Вчителька з щирим і добрим серцем

0

Все починається змалечку: любов до батьків, до природи, до Батьківщини, до роботи і навіть до життя. Проте любов до навчання починається з перших кроків у школу, з першого дзвоника, з пер-ших розповідей вчителя про наш дивний і мальовничий світ. І все це нас дуже захоплює, а вчитель – це наш провідник у життя, який слідкує за тим

, щоб ми не заблукали або раптом на впали.

Багато є професій і посад, де шани більше, й статки немалі.
Та ми обрали школу, бо у нас тоді були такі учителі.
Пливли роки, мінялось все довкола, політики хитали вісь землі…
Незмінними лишались правда й школа, бо в нас були такі учителі.
Ми їхню чесність брали за мету, вимогливість вела в рутинній млі.
Ми стали кращими, тому що в нас були такі учителі.
Нелегко хліб учительський дається, проблеми день у день і немалі…
Заплаче серце й знову засмієтьсябо в нас були такі учителі.
Ми долі дякуєм, що ви нам віддавали і ерудицію, і теплоту душі.
Такими професійними ми стали, бо в нас були такі учителі!

 

Зростання й розвиток кожної людини супроводжують вчителі. Серед них є особлива когорта митців від Бога. Вони вміють не тільки формувати якісні знання, а, насамперед, здатні дією своєї непересічної особистості визначати подальшу долю учня.

Василь Сухомлинський писав: «Величезна виховна сила школи народжується там, де в людини, перед якою тільки відкривається життя, є улюблений учитель». Наш улюблений учитель – Надія Володимирівна Осипович, викладачка математики та фізики Фасівської, на той час, восьмирічної школи. Ця красива і енергійна жінка, яка прийшла працювати у школу в 60-х роках минулого століття ще зовсім молодою дівчиною, була незвичайна. Уроки в неї проходили цікаво, добре про-
думано. Для неї кожна дитина була особистістю. Вона вміла знаходити стежку до душі кожного учня своєю доброзичливістю, завжди всіх підтримувала, знаходила поради.

У виборі професії вчителя Надія Володимирівна не мала сумнівів. Без усіляких вагань вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на математичний факультет. Передусім засвоїла, що треба любити свій предмет та сприймати дитину як особистість. А якщо щось не виходить, не звинувачувати в цьому учнів. Адже педагог – це людина доросла, вона за все відповідає. Якщо існують проблеми, значить вчитель не врахував рівень групи або знань окремого учня. Вчителю завжди хочеться йти вперед, але іноді слід зробити зусилля над собою та зупинитися, оглянутися назад, щось доробити.

Інакше іскорки в очах дитини не запалити. З педагогічного досвіду колег Надія Володимирівна знала, що одноманітні традиційні уроки втомлюють учнів, не викликають інтересу до нового матеріалу. Щоб пробудити інтерес учнів до предмета, вона постійно шукала нові форми і методи навчання.

До таких методів належали нестандартні уроки. Любила їх проводити, а діти із задоволенням їй допомагали. Вчителька додатково проводила факультативи для здібних учнів, тих, хто відставав у навчанні, залишала на додаткові післяурочні заняття.

Будучи класним керівником у багатьох поколінь, за кожного свого учня вчителька хвилювалася і піклувалася, дарувала їм своє тепло, любов, які так і лилися від щирого серця. Все це вона передавала не тільки учням, але й своїм дітям – доньці Ірині та сину Роману, яких виростила і виховала разом зі своїм чоловіком Віктором Денисовичем. На нашу думку, такою і повинна бути
вчителька, яка ставиться до роботи не як до обов’язку, а сприймає її як задоволення. Йдучи вранці до школи, Надія Володимирівна знала, що її чекають учні, яким вона буде дарувати свої знання, тепло й увагу. Це і є велике недосяжне вчительське щастя.

Вчителька від Бога – вона своєю відданою працею освятила життєвий шлях сотням учнів, мала дар «закохати» їх у свій предмет. Її високопрофесійні уроки давали гарні знання при вивченні математики та фізики. А самі уроки проходили дуже цікаво завдяки доброзичливості та чарівності вчительки. Їй притаманна чуйність, вміння вислухати і порадити. Літам наперекір вона завжди була красивою та сучасною.

