Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Дорогі мої вчителі…


Школа… Це слово відразу нагадує мені перший і останній дзвоник, гамірну шкільну спільноту, тишу в класі під час уроків, коли дитячі голови схиляються над зошитами і, напружуючи пам’ять, міркують над черговою контрольною роботою…

Постають переді мною ще й дорогі моєму серцю вчителі – і ті, котрі вели свої уроки в нашому класі, і ті, котрі потім стали моїми старшими колегами. Можливо, це просто збіг обставин, що саме з 1960 року по 1970-й свої знання щедро передавали учням люди, за плечима яких була минула Друга світова війна (учасники бойових дій – наш класний керівник, вчитель математики Микола Васильович Сухорук, вчитель англійської мови Костянтин Миколайович Суходольський, вчителька географії Марія Василівна Треус, вчитель малювання і креслення Борис Абрамович Лондон, вчитель хімії Микола Романович Сиводід, вчитель ботаніки Григорій Бенедиктович Кошмак, директори Василь Захарович Малишок і Трохим Романович Марціх) – вони знали ціну життя і любили життя, любили свою роботу й кожен по-своєму прищеплював і нам ті почуття та потяг до знань. Тож у мене, наприклад, не було «нелюбимих» уроків і вчителів.

До всіх ставилась з глибокою шаною, тому було неприпустимим щось не вивчити із завдань або не виконати, чи виконати абияк. Дуже добре пам’ятаю свою першу вчительку – лагідну, добру Олену Іллінічну Каплун, яка, на превеликий жаль, тяжко захворіла й померла так і не встигнувши довчити нас до випуску з початкової школи. Весь наш клас (а було нас 42 учнів!) прийшов прощатися з нею…

А як можна забути уроки з української мови та літератури, які викладали Галина Володимирівна Булах, Наталя Михайлівна Корх та сімейна пара – Аркадій Семенович і Кіра Павлівна Кругляк! Вони навчали нас і були вимогливими, адже бачили потенціал кожного. Завдяки їм я почала писати вірші, а згодом – і друкувати їх в періодичній пресі.

Цікавими були для мене й уроки з російської мови та літератури, уроки фізики, хімії, історії, географії! Процес навчання став дійсно, як подорож по Країні Знань і робили її цікавою наші вчителі – Роза Григорівна Долгіна, Катерина Василівна Клименко, Раїса Іванівна Ковальчук, Наталія Євгенівна Ковбущенко, Марія ОлександрівнаМільковська. Вимогливою до нас, дівчаток була і вчитель фізкультури Людмила Іванівна Іващенко – їй завдячую поставою й донині та любов’ю до спорту і активного жит-
тя.
Незабутнім залишився для мене й інших учнів шкільний оркестр народних інструментів, яким керував музикант за покликом серця, вчитель німецької мови Микола Максимович Ковбущенко. Я рада, що була однією із солісток оркестру – маленька першокласниця, але з великою любов’ю до музики, народних пісень. В той час, коли ще в Макарові не було музичної школи, дуже багато дітей долучилися до світу музичної творчості саме завдяки заняттям в шкільному оркестрі і хорі (ним керував вчитель музика і співів Михайло Іванович Котул).

Всі вчителі віддавали нам не тільки знання, але й своє серце! З нами вони подорожували по країні, бували в музеях і театрах, влаштовували вечори відпочинку, туристичні походи…

«Закріплював» наше сімейне виховання в любові до землі й всього, що росте на ній Іван Андрійович Кудряшов – роботи в шкільній теплиці і уроки не минули даремно! Щоразу згадую його, коли працюю на городі… Так, навчання і виховання в школі було тісно поєднане з сім’ями учнів, адже у вчителів і батьків була спільна мета – виростити нас достойними людьми.

Практикувалось, щоб тим школярам, котрі відставали у навчанні, допомагали відмінники. Я мала серед «відстаючих» троє своїх однокласників, з якими долали «вершини» знань, причому, наслідувала наших вчителів – старанно, терпляче пояснювала і допомагала виконувати завдання… Можливо з того часу й народилась думка бути педагогом і працювати в школі?

Тож незабаром мої вчорашні вчителі стали моїми колегами. Я спочатку ніяковіла від того, що заходжу до «учительської» вже не як учениця, а нарівні з наставниками. Працюючи в школі, все ж не полишала літературної творчості, яка «перемогла» і привела мене в колектив редакції районної газети «Ленінська зоря» (нині – «Макарівські вісті»), а потім я стала студенткою факультету журналістики Київського Державного університету імені Т.Г. Шевченка, де теж був високопрофесійний, професорський викладацький колектив.

Проте, життя так складалося, що ці дві професії – вчителя й журналіста – часом мінялися місцями в трудовій біографії і коли одна ставала на першому місці, то за другою була ностальгія. Тож я старалась компенсуватись хоча б у гуртковій роботі позашкільних закладів. І завжди мені в пригоді ставав досвід моїх вчителів, їх поради й настанови.

… Життя – як життя. Нові покоління приходять на зміну вчорашнім. У Вічності й мої вчителі. Але доки я живу – і вони живуть у моїй вдячній пам’яті, в моєму серці. Щиро бажаю, щоб всі, ввійшовши в шкільне життя, вийшли з нього з найкращими спогадами, з вдячністю своїм педагогам, з безцінним багажем знань і любов’ю до рідної школи!

Тетяна КУЛІБАБА-ЯСИНЕЦЬКА,
учениця Макарівської середньої школи
1960-1970 навчальних років.

Tags: , , , ,

Залишити відповідь