Дякуємо за пам’ять про школу

0

…Коли вже й онуки ходять до школи, то зустрічей з однокласниками чекаєш з особливим відчуттям. Світлі спогади дитинства й кумедні випадки в школі, улюблені вчителі й випуск стінгазет (мабуть, сучасні школярі і не уявляють, що це таке), лижні забіги й піонерські багаття, перші закоханості, збір макулатури й металобрухту – є що згадати! Наш клас за останньою позицією зайняв перше місце в школі, а нагородою була незабутня поїздка в Умань, в парк «Софіївка».

За давньою традицією, зустрічалися ми і нинішнього лютого. Звичайно, спочатку прийшли в школу. До слова, наш випуск був першим, який вийшов зі стін щойно збудованої споруди Макарівської середньої школи, тоді єдиної в селищі. Приємно, що 2 лютого школа знову зустріла нас при вітно. Тепер вона зветься Макарівський НВК «ЗОШ І–ІІІ ступенів – математично-природничий ліцей». Наставники зі старшокласниками підготували програму, яка включала і ліричний, і дотепний конферанс у виконанні учнів, пісні. На екрані тим часом демонструвалася презентаціярозповідь про школу: світлини вчителів від 1950-их років до сьогодення, віньєтки випускних класів, а з останніх років – вже й відеофрагменти з життя школи.

Відверто скажу: в окремі моменти волога на очах затуманювала погляд. Роза Григорівна Долгіна, Віра Антонівна Петриченко, Нонна Павлівна Вірченко, Костянтин Миколайович Суходольський – ці та інші наші вчителі відійшли за вічну межу, але так жива пам’ять про них, і ми їх згадуємо з найтеплішими почуттями, коли зустрічаємось. Ще радіють життю наші перша вчителька Олександра Яківна Малишок і вихователька продовженого дня Софія Іванівна Соломенко, а їм, на хвилиночку, за 90! Раїса Іванівна Ковальчук, Світлана Аркадіївна Бурячек (Кругляк), Катерина Нестерівна Сич теж не змогли прибути в школу: вік немолодий, мешкають не в Макарові. Уклін вам, дорогі наставники, шановні педагоги, за науку життя, за щедрість і тепло душі!

Наголос у сценарії святкового дійства традиційно робився на ювілейних випусках, адже протягом одного вечора всіх назвати неможливо. До мікрофона підходили окремі представники«ювіляри», промовляли зворушливі слова, вручали квіти й подарунки вчителям… Висловлюємо вдячність директору школи Надії Українець та її однодумцям за те, що фактично відродили і продовжують традицію зустрічей випускників у стінах рідної школи. Наскільки це важливо для нас, випускників «зі стажем», і говорити зайве. Гадаю, це потрібно й нинішнім учням школи. Адже подібні події лежать у площині відповідей на питання «Хто ми?», «Чиї сини?», «Яких батьків діти?» Вважаю, що це благодатне поле для патріотичного виховання юних.

Випускники твоєї школи, вихідці з твого села-міста – ось вони, ось ким вони стали, ось які в них здобутки. А головне – злетілися вони звідусіль у твою школу, з якою попрощалися 10, 20 чи й 40 років тому. Навіщо? Нема інших клопотів? Що їх сюди веде – посивілих, поважних, але сповнених непоясненного бажання зустрітися з однокласниками? Мабуть, щось таке, що вони цінують крізь роки й випробування долі. А ви, нинішні просунуті школярі, маєте таке в своїх серцях? Щонайменше – пам’ять про школу, рідне село-місто, вдячність вчителям і друзям. Хай і надалі макарівські педагоги допомагають і учням, і випускникам школи берегти пам’ять про важливе, додавати впевненості в доланні труднощів, робити світлішим наш світ.

Від імені випускників 10 А класу Макарівської середньої школи 1973 року –
Людмила ШЕЛІПОВА (ДОБРОВОЛЬСЬКА),
заслужений журналіст України.

Додати коментар