Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Олег ФІЛЮК: «МАЙБУТНЄ НАУКОВОЇ КНИЖКИ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ НАШОЇ НАУКИ В СВІТІ…»


Останнім часом на сторінках «М.в.» друкується досить багато краєзнавчих матеріалів. Іноді навіть здається, що можна було б на їхній основі видати уже не одну книгу з історії району. Однак на сьогодні з даної тематики світ побачило зовсім мало книг. Напевно, що їх можна перерахувати на пальцях рук. Ці дослідження з’являються у самих різних виданнях. Проте серед різноманіття друкарень нам би хотілося виділити видавця Олега Філюка. Він уже видав дві книги про Макарівщину, і наскільки нам відомо готується до видання ще кілька. Але не будемо забігати наперед і про все по черзі.

Отже Олег Філюк, історик та музеєзнавець за фахом, чиє видавництво спеціалізується на монографічній, науково-популярній та навчальній літературі з археології та інших спеціальних історичних дисциплін. Серед авторів книжок – провідні працівники Інституту Археології НАН України, викладачі історичних факультетів ВНЗ України, а також музейні фахівці. «М.в.» вирішили поспілкуватися з Олегом. Як результат, вийшла розмова не лише про Макарівщину, а й більш глобальні проблеми. Читайте – має бути цікаво.

Пане Олеже, що Вас пов’язує з Макарівщиною?

– У 1997 р., будучи археологом, я приїхав до с. Колонщина досліджувати поселення давньоруського часу. Як результат згодом світ побачила моя книга «Добування заліза у Південно-руських землях Х–ХІІІ ст. (за матеріалами комплексу пам’яток біля с. Колонщина Макарівського району Київської області). Перша презентація цієї праці проходила у грудні 2017 р. в Макарівській гімназії.

– Чому Ви вирішили створити видавництво? І скільки разів думали закинути цю справу?

– За фахом я – історик-музеєзнавець, тривалий час займався археологією, викладав спеціальні музейні дисципліни в Київському інституті культури, за сумісництвом працював заступником директора з наукової роботи у Вишгородському історико-культурному заповіднику. В ті часи, 1990-ті – початок 2000-х років зіштовхнувся із загальною проблемою у виданнях фахової наукової літератури, що підштовхнуло мене до спроби вирішити її власними силами. А оскільки наукову роботу не можливо поєднувати з іншою діяльністю, вирішив зосередити увагу на видавничій справі.

Видавництво з’явилося у 2010 році. За цей час вдалося реалізувати понад 200 видавничих проектів, серед яких – монографії, збірки наукових праць, навчальні посібники, каталоги, окремим рядком стоять репринтні видання знаних дослідників ХІХ – початку ХХ століття.
Слід звернути увагу також на патріотичну серію, яку ми започаткували у 2014 році. Незважаючи на складні умови ведення видавничого бізнесу в Україні, розповсюдження друкованих видань історико-культурного та патріотичного спрямування є вкрай важливою справою для формування інформаційного українського простору та виховання сьогоднішнього покоління і наступного за ним, тому я, як українець, який пов’язує своє сьогодення і майбутнє зі своєю країною, жодного разу не намагався закинути або тимчасово призупинити свою діяльність.

– За яких умов науковий спектр книговидавництва міг би вважатися бізнесом?

– Видання та розповсюдження наукової літератури у країнах із розвинутою економікою і заможним суспільством є перспективним та престижним бізнесом. Наш читач – науковець, в першу чергу, студент, або той, хто цікавиться історією, культурою, патріотичною книгою.

Стосовно науковців – більшість з них не мають змоги регулярно купувати літературу, у зв’язку з тим, що вартість нашої книжки – для них завелика, це поодинокі замовлення.

Друкарням, у свою чергу, не вигідно друкувати малі наклади – або ж друкують на цифрі, що підвищує ціну книги в рази. Замкнуте коло? Так. На поодиноких замовленнях – це для мене не бізнес, а спонсорство заради науки та розповсюдження наукової думки. Студент, або той, хто цікавиться подібною літературою, міг би ознайомитися з нею в бібліотеці. От, для цього вже можна було б робити наклад. Тут і друкарні, і видавцеві – можна вести цивілізований бізнес. Але…. На цьому етапі – «стоп». Абсолютно нерівні умови існування для мене, як видавця.

– Чому ж нерівні?

– Наприклад, відкриваємо сайт ProZorro – Краматорський відділ культури замовляє книжки по трьох лотах на загальну суму – 300 тис. гривень. Лот № 1 – Галузева література – тут здавалося б як раз має бути наша книга. Але – зась! 50 % лоту – мало того, що видання – російською мовою, так ще і мова про «Вяжем тапочки», «Вкусные блюда из моркови». Подаємо листа до відділу культури, отримуємо відповідь із бібліотеки, яка нас абсолютно не задовольняє. Звідси короткий висновок: в Україні книга видається – або за підтримки держави, або за підтримки меценатів, як внутрішніх, так і іноземних. Для невеликих видавництв є серйозні загрози, що найближчим часом все це монополізується, і розвиватися будуть лише ті, які вже «на плаву».

