Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЛЮБОМУДР З МАКАРІВЩИНИ


Макарівщина багата талановитими людьми. У багатьох куточках України у різних галузях продовжують свою діяльність, або залишили по собі помітний слід наші земляки. Але, на жаль, не про усіх їх пам’ятають на малій батьківщині. Сьогодні на сторінках газети «Макарівські вісті» хочемо згадати про відомого українського філософа, нашого земляка Володимира ШЕВЧЕНКА.

Володимир Ісакович народився 25 грудня 1940 р. у Макарові. Його дитинство пройшло в буремні роки Другої світової війни, а підліткове становлення – у важкі повоєнні часи. У 1958 р. закінчив Макарівську середню школу (нині – Макарівський ліцей). І відразу розпочинає трудову діяльність. З 1958 до 1959 р. працює у тресті «Київоблбуд». У вересні 1959 р. призваний до лав Червоної армії. Службу проходить в Прикарпатському та Білоруському військових округах.

У 1964 р. демобілізований з лав Червоної армії та повертається до Макарова. І відразу ж вступив на заочне відділення філософського факультету Київського державного університету (нині – Київський Національний університет імені Тараса Шевченка). Володимир Ісакович згадував, що його зацікавленість філософією почалося з книжки А. Афанасьєва «Основи філософських знань», знайомство з якою відбулося ще під час військової служби.

З січня 1965 р. працює в «Міжколгоспбуді» у Макарові, з вересня 1965 р. – директором Макарівського будівельного комбінату.

У грудні 1965 р. переводиться на денну форму навчання філософського факультету КДУ.

У 1969 р., блискуче закiнчивши навчання в університеті, поїхав викладати фiлософiю в Краматорській індустріальний інститут. У листопаді 1971 р. вступає до аспірантури філософського факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

Під час навчання підготував до захисту дослідження, проте через конфлікт його наукового зі Спеціалізованою вченою радою – воно не було допущене до захисту. Багато людей не витримують таких ударів долі й ламаються, але Володимир Шевченко був не з таких.

У 1974 р. закінчивши навчання в аспірантурі, працює у Чернігівському філіалі Київського політехнічного інституту на посаді викладача. У 1978 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Філософсько-соціологічний аналіз пізнання». Це була важлива перемога Володимира Ісаковича і над об’єктивними обставинами, і над тими супротивниками, які йому у цьому перешкоджали.

Ставши кандидатом філософський наук, отримує посаду доцента. У 1986 р. Володимира Шевченка призначено завідувачем кафедри у Чернігівському філіалі Київського політехнічного інституту.

У 1987 р. переведений на роботу до Чернігівського педагогічного інституту (нині – Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка). Працює на посаді доцента кафедри філософії. У 1991 р. став завідувачем кафедри філософії і соціально-політичних дисциплін історичного факультету Чернігівського педагогічного інституту.

У 1993 р. підготував і успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Концепцiя пiзнання в українськiй фiлософiї.
(Логiкоiсторичний аспект)».

Володимир Шевченко стає першим на Чернiгiвщинi доктором фiлософських наук, потім професором, провiдним фахiвцем з iсторiї української фiлософiї.

З вересня 2002 р. до липня 2006 р. В. Шевченко працював у Чернігівському інституті економіки та управління. Працюючи у цьому навчальному закладі, Володимир Ісакович зміг згуртувати навколо себе і задіяти до наукової роботи студентів, аспірантів, усіх небайдужих до філософських знань. Фахово бездоганні лекції професора з філософії та методології і організації наукових досліджень із задоволенням відвідували не лише здобувачі наукових ступенів, а й викладачі ВНЗ Чернігова, черпаючи з них багато цінного для вдосконалення та поглиблення своїх курсів.

За заслуги перед українським народом у науковiй, педагогiчнiй та громадськiй дiяльностi 12 травня 2004 р. нагороджений Грамотою Верховної Ради України.

З 1 вересня 2004 р. до останнього дня свого життя співпрацював з Науково-дослідним інститутом українознавства МОН України, за сумісництвом – на посаді провідного наукового співробітника відділу української літератури.

У 2006 р. Володимира Ісаковича обрано академiком Академiї наук вищої школи України. Він входив до складу спецiалiзованих вчених рад при Днiпропетровському нацiональному унiверситетi, Iнститутi вищої освiти Академiї педагогiчних наук України, Науково-дослiдному iнститутi українознавства, а також редакцiйних колегiй часописiв «Сiверянський лiтопис», «Фiлософiя освiти» та «Українознавство».

Помер 23 липня 2006 р. на 65 році життя.

За понад 35-літню професійну наукову діяльність Володимир Ісакович написав понад 120 наукових статей і досліджень, у тому числі і 6 книг. Серед яких – «Концепцiя пiзнання в українськiй фiлософiї» (1993 р.), «Фiлософiя: iсторiя i сучаснiсть» (1996 р.), «Нарис фiлософської думки Чернiгово-Сiверщини» (1999 р.), «Фiлософська зоря Лазаря Барановича» (2001 р.), «Дружба з мудрiстю або основнi проблеми української фiлософiї» (2006 р.).

Як учений, Володимир Iсакович вiдзначався широтою наукового кругозору, глибиною й оригiнальнiстю постановки проблем. Свiдчення цьому його монографiї, статтi, у тому числi в журналi «Сiверянський лiтопис», постiйним i бажаним автором якого вiн був протягом багатьох рокiв.

У своїх фундаментальних iсторико-фiлософських працях вiн визначав засадничi принципи української фiлософiї, започатковуючи концепцiю пiзнання, розробляючи фiлософську антропологiю, фiлософiю освiти, українознавство як фiлософiю, що сприяло розвитку нацiональної самосвiдомостi.

Iнтелектуальна потуга вченого справляла животворний вплив на всi галузi фiлософського життя України. Вiн був органiзатором ряду наукових конференцiй, присвячених фiлософiї освiти Лiвобережної України, очолював Чернiгiвське вiддiлення Українського синергетичного товариства.

Свої унiкальнi знання, багатий життєвий досвiд талановитий педагог i вчений передавав молодi. Володимир Iсакович пiдготував 5 кандидатiв наук. Теоретик людинознавства, вiн був мудрим керiвником створеної ним Чернiгiвської фiлософсько-антропологiчної школи, дбаючи про її взаємодiю з науковими центрами України.

Вiн умiв пiдтримати й плекати не своє «Я», «почути іншого», терпiти «рiзностi» як у своєму найближчому, так i бiльш вiддаленому професiйному оточеннi. Кому довелося спiлкуватися та спiвпрацювати з Володимиром Iсаковичем, вiдчували його шляхетнiсть, iнтелiгентнiсть, вражалися масштабнiстю його наукових дослiджень.

Філософ, Педагог… Таким назавжди залишиться в пам’яті вдячних учнів Володимир Ісакович Шевченко. Ми теж, вшановуючи постать нашого талановитого земляка, маємо пам’ятати про нього, як видатну Особистість.

Віталій ГЕДЗ.

Tags: ,

Залишити відповідь