Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ПЕКЕЛЬНА ХРОНІКА БОЇВ ЗА ДЕБАЛЬЦЕВЕ…


Цими днями на Макарівщині вшановували двох земляків, полеглих у боях за Дебальцеве – Сергій Сухенко (с. Мотижин) та Олександр Кравченко (с. Королівка). 19 лютого вся Україна буде вшановувати полеглих у боях на Дебальцевському виступі. А тому сьогодні розповідь саме про ці бої, які принесли Збройним силам України величезні втрати.

У історії чи не кожної війни є населені пункти, контроль над якими отримує то одна, то інша сторона. Зазвичай – це міста, що мають важливе індустріальне значення або транспортний вузол, і контроль над ним дає певні переваги в подальших бойових діях. У Другу світову війну таким наріжним каменем був Харків. У результаті чотирьох великих битв місто міняло «господаря» 4
рази… Сучасна російсько-українська війна – теж має свій «наріжний камінь» – це Дебальцеве.

У березні–квітні 2014 р. в Дебальцевому, як і в більшості міст Донбасу, відбулися проросійські мітинги, а вже 11 травня в місті був референдум про статус «Донецької народної республіки». І до липня 2014 р. в місті було відносно тихо, адже основні баталії в той час точилися навколо Слов’янсько-Краматорської агломерації та біля державного кордону. Уже з середини липня буквально на плечах відступаючого противника підрозділи ЗСУ та НГУ почали просування в бік Дебальцева. Мета була проста і прозора – розрізати «Новоросію» на двоє, відокремивши ЛНР від ДНР. У результаті нетривалих боїв 21 липня 2014 р. Дебальцеве перейшло під контроль ЗСУ. Супротивник ще близько тижня намагався контратакувати, але вже 28 липня місто було повністю взяте під контроль і укріплене розгалуженою мережею блокпостів та опорних пунктів. Також було взято під контроль Вуглегірськ на заході від Дебальцева. Стратегічно важлива Вуглегірська ТЕС опинилася поза зоною досяжності ворожої артилерії. Але, слід також розуміти, що на флангах дебальцевського угрупування знаходилась добре укріплена Горлівка на заході та велика «сіра» зона на сході. Подальші спроби просування зустріли серйозний опір, а, зважаючи на серпневе вторгнення кількох БТГр армії Російської Федерації, підрозділи, що мали йти назустріч, були скуті боями. Так, наприклад, між підрозділами 11 БТрО та 30 ОМБр по прямій менше 30 км, але здолати їх було малоймовірно.

Станом на 29 серпня 2014 р. наступ остаточно припинився. Поразка під Іловайськом та відступ на інших ділянках фронту призвели до того, що навколо Дебальцева сформувався певний виступ фронту, схожий на краплю при огляді зверху. Це в соцмережах поспіхом назвали оточенням. Але ЗСУ займали позиції вздовж трас М-03 та М-04 (Знам’янка – Краснодон) і панівні висоти в районі тепер знаному як «Світлодарська дуга» і, незважаючи на загальні панічні настрої, утримали позиції аж до зими 2015 р. Важливим моментом було те, що, контролюючи Дебальцеве, ЗСУ фактично перекрили залізничне сполучення між Алчевськом і Горлівкою. Це створювало супротивнику певні складнощі в постачанні залізничним транспортом техніки та боєкомплекту в Горлівку.

З початку осені 2014 р. і до січня 2015 р. в районі Дебальцеве великих піхотних боїв не відбувалося. Супротивник періодично завдавав удари артилерією та використовував РСЗО, диверсійні групи Л/ДНР заходили в місто, але підписані у вересні 2014 р. «Мінські угоди» більш-менш виконувалися. Що характерно, постійна небезпека артилерійського обстрілу буквально змусила війська міцно закопатися в землю, що зіграло важливу роль під час «артилерійського пекла» зимових боїв.