– Скільки працівників у видавництві? Чи встигаєте з потоком книжок?

– Зважаючи на наші економічні умови, видавництво працює у межах родинного бізнесу, де кожен виконує, своє чітко окреслене, завдання. Нам вдається поки власними силами робити вже улюблену для всієї родини справу. Правда, іноді доводиться працювати і вночі, щоб вчасно видати те чи інше видання. Але результат вартий того. Чим більше вкладаєш в нього, тим більше цінуєш ту справу, якою займаєшся.

– Ви спеціалізуєтеся на історичній, краєзнавчій літературі – у Вас є база авторів? Як Ви на них виходите?

– Оскільки я довгий час мав стосунок до культури та науки – маю широке коло знайомих та друзів, дякуючи яким і почав видавати перші книжки. Зробив спробу – вийшло гарно, і мені, й автору сподобалось, тож почали звертатися до мене.

Спершу довелося подекуди займатись спонсорством – оскільки наші науковці – люди далеко не заможні, а хотілося допомогти, бо знав як ніхто ситуацію. І зараз, якщо людина не має змоги видати самостійно, – намагаємось знайти компроміс, але не відмовляю, хоч подекуди зробити з економічної точки зору, це сутужно. Звичайно, доводиться шукати меценатів, спонсорів. До цього залучаємо і авторів також, оскільки вони зацікавлені в тому, щоб праця не стала «мертвою», а потрапила до свого читача.

– Кому потрібна наукова, науково-популярна книжка зараз?

– Сучасна історична наука розкриває увесь спектр розмаїття історичної та культурної спадщини України, зокрема ми повинні пишатися, а увесь світ – знати, що терени України є колискою приручення коня, а навички верхової їзди зародилися на берегах Дніпра; що перша землеробська культура на просторах Європи з’явилася у міжріччі річок Дністра та Бугу, де розцвітали протоміста – майбутні сучасні мегаполіси Європейського континенту.

Ми повинні чітко заявити на увесь світ, що терени України мають відношення до формування індоєвропейської спільноти, яка є підґрунтям сучасної євроазійської спільноти. І таких прикладів можна навести десятки, але, на жаль, ця інформація не достатньо поширюється серед громадян незалежної України. А цивілізований світ отримує її через призму російської пропаганди, оскільки українські видавництва тільки зараз починають освоювати світовий простір завдяки перекладам, і то, на жаль, це стосується лише художньої і дитячої літератури.

Наука ж, яка вимагає більш складного і в часі, і в мовному сенсі перекладу – пасе задніх. Українська держава не спонукає цей процес. Ми повинні зосередити свою увагу на поширенні правдивої інформації про власні здобутки, здобутки наших предків, на землі яких ми споконвічно проживаємо.

– Чи займаєтесь перевіркою фактів? У чому складність редагування таких книжок?

– Наші автори – знані, тим більше всі наші видання мають гриф – «Рекомендовано вченою радою» відповідних наукових установ із зазначенням рецензентів та наукових керівників, тому плагіату, недостовірних даних або неперевірених фактів у наших видавничих роботах немає.

Стосовно редагування – ми робимо коректуру. Редагують, як правило автори, подекуди навіть повністю залишаємо в авторській редакції, якщо автор наполягає.

– Хто Ваш читач? Як Ви його знаходите? Як Ви розповсюджуєте свої книжки?

– Серед наших читачів, як спеціалісти – вузькі фахівці, так і пересічні читачі – освічені люди, або ті, хто цікавиться ґрунтовними дослідженнями в тій чи іншій царині наук, студент допитливий або майбутній науковець. Спектр широкий – головне донести до читача інформацію про вихід того чи іншого дослідження.

Для цього відвідуємо фахові конференції, куди нас постійно запрошують, книжкові виставки і ярмарки – великі як-от у Львові – восени, або у Мистецькому Арсеналі – навесні, та невеличкі по містах України. Звичайно, організовуємо презентації у бібліотеках, музеях та навчальних закладах.

– Які середні наклади? Як формуєте тираж? Скільки книжок розходиться?

– Наклади наших видань невеликі – 300 примірників. Поки що це зумовлено загальним станом аудиторії. Наукова книжка все ж для індивідуального читача. Поки що. І до речі – це проблема також купівельної спроможності сучасного українця. Для великих замовлень наукової книжки необхідна підтримка держави або ґранти.

На жаль, зараз система книгарень себе не виправдовує, наша книжка, потрапляючи туди, стає «золотою», а тому – ще менш доступною, працюємо – видавець-читач, тобто комунікуємо через групи споживачів інтелектуального продукту – інтернет, безпосереднє спілкування на виставках. Робимо також розсилки наших новинок, маємо власну базу наших поціновувачів.

– Ви не пробували налагодити співпрацю із профільними навчальними закладами? Щодо закупівель, наприклад, передплат?

– Так, ми кілька років поспіль контактували з ВНЗ, вони запрошували нас із виставками-презентаціями, але час змінився, мабуть це пов’язано також із фінансуванням самих навчальних закладів. Вони неодноразово виявляли зацікавленість у наших книгах, але посилалися на обмеження фінансування.

– Які книжки були найуспішніші? У зв’язку з чим?

– Складно сказати. З точки зору видавця – кожна робота – то успіх, бо ти даєш життя черговій науковій праці – подекуди це результат роботи цілих експедицій… З точки зору попиту – можу назвати кілька праць – це і «Українська традиційна лялька» Оксани Скляренко, й «Однострій українських вояків від Першої до Другої світової війни» Тетяни Юрової, «Слов’янські та тюркські світи» Світлани Біляєвої, «Межигірська старовина. Нариси з історії Києво-Межигірського в ім’я Преображення Господнього чоловічого монастиря ХVI–ХVІІІ століть» Олексія Кузьмука, «Хліб давньої України» Галини Пашкевич, п’ятитомник: «Нариси з новітньої історії України» Анатолія Русначенка, «Український державний флот 1917–1918 рр.» Ігоря Гриценка, «Київ та Києво-Печерська Лавра у планах ХVІІІ–ХIХ століть із зібрань Києво-Печерського історичного заповідника», альбом «Археологічний музей Інституту археології НАН України», ілюстровані довідники: «Замки і фортеці Сумщини та Чернігівщини ХV–ХVІІІ століть» Олександра Бондара, «Бахчисарайський ханський палац ХVI–ХVІІІ століть» (виданий у нас вже після анексії Криму) Ібрагімової Аліє (вимушена переселенка з окупованого Криму), «Україна між Сходом і Заходом. Про витоки і суть російсько-української війни 2014 року» Леоніда Залізняка, «Скіфська розповідь Геродота» з коментарями В’ячеслава Мурзіна, «Економіка Степової Скіфії» Надії Гаврилюк, а також в серії репринтних видань чільне місце посідає збірка праць видатних мистецтвознавців братів Вадима й Данила Щербаківських «Українське мистецтво». Список можна було би продовжувати, бо кожна з них – посвоєму має попит.

– Як плануєте розвиватись? Які першочергові завдання?

– Сучасне і майбутнє наукової літератури пов’язую з популяризацією нашої науки на світових теренах. Зараз багато перекладної літератури з’являється в Україні. Це, як правило, художня література. Ми популяризуємо іноземне, але необхідно представляти на гідному рівні наші дослідження за кордоном. Сподіваємося, за цим – майбутнє. І нашої наукової книги, і нашої науки.

– У Вашому видавництві побачили два дослідження про Макарівщину. Чи планується ще видання про наш район? З ким Ви співпрацюєте щодо видання книг по Макарівщині?

– Дійсно мною на сьогодні видано дві книги, які мають безпосереднє відношення до Макарівщини. Перша, це вище згадуване моє дослідження про с. Колонщину. А згодом у співпраці з Макарівським селищним головою, директором Макарівської гімназії та директором Макарівського районного музею була створена книга про вашого земляка Олексія Потапенка, полеглого на російсько-українській війні. Уже сьогодні я з впевненістю можу говорити, що книга про Потапенка стала першою в серії «Пам’ять Нації».

Сподіваюся, що вже найближчим часом світ побачить книга, створена спільно з Колонщинською сільською радою та Макарівським районним музеєм про ще одного полеглого героя російсько-української війни – Олександра Васильця.

Також вірю в те, що наша ідея створення цілої серії про ваших земляків, героїв війни на Сході України знайде підтримку серед інших сільських голів та спонсорів. І уже найближчим часом про кожного військовослужбовця буде видано книгу. Також у планах ряд книг про історію вашого району. Але поки що не будемо так сильно забігати наперед.

– Які зміни має зробити держава, щоб наукова книжка була не всупереч, а завдяки?

– Наукова книга буде завдяки, коли в Україні статки авторів, а з ними і читачів будуть значно вищі «споживчого кошика».

– Ваші побажання нашим передплатникам та Вашим читачам…

– Насамперед, вітаю всіх з прийдешніми святами. І хочу, як передплатникам вашої газети, так і читачам книг мого видавництва, побажати побільше читати паперових видань і не віддавати перевагу електронним ресурсам.

Спілкувався Віталій ГЕДЗ.

Tags: ,

Залишити відповідь