Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Календар небесний і земний. Грудень – 2018


«Грудень – кінець року, а початок зими» – має рацію народне прислів’я. Близько середини ночі проти 22 грудня денне світило у своєму неспинному річному видимому русі небесною сферою сягне найпівденнішої точки, що означатиме настання зимового сонцестояння. Відповідно, світловий день цьогоріч матиме найменшу тривалість 21-го та 22 грудня.

Місяць: новий – у п’ятницю, 7 грудня; в першій чверті – у суботу, 15 грудня; повний – у ніч із суботи, 22-го, на неділю, 23 грудня; в останній чверті – у суботу, 29 грудня. Перший зимовий місяць насамперед примітний найкращими у 2018 – 2019 роках обставинами видимості найблискучішого зореподібного світила небосхилу – планети Венера, котра кожного ясного ранку сяятиме білим магічним «вогнем» у південно-східному секторі небозводу впродовж майже чотирьох годин перед сходом Сонця. 2 грудня її яскравість буде максимально можливою, після чого хоча й почне поступово слабшати, проте до кінця місяця встигне зменшитися незначно. На світанку 3 грудня неподалік Ранкової Зорі розташується вузький серп Місяця.

Друга та початок третьої десятиденки грудня будуть також цілком сприятливими для спостережень ще однієї внутрішньої планети – найближчого до Сонця Меркурія. Як і Венеру, його можна бачити перед сходом денного світила, але протягом значно коротшого часу, орієнтовно за годину-півтори до появи сонячного диска, і набагато нижче над південно-східною ділянкою обрію. Хоча за блиском Меркурій переважатиме всі видимі одночасно з ним зорі, пошуки «невловимої» планети звично ускладнюватиме з кожною хвилиною все світліша ранкова заграва. Утім, на світанку 21-го та 22 грудня ідентифікувати Меркурій стане простіше, адже в проекції на небесну сферу він проходитиме поряд із яскравішим за нього у три з половиною раза наступним за блиском після Венери далеким гігантом Юпітером.

Останнього місяця року на нашому нічному небесному склепінні нарешті з’явиться комета, яка хоч і не обіцяє стати феєричним видовищем, проте яскравість якої має бути достатньою для видимості у вигляді протяжного світлого туманного об’єкта неозброєним оком. На честь свого першовідкривача, американського астронома Карла Віртанена, вона отримала назву 46P/ Віртанен. Максимального блиску завдяки винятково вдалому розташуванню відносно Землі під час проходження найближчої до Сонця ділянки своєї орбіти космічна мандрівниця сягне в другій декаді грудня.

Швидко пересуваючись на тлі зоряного неба у північно-східному напрямку, 16 числа комета пройде неподалік сріблястого «ківшика» зоряного скупчення Плеяди, а в ніч проти 24-го – поруч із яскравою зорею Капелла, котра о цій порі близько опівночі стоїть майже над головою. Видимості космічної гості, однак, суттєво заважатиме світло Місяця, тому для полегшення її пошуків все ж бажано скористатися будь-якими біноклем чи зоровою трубою (вони ж допоможуть віднайти згаданий вище Меркурій). Нинішній, видатний у астрономічному сенсі, рік завершується півстолітнім ювілеєм однієї з найвизначніших подій в історії освоєння космічного простору – першого польоту людей до Місяця. Першопрохідцями місячних
трас на космічному кораблі «Аполлон-8» стали військові льотчики США Френк Борман (командир), Джеймс Ловелл та Вільям Андерс.

Політ розпочався 21 грудня 1968 року, а вже за три доби астронавти перебували на навколомісячній орбіті. У телесеансах вони демонстрували сотням мільйонів землян сірого кольору «подовбану» метеоритами мертву поверхню нашого вічного супутника, що пропливала під ними, а також далеку біло-блакитну рідну планету над місячним обрієм, читаючи по черзі рядки з Книги Буття:

«Спочатку Бог створив Небо та землю… І сказав Бог: нехай будуть світила… світило велике… і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі… І побачив Бог усе, що вчинив…».

На десятому витку, над зворотним боком Місяця, у ніч перед Різдвом, настав найризикованіший етап місії – двигун корабля, відпрацювавши визначений час, мав перевести його на траєкторію польоту до Землі. Проте все минулося щасливо, хоча ловеллівське «ми повертаємось…» на рідній планеті почули з шестихвилинним запізненням, яке багатьом здалося вічністю. 27 грудня, через 6 діб 3 години і 11 хвилин від початку польоту, екіпаж «Аполлона-8» успішно приводнився в екваторіальній частині Тихого океану, приблизно за 5 кілометрів від авіаносця «Йорктаун», який його зустрічав.

Під час розмови з моряками Ловелл був максимально відвертим: «Ох, скажу вам, хлопці, відчуття!.. Я вже сумнівався, чи повернемося ми взагалі…».

Близько опівночі з 21-го на 22 грудня Сонце перейде із зодіакального знака Стрільця (Sagittarius) у зодіакальний знак Козорога (Capricornus).

Володимир Безуглий,
аматор астрономії.

Tags:

Залишити відповідь