідомили родинам, вони були відправлені до київського гестапо. 10 липня 1943 р. заарештовано Мирона Грищенка та Петра Мирончука. Їх також відправили до київського гестапо.

Для захисту місцевих мешканців ще у квітні 1943 р. створюється партизанський загін, куди із Соснівки пішли Тиміш Крисан, Юхим Борушенко та його дружина Полька, Іван Макаренко, Федір Сніжко, Михайло Борушенко, Петро Крисан, Василь Ляшенко, Аркадій Бойко. Також, не будучи в партизанському загоні, активно їм допомагали Дмитро Ляшенко, Олександр Попович, Володимир Попович, Василь Чередніченко. Зазвичай вони виконували роль зв’язкових та розповсюджувачів листівок. 1 жовтня 1943 р. партизани у Соснівці обстріляли німецьку машину, вбили двох гітлерівців та спалили міст через Ірпінь. У відповідь на це гітлерівці о 4 годині ранку 3 жовтня підняли всіх мешканців села і зібрали біля знищеного мосту. Тут у людей почали випитувати прізвища партизан. Не почувши відповіді, нацисти відібрали 13 осіб та повели їх до школи, у приміщенні якої катування тривало з 8 до 15 години. Найбільше знущалися над Анатолієм Макаренком та Арехтом Терновим. Після допитів 13 мешканців Соснівки були розстріляні на подвір’ї школи.

9 листопада 1943 р. в Соснівку увійшли передові загони Червоної армії. Під час вигнання гітлерівців полягло 23 військовослужбовців (16 партизан та 7 червоноармійців). Вони були поховані у двох братських могилах в центрі села та у трьох індивідуальних могилах на місцевому кладовищі. Відразу для вкладу у перемогу над гітлерівцями мешканці Соснівки зібрали 12 500 крб. на побудову ескадрильї ім. Хрущова.

На полях Другої світової війни загинули смертю хоробрих 145 мешканців Соснівки. На пам’ять про загиблих у війні у центрі села височить пам’ятник. За мужність і відвагу 140 жителів нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. А Володимир Попович з Соснівки був удостоєний звання – Герой Радянського Союзу.

Попович Володимир Трохимович (14.10.1920 р., с. Соснівка Макарівського р-ну, Київської обл. – 22.07.1978 р., м. Київ). Закінчив сім класів і школу Фабрично-заводського учнівства. У 1940 р. призваний до лав Червоної армії. У боях німецько-радянської війни з квітня 1942 р. До травня 1945 р. здійснив 887 нічних бойових вильотів на бомбардування аеродромів, скупчень військ ворога, завдавши йому великих втрат. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 р. за мужність і героїзм, проявлені при 887 бойових вильотах на бомбардування аеродромів, складів, по скупченнях ворожих військ і техніки, гвардії старшому лейтенанту Володимиру Трохимовичу Поповичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після закінчення війни продовжував службу у Військово-повітряних силах СРСР. У 1948 р. закінчив Вищі авіаційні курси, в 1954 р. – Центральні льотно-тактичні курси удосконалення офіцерського складу. Освоював нову бойову техніку, вчив молодь. З 1960 р. полковник В.Т. Попович – у запасі. Жив у Києві. Помер 22 липня 1978 року. Похований у Києві на міському кладовищі
«Берківці».

…У село повернулася радянська влада і відразу розпочинають свою роботу репресивні органи. У серпні 1944 р. Евальд Лерх був засуджений лише за те, що він за національністю німець та позбавлений волі на 5 років. У травні 1946 р. Ірина Чубенко була звинувачена в шпигунстві та засуджена до позбавлення волі на 5 років. У 1944 р. відновила свою роботу семирічна школа в Соснівці.

У 1949 р. в селі було відкрито медичний пункт. У 1950 р. два соснівських колгоспи об’єдналися в один – імені Жданова. У 1960 р. його буде перейменовано в «Авангард». 18 серпня 1954 р. Соснівську сільську раду було об’єднано з Вільнянською (відновлено Вільнянську сільську раду буде у 1972 р.).

У 1954 р. розпочалися офіційні роботи по добуванню каміння на кар’єрі поблизу Соснівки.

У 1956 р. Соснівка була повністю радіофікована. У середині 1950-х років в селі функціонував сільський магазин, клуб, медичний пункт. На 1 січня 1967 р. в Соснівці проживали 824 мешканці. Тут функціонував колгосп «Авангард» із земельним фондом 1,5 тис. гектарів. У селі діяли фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, восьмирічна школа, клуб з кіноустановкою, бібліотека, відділення зв’язку. На 1 січня 1968 р. в Соснівці мешкало 823 особи. На початку 1970-х років у Соснівці мешкало 750 осіб. Поблизу села діяв державний механізований гранітний кар’єр. У селі функціонували восьмирічна школа, клуб, бібліотека.

25 грудня 1979 р. Радянський Союз розпочав свою останню війну. Цього разу війська були введені до Афганістану. Багато мешканців Макарівщини пройшли через піски цієї азіатської країни. Виконували там інтернаціональний обов’язок і мешканці Соснівки. Зокрема з документів відомо про службу в Афганістані Василя Войналовича.

29 грудня 1982 р. у Соснівці було відкрито сільський клуб.

Не залишилися осторонь мешканці Соснівки у квітні 1986 р., коли сталася аварія на ЧАЕС. На території села було збудовано 90 будинків, які заселили 432 осіб з Чорнобильської зони.

27 лютого 1989 р. в результаті передачі колгоспу ім. Щорса у с. Вільне, у Соснівці було утворено колгосп «Зоря».

З проголошенням незалежності України в історії Соснівки розпочалася нова сторінка.

Віталій ГЕДЗ.

Tags: , , , , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь