Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Загублене економічне чудо?


Цікава особистість, автор багатьох ідей і різних розробок, оптиміст, одним словом, мудра голова – мешканець села Наливайківка Сергій Платонович Макогончук родом з Хмельницької області. Прожити життя – не поле перейти. Доля носила, крутила, випробовувала. Ходив у Берліні на параді, коли служив в армії та мерз в Магадані… Але його життя слугує прикладом новаторства, цілеспрямованості, рішучості та безкорисливості. Адже, на його думку, прожити життя потрібно так, щоб залишити свій позитивний слід на землі.

Електромеханік по професії – на своєму віку бачив багато. Був учасником бойових дій у Чехословаччині в 1968 р. І тільки через десятки років зрозумів, що це була злочинна агресія, і він солдатом у складі броньованої колони проїхав через замкнутий та втоптаний в асфальт танковими гусеницями прикордонний шлагбаум. Чеські прикордонники не відкрили його, тому «відкривали» танком…

Пройшли роки і в церкві, на сповіді, Сергій попросив прощення і за цей гріх. Попри те, що є атеїстом і хвилини у своєму житті не вірив і не вірить в Бога, про що і попередив священика. Але потреба в очищенні взяла своє.

Що потрібні зміни, було очевидно і він у своїх листах завжди щось пропонував, починаючи з Андропова. Ну, яку програму виходу України з кризи для Президента Леоніда Кравчука міг написати гірничий майстер шахти Донбасу, в якого навіть вищої освіти немає, а всього-то гірничий технікум?

І не тільки написав, але Сергія навіть викликали в Київ, у комісію по економічній реформі Верховної Ради, для розбору його нестандартних пропозицій! А пропонував він дуже навіть прості речі. Поставити в українському реформуванні мораль на перше місце, так би мовити, головою всьому. І зміст всього трьох слів: «порядність, бережливість, раціоналізм», зробивши основним ідейним пріоритетом і реалізувати в повному об’ємі. Потрібно було піднести Україну на порядок вище в соціально-економічному розвитку, але віз влади «об’їхав» Сергієву ідейну глибу і зостався й нині там – по дорозі в Межигір’я…

І все-таки ідеї Сергія хоча б частково, але знайшли своє місце під сонцем України, бо в них дійсно закладений дуже великий перспективний потенціал, тому і прославилися його розробки ще в буремні дев’яності.

Були на телебаченні і друкувались в таких газетах як «Шахтерский край», «Криниця», «Наше дело». І хто б міг подумати, що педагогічна газета «Освіта» надрукує в 1992 році методику шахтаря Сергія, який ніякого відношення до школи не мав?! І на першій сторінці в передовій статті – «300 тисяч зошитів» можна зекономити протягом навчального року в школах такого міста як Первомайськ, що на Луганщині, по методиці – «Економічність навчально-виховного процесу в школі».

Економічна методика не тільки економить, але головне, як писала «Луганська правда», «методика звільняє дитину від праці, яка не має сенсу. Але важливіше економії зошитів, чорнила і часу – збагачення навчально-виховного процесу новими елементами, необхідними для повноцінного розвитку людини».

Сергій ввів новий показник успішності – «экон», який створює психологічні передумови і стимулює школяра на пошук оптимального рішення в різних ситуаціях і надає практичні навики бережливого використання матеріальних цінностей та ресурсів через пошук оптимального варіанту – раціоналізм з раннього віку.

І це без додаткових уроків та грошей! Але поки цей лікувальний вакуум наша освіта обходить, хоча, по рекомендації експертної групи Луганського педінституту, методика була запроваджена експериментально у навчальний процес у Луганській області, і вона встигла запрацювати тільки в трьох школах Первомайська, де Сергій тоді проживав.

Сергій аргументовано доводить, що Україна успадкувала «голу радянську грамоту» без економічної складової. І в радянські часи доходило до того, що в деяких випадках вигідно було щось навіть знищувати. Сталін ввів податок на дерева і селяни змушені були вирубувати сади, а не вигідний бензин водії вантажівок зливали за містом у землю. Зарплату нараховували не від перевезених вантажів, а від кількості літрів залитого в бак палива, і вигідно було знищити частину бензину, заробивши на цьому більше.

Така «чесність» програвала і здавала свої позиції, а економічна деградація дійшла до того, що 50 % врожаю в СРСР пропадало по дорозі від поля до столу, при збиранні, перевезенні, зберіганні і переробці. В розвинутих країнах – декілька відсотків. Всмоктане з молоком матері таке марнотратство і сьогодні по інерції губить в перевитратах десятки % нашого добра. Тому Сергій шукав і знайшов, у тому числі, корінь зла й у світі, з якого і починається перспектива. Практично сформований шахтарем ідейний план перспективних перетворень у країні, – хіба це не фантастика? Адже це робота міністерств, інститутів, вчених!