…22 січня 2015 р. почався масований наступ бойовиків на Дебальцеве. Це був як раз фінал боїв за Донецький аеропорт, який також забирав на себе велику частину сил ЗСУ. Протягом трьох тижнів по позиціях ЗСУ двічі на добу «відпрацьовували» удари три дивізіони РСЗО «Град» – це до 54 пакетів по 40 ракет. Вогонь також вела, як мінімум, одна батарея РСЗО «Ураган» та велика кількість ствольної артилерії калібрами 152 та навіть 203 мм.

Зрозуміло, що окрім великих калібрів, бойовики використовували також і міномети. За час осінніх боїв ЗСУ було побудовано ефективну систему артилерійської підтримки та контрбатарейної боротьби. Прямо в ході боїв удалося налагодити нову систему керування вогнем, що оминала узгодження низки штабів і дозволяла викликати артилерійську підтримку «напряму». І основні втрати бойовики понесли завдяки діям української артилерії.

Завдяки невеликій площі бойових дій основні шляхи наступу терористів ефективно прострілювалися. Але із-за високої інтенсивності боїв, за три тижні ефективність вогню впала більше ніж удвічі. Зіграв свою роль банальній знос стволів. У деякі дні артилеристи вистрілювали до 5 штатних боєкомплектів. Основні втрати бойовики понесли в кінці січня у безглуздих, soviet-syle атаках. Традиційно, в другій хвилі наступу, вкотре підключилися регулярні війська РФ на чолі зі штатними командирами. Це змінило малюнок боїв і вже 29 січня було захоплено Вуглегірськ. Паралельно було розгорнуто наступ на панівну висоту 309, опорний пункт «Валера» – на півночі від Дебальцева. Внаслідок цього бою супротивник втратив 5 танків. ЗСУ також понесли втрати, але ключову висоту було утримано. Батальйон сепаратистів «Август», що брав участь в цій атаці, вже 7–8 лютого був розформований із-за великих втрат.

Незважаючи на контрудари та спроби повернути Вуглегірськ, в основному, силами батальйонів Кульчицького, «Донбас» та 30-ї бригади, місто лишилось за ворогом. І 31 січня 2015 р. супротивник отримав підкріплення, фактично захопивши місто. Оперативно на трасі Вуглегірськ – Дебальцеве було облаштовано нові позиції. У цей же час точилися запеклі бої на рубежах Нікішине – Рідкодуб та Чорнухіне – Новогригорівка. Стрілецькі бої тривали по кілька годин, використовувались танки та БМП. Іноді доводилося прямо під час бою підвозити боєприпаси та евакуювати поранених до Дебальцева. Важливо, що в цей же час з міста до Бахмута і Донецька курсували автобуси для вивозу цивільного населення. Окрім того, власним автотранспортом людей евакуювали волонтери.

Евакуація цивільного населення в бік Артемівська тривала до моменту захоплення росіянами Логвинове на трасі М-03. 9 лютого, біля 5 ранку, скориставшись рельєфом місцевості, група з майже 30 осіб «спецназу ДНР» захопила селище Логвинове, перерізавши асфальтовану трасу на Артемівськ. У зв’язку з тим, що інформація про диверсантів дісталася до нашого командування біля 11 ранку, по дорозі весь ранок курсувала техніка, що потрапляла в засідку. За 6 годин лише на дорозі під прицілами камер російської знімальної групи загинуло щонайменше 25 військових і одна цивільна особа. Пропаганда РФ поспішила заявити про оточення українського угрупування, хоча проїзними лишалися ще як мінімум дві ґрунтові дороги. 9 лютого поблизу Логвіново загинув Сергій Сухенко з Мотижина.

11 лютого зведений підрозділ з бійців 30 ОМБр, 54 розвідбату та Нацгвардії зробив дві спроби повернути Логвінове і контроль над трасою. Але, зіткнувшись з танками супротивника, мети не досяг. 12 лютого операцію було повторено вже більшими силами. Але, знов таки, мети досягти не вдалося з причини переваги супротивника в танках і постійної роботи ворожої артилерії. У полон було захоплено кількох діючих військовослужбовців армії РФ з документами. Наступного дня по селу вдарила українська реактивна і ствольна артилерія, а командування відмовилось від подальших штурмів. 12 лютого в боях на Дебальцевському виступі загинув Олександр Кравченко. Весь цей час ґрунтовими дорогами, користуючись похолоданням і твердою землею, курсували невеличкі зустрічні конвої, що підвозили боєприпаси. І, хоча дороги все одно прострілювались, а колони доводилося супроводжувати силами спецназу, – «дорога життя» функціонувала.