Праця вчителя подібна чимось до праці хлібороба: із зерен добра, щирості, справедливості вирощувати душі дітей. Ми вдячні Богу за те, що він дав нам можливість навчатись і спілкуватись з Надією Володимирівною. Наша вчителька – щира й проста людина, справжня християнка. Немало часу вона проводить у бесідах з людьми, а тим, хто потребує допомоги, завжди дає добру й щиру пораду. Надія Володимирівна уособлює в собі всі найкращі якості людської моралі. Все було з великої букви: Людяність, Інтелігентність, Інтелект, Фаховість, Відданість педагогічній праці. З перших днів спілкування з нею ми відчували сердечну доброту та щирість.

Вона уміє з кожним так інтелігентно обійтись, що людина не відчує ні приниження, ні образи. Про лицемірство чи зраду друзів, колективу школи і думати годі! Надія Володимирівна не просто вчитель, вона – сама талановитий педагог і біля неї росли таланти. Все це говорить про вершину професіоналізму педагога. Чого тільки варта була вчительська енергія Надії Володимирівни, яка з високою зачіскою, одягнена по-сучасному, з крейдою у руці, що постійно сипалась зі шкільної дошки, показувала нам різноманітні рівняння та їх рішення! За головну мету вчителька ставила те, щоб учні зрозуміли і засвоїли матеріал. Наочних експонатів було небагато, тому доводилось добряче помізкувати заради того, щоб навчити нас і виводити в люди.

Можливо тоді хтось із нас, учнів, цього не цінував, не помічав чи ставився байдуже до старання вчительки. Але з роками не залишилось таких, хто б без поваги і вдячності згадував нашу дорогу і шановану, любиму вчительку математики та фізики. Фасова – невеличка частина нашої Батьківщини, ім’я якій – Україна. Тут ми виросли, навчались у школі, спогади про ці роки супроводжують нас усе життя, як і вдячна пам’ять про таку рідну нашу вчительку – Надію Володимирівну Осипович. Своїм розумом, талантом педагога та наполегливою працею досягла висот у професійній діяльністі, а вийшовши на заслужений відпочинок не полишала творити добро для людей. Вік для неї не був перешкодою. Завжди залишалась скромною, сердечною людиною, ерудованою, мудрою, доброю та привітною. Ми щиросердечно вдячні Вчителю з великої літери за радість людського спілкування.

Проблеми школи й вчителя – це проблеми власне суспільства. Ставлення до вчителя формується із ставленням до авторитетів. Малі зарплатні від недооцінки значення впливу шкільної освіти на стан суспільства. Кажуть, що «вивчити неможливо, можна тільки навчитися». Це – дійсно правда. Тому вчителям треба більше уваги приділяти розвитку учнівського мислення, його власного ставлення до навчання, дати можливість учням робити правильний вибір щодо своєї долі.

Але для цього має оздоровитися сім’я, школа, суспільні організації. Тому не можна судити вчителя надто суворо. Їхні недоліки – і то наші недоліки, недоліки суспільства. Та попри це вчительська енергія, сила волі, мудрість і любов до людей стали для нас, учнів, дороговказом у житті. І ми не мали права схибити, жити інакше. Тож спасибі вам, вчителі Фасової, наша рідна Надіє Володимирівно, за науку, за материнську любов. За те, що ми ніколи і нікого не зраджували, любили рідну землю, стали хорошими людьми, патріотами України. Ми вдячні своїм шкільним вчителям, адже Вчитель – найвища оцінка для людини!

Напередодні 80-річного ювілею та професійного свята Дня вчителя щиро віаємо Вас, Надіє Володимирівно, і просимо Всевишнього, щоб Ваша життєва нива, дарована кожній людині, забуяла небувалими врожаєм міцного здоров’я, великого щастя, безмежною любов’ю рідних і близьких людей. Минуло не одне десятиліття, коли Ви залишили Фасівську школу. Та для нас, Ваших учнів Ви завжди наша, своя, рідна і незабутня вчителька. Для нас Ви завжди була і є взірцем високої моралі, чесності і порядності, людської гідності і подружньої вірності.

Низько схиляємо голови в шані і любові до Вас, дорога і рідна, з щирим і добрим серцем, Надіє Володимирівно!

Надія БАБЕНКО,
кандидат педагогічних наук, професор культурології, випускниця 1969 року;
Ольга БЕРЕЖНА,
випускниця 1965 року, с. Фасова.

Додати коментар