Сергій впевнений, що, здобувши незалежність, потрібно було почати з основ економічного лікнепу (ЛІКВІДАЦІЯ НЕПИСЬМЕННОСТІ (лікнеп), кампанії лікнепу в УСРР–УРСР) і викорінювати марнотратство як біду. Але нічого такого не зроблено – історію незалежності не виправити… Тоді потрібно зараз вчити населення економно використовувати те, що маємо, втіленням різноманітних способів економії і крок за кроком піднімати інтелектуальний та матеріальний рівень.

Розруха дев’яностих спіткала й експериментальний автопарк, який так і не був створений. Сергія з приймальної Кабміну направили до мінавтотранспорту, і заступник міністра запропонував Сергію вибрати у своєму місті (Первомайську) автопідприємство, а міністерство зробить його експериментальним.

Економічні розробки Сергія, після перевірки на практиці, в експериментальному підприємстві повинні були централізовано втілюватись міністерством. І Сергій вибрав, але розвал у країні набирав оберти і все пішло не так… Що ж таке могло зацікавити заступника міністра в пропозиціях Сергія?

Ключове, – це економія бензину водієм при керуванні автомобілем за допомогою способів економії, які розробив Сергій для автоколони вантажоперевезень, коли працював у одному з підприємств заступником директора. І начальник ДАІ міста на програмі зі способами економії поставив свій підпис та печатку. Якщо економія можлива, тоді чому всі водії не економлять бензин хоча би по краплі в день? За рік-то щось накапає і країна стане трохи багатшою, а екологія – чистішою. А не економлять, бо не знають як це робити. Їх цьому ніхто не вчив. Читати вчать у школі, безпеку руху вчать на курсах, а економічності начебто і не існує. Чому так?

Ось такі «ЧОМУ» поставали на кожному кроці. Але були в Сергія і знакові події: працюючи 12 років на гірничому підприємстві Чукотки, йому видали свідоцтво – “Кращий раціоналізатор об’єднання «Северовостокзолото»”. В шахті Первомайська Сергія перевели з гірничого майстра на посаду «Інженер з механізації та автоматизації виробничих процесів».

Ніби нічого дивного, але цю посаду ввели на шахті спеціально для Сергія за наказом Міністерства вугільної промисловості для переведення Сергія повністю на раціоналізаторську роботу. І такі результати раціоналізатора, без кума, свата, брата, а виключно як результат своєї активної новаторської роботи.

А чи можна зараз в побуті, наприклад, на кухні, що-небудь зекономити? І прямо-таки зараз ми пропонуємо Вам, дорогі наші читачі, зекономити якусь частинку голубого палива при приготуванні чаю способами економії газу на плиті, і хоч маленькі гроші економії залишити у вашій кишені. «На кожну краплю окропу спалено певну кількість газу. На дві краплі окропу спалюється в два рази більше газу, ніж на одну, так простіше. Тоді навіщо ми майже завжди наливаємо більше половини або майже повний чайник води, з якого наллємо дві або навіть одну чашку окропу для чаю? Окріп, що залишився – охолоне, і газ на його нагрівання – на вітер. Води в чайник потрібно залити стільки, скільки людей буде пити чай, плюс третина частини філіжанки на випаровування. Для гігієни, кухоль для заливки води в чайник ставити окремо від тих, з яких п’ють. Залишається практично доводити, що чим більша точність у наливанні води в чайник, тим більша економія. Через тиждень цей порядок закріпиться звичкою, дійде до автоматизму і негатив від нововведення зникне, але економія на чаю (хто б міг подумати!) більше 50 % газу. А може хтось уже так робить? Можливо, але в моїй практиці, таких людей ще не зустрічав. Ось вам і дрібниці, а діти і внуки візьмуть собі це до уваги, адже впевнений, що такі способи економії знадобляться їм у майбутньому».

Це один із 31 способів економії газу на газплиті. Є ще розроблені способи економії електроенергії на холодильнику, економія води. І при всій складності нашого становища, все це не використовується на державному рівні, а сам Сергій більше нічого не розробляє. Держава й досі його способи економії не перевірила на безпеку певними структурами, а без експертної перевірки, Сергій не хоче розповсюджувати свої міркування.

Почувши про те, що Сергій має власний сад та ще й не абиякий, а горіховий, в якому налічується 192 молодих дерева горіха, ми відразу завітали до нього. Ділянка займає майже 2 га землі, а на ній – дивовижні саджанці дерев. На одному з них уже визріває два десятки горіхів.