Супротивник, розуміючи важливість «світлодарського перешийка», приділив особливу увагу перерізанню лінії постачання ЗСУ. Але оперативно створена тактична група «Барс» (позивний начальника штабу сектора С), завданням якої було саме утримання цієї важливої зони, їм завадила. Група складалась майже з 10 танків, 4 одиниць РСЗО «Ураган» та 4 самохідних гармат «Мста-С». В інтересах групи також працювала артилерія, підпорядкована безпосередньо штабу АТО, а також підрозділи НГУ та спецназу.

17 лютого розпочалися вуличні бої в самому Дебальцевому. Противник перекинув підкріплення з боку Стаханова і пробився в місто. У цей час вже проводилась евакуація військ, що проходила в кілька етапів. Першими відходили східні опорні пункти. Вся операція проводилася таємно і майже без зв’язку, який було придушено діями російських засобів радіоелектронної боротьби. Цей фактор вносив деяку нервозність, але перші колони, що виходили, не були помічені супротивником. Вихід прикривала українська артилерія, що працювала з «великої землі». ЇЇ основним завданням було придушення опорних пунктів та маневрових груп бойовиків задля унеможливлення атак на колони, що виходять. У ніч з 18 на 19 лютого основна маса військ покинула місто Дебальцеве і його околиці. Деякі групи прикриття виходили пішки ще кілька днів.

Зимові бої за Дебальцеве були нелегкими і в плані використання важкої техніки та щільності артилерії. Багато гармат залишали на позиціях із-за повного виходу з ладу стволів. Саме ці гармати потім показували на весь світ росіяни, розповідаючи про тисячі загиблих українців. Солдат вбивав як ворог, так і собачий холод, особливо діставалось пораненим. Супротивник у характерній манері атакував людськими хвилями, знищуючи інфраструктуру та житлові будинки. За неофіційними даними, війська ЛНР та ДНР втратили в боях за Дебальцеве до 1500 людей, хоча реальніше виглядає цифра близько 3000.

Під час фінальної фази боїв у Мінську тривали переговори щодо мирного урегулювання і обидва головнокомандувачі – як наш, так і той коротконогий жлоб, – буквально онлайн слідкували за перебігом подій. Путіна не цікавили ніякі «Мінські домовленості», його цікавило зняття санкцій. Він хотів виглядати «миротворцем» і казав: «Видите, у нас ситуация в Дебальцево. Там находится несколько тысяч украинских военных, которые собираются сдаваться. Они могут быть уничтожены. Нам нужно позаботиться об их судьбе». Але український солдат здатен піклуватись про себе сам – завдяки його героїзму і професіоналізму кремлівський карлик не зміг знову сховатися за маскою. Агресор отримав ще більше санкцій. За результатами як перших, так і других Мінських перемовин, Дебальцеве мало би залишитись підконтрольним Україні. Але станом на сьогодні там висить прапор ДНР.

Станом на 2019 р. характер боїв змінився. У ситуації, коли немає характерних виступів фронту, сприятливих для атаки, супротивник більше не робив великих наступальних операцій. ЗСУ, в свою чергу, методично окопуючись, практикували тактику «повзучого наступу» і поступово відбирали у супротивника «сіру зону». І тепер «дебальцевський напрямок» – це Світлодарська дуга. Там періодично спалахують локальні бої, а обстріли тривають майже кожної ночі. Спочатку влітку, а потім і взимку 2016 р., ЗСУ мали певний прогрес на цій ділянці, відбивши кілька сотень метрів української землі у терористів. А в травні 2017 р. було просування ще на кілометр. Війна триває і армія повільно, але невідворотно, рухається вперед, звільняючи Україну від загарбників. Станом на зараз, від передових позицій до міста Дебальцеве 10 кілометрів…

Віталій ГЕДЗ.
Використано матеріали censor.net.ua

Tags: , , , ,

Залишити відповідь