– Отож-бо, Сергію, розкажіть, яка головна ідея покладена в основу вирощування цих дерев? Яка мета? Чому саме горіхи?
– З самого дитинства я мріяв посадити і виростити дубовий гай, адже він на століття! І ця ідея крізь роки збереглася. Але дуб буде не зрозумілим ні сім’єю, ні суспільством, і саме тому я вирішив посадити близьке дерево до дуба – горіх, до того ж і користь від нього велика. Тепер намагаюсь виростити горіховий гай.

– Як давно Ви цим займаєтесь?

– Почав років 15 тому з вирощування саджанців. Якби в мене було 100 гектарів, то я б з радістю пустив би їх під нові насадження. Ліс – це чудово, це легені планети.

– Кажуть, що два гектари горіхів можуть замінити і пенсію, і забезпечити людині старість. У вас матеріальна мета?

– В тому числі, але моя моральна потреба – залишити позитивний слід на землі. Для мене це дуже важливо – бути вартим чогось у цьому світі. Дерево посадив – не даремно життя прожив…

– Ви активна людина? Яка Ваша остання пропозиція для нашої влади?

– Три місяці тому на нашій вулиці були сільські збори і я запропонував зробити разову акцію – пасічникам села зібрати мед і пригостити по баночці всіх ветеранів АТО, які є в селі. Я пройшов усі майдани і знаю, що тема війни дуже болюча не тільки для мене і нам потрібно бути дуже вдячним тим, хто ризикує життям на війні і захищає справедливість.

Можна і самому якось проявитися в цій темі, і я це зробив. Десять літрів меду від моїх бджіл відправив в АТО і це просто. Зателефонував, приїхали волонтери, забрали і відвезли мед кому потрібно. Це було років 3 тому. Також по яблука приїжджали, яблунь же більше півсотні в моєму садку. Але важливо було б відзначити і тих з АТО, хто вже дома і проявити до них матеріальну увагу. І тут надія на активістів та місцеву владу, яку і прошу все це організувати.

Друга – таки кричуща проблема. Під нашим селом районне звалище, і як відомо, всі звалища України – це мікро-Чорнобилі, тому що немає відбору із сміття для спец. утилізації і переробки. Був випадок: їдкий дим зі звалища накрив село. Тоді на стихійному мітингу були заклики перекрити житомирську трасу і вимагати від влади перенести звалище подалі від села. Сміттєва проблема дуже болісна та її можна вирішити!

– А що Ви, Сергію, конкретно можете запропонувати по цій проблемі?

– Сортування відходів на ранній стадії для мене стоїть в першому ряду проблем, поруч зі свободою слова, чесними виборами, освітою, медициною… І його я тільки Леоніду Брежнєву не встиг запропонувати. Рано чи пізно доведеться нашому суспільству вчити маленьку дитину, не тільки як правильно писати, але і як чесно, благородно, гідно прожити своє життя, щоб не нашкодити ні собі, ні сусідам, ні нащадкам.

І, насамперед, дуже важливо економно списати свій зошит і покласти його на місце, з якого він потрапить, не на смітник як зараз, а на переробку для нового зошита. І ці ази раціонального життя можна розпочати зі школи навіть по моїй методиці, яку я змінив би і доповнив.

Дуже зручно все сміття збирати в поліетиленовий пакет, який потім раз у тиждень кидати у сміттєвий бак. Але ж ми так докидалися, що вже під звалищами до 5 % території України! В деяких країнах звалищ не існує. Потрібно почати сортувати наше сміття на початковій стадії сміттєвого накопичення, майже всі відходи життєдіяльності перероблюються.

А навіщо з наших парків вимітати листя і вивозити на звалище? Від цього тільки гірше для всіх. Витрачати солярку, займати місце на звалищі. Для дерева дуже корисно, щоб листя залишилось під ним і за рік перегнило, а дощі поживні речовини доставили б до коріння. А якщо з-під дерева листя забрали, то земля пересихає і порушується грунтовий мікроклімат, грунт – біднішає. Дерева і парки від цього страждають, тоді навіщо так неправильно робити? Так, з тротуарів листя треба зібрати, але перенести його не на звалище, а у віддалену частину скверу, на компостну ділянку, щоб не порушити рельєф парку, а «низинку» – яку потрібно зробити і вписати в ландшафт.

Навіщо землю з-під фундаменту вивозити на звалище, а в другому місці рити котлован і везти землю на підсипку дороги або засипати канаву? В таких випадках потрібна системна організаторська робота влади зі створення бази даних по плану земляних робіт і установці раціонального порядку, за порушення якого будуть великі штрафи. Безкарність завжди вела до беззаконня.

А в кожній лікарні, школі, підприємстві, конторі і т.д. навряд чи можуть бути проблеми в сортуванні своїх відходів для переробки. Потрібно навчити людей сортувати сміття у своїй квартирі. Пластик, картон, скло, дерево, метал, пінопласт… Потрібно знайти способи зацікавити і стимулювати населення, щоб відносити відходи до місць збору сировини і дотримуватись потрібного порядку.

І тут великий об’єм роботи. Написати інструкції для всіх, починаючи з дитячого садка – для виховательки, яка повинна буде ознайомлювати і привчати дітей, куди потрібно віднести поламану іграшку, щоб з неї виготовили нову, а куди віднести списаний листок паперу. І як користуватися іграшкою, щоб її знову не поламати.

Так, потрібно буде писати інструкції і для пенсіонерів і ходити до кожної квартири із інструктажем з підписом. І тут непочатий край роботи. Я вважаю, що вивезення сміття на звалище можна зменшити на 80 % і це не фантастика. Фантастика – знайти застосування 20 % відходів, які невигідно збирати або не можна переробляти. Я не знаю як вільно застосовувати відпрацьовані накладки на тормозні колодки або обрізки із листа параніту з автомайстерні, не закопавши їх. Паралельно вирішувати проблему переносу звалища.

У 1997-99 рр. сільською радою села Наливайківки було ухвалене рішення, узгоджене з керівництвом району, про перенесення звалища, його рекультивації і висадки на ньому дерев до 2005 р. За цей період потрібно було виготовити проектну документацію і відкрити Зурівське звалище, яке знаходиться на відстані трьох кілометрів як від Зурівки, так і від Наливайківки. Та з приводу цього питання нічого зроблено не було, і навіть у близькій зоні роздали землю під забудову. Владі зостається шукати землю під забудову в інших, більш екологічно чистих місцях, але доленосне питання району по перенесенні звалища, потрібно вирішувати до того, «поки грім не гряне» і встигнути до перекриття траси».

У Сергія і вдома багато різних дерев та ягід, є фундук, черешні, ірга, гумі, малина різних періодів дозрівання, аґрус, різна смородина, виноград, лимонник китайський, кизил, лохина, шовковиця, ожина.

Сергій – унікальна, творча й надзвичайна людина. І зауважує: «Мені вже 70. І все моє життя, з самого початку, було покрите помилками, але є і світлі смуги. Є люди, яких я просто-таки змусив покинути палити. І далеко ходити не треба. Я переїхав у це село в 2002р. Одного разу познайомився з хлопчиною – Павликом. Він ходив у школу, ріс без батька і я, як правило, з дітей, з якими спілкуюсь, беру обіцянку, що вони не будуть палити. Для них це просто і я цим користуюсь для доброго діла. Для важливості тисну руку і договір вступає в силу.

А роки летіли і Павлик все-таки закурив. Не один раз я просив його дотриматися обіцянки, наводив різні аргументи, переконував, вимагав і нарешті він покинув палити. Спосіб – «Обіцянка» з моєї статті в газеті «Рідні обрії» – «Як вберегти дитину від залежності, як покинути палити», я пропоную використати всім, а особливо – батькам. Це дієвий спосіб позбавитися залежності від куріння для дітей, адже Павлик не перший і сподіваюсь, не останній, хто кине палити.

І все-таки дуже прикро, що ідеї переорієнтації України на раціональну основу життєдіяльності, якій я присвятив десятки років так необхідні суспільству, але не потрібні владі. Як прожити селу, місту, країні чи окремій людині з використанням навіть вполовину менше ресурсів і жити при цьому нормально? Завдання такого порядку держава не розглядає, але я, як раціоналізатор, уже достатньо часу шукаю і находжу способи раціональної життєдіяльності. Як економити електроенергію на холодильнику і при зварці металу, воду в побуті, бензин при керуванні автомобілем. Шукаю і знаходжу економію в різних місцях
і ситуаціях. Досяг у цьому чималих успіхів і пропоную результати владі, але влада їх не бере до уваги. Так як «надія помирає останньою», то зостається вірити, що ми до цього здорового глузду обов’язково повернемось і саме з нього почнуться перспективні перетворювання в країні. Шкода тільки найдорожчого – згаяного часу…».

P.S. Це неоднозначна стаття. На прикладі Сергія можна ще краще зрозуміти, «чому ми маємо те, що маємо». Редакція запрошує Вас, дорогі наші читачі, до обговорення цієї маленької історії. Адже для нас дуже важливе ваше бачення, можливо знайдуться пошуки рішень і пропозицій для суспільства і ви підкажете, як краще жити далі.

Спілкувалась Віта Федоренко.

Tags: , , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь