Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Датування появи трьох хуторів – Калинівки, Павлинівки і Мар’янівки


Царина літочислення – одна з найбільш «темних» сфер історичного пошуку, будь-які орієнтири тут здебільшого є лише приблизними. Перша згадка топоніму в документі може бути віддаленою від реальної дати заснування поселення на кілька десятиріч, зрештою, її може взагалі не виявитися. Часто відправні дати вводяться на основі легенд чи переказів і зрештою, шляхом багаторазових відзначень, стають елементом суспільної свідомості.

Цікаво, що населені пункти України, засновані у XVIII–ХХ століттях, зазвичай, теж не мають чіткої дати заснування. Звісно, масив документів, що зберігається у архівах, з часом дозволить точно визначити для кожного з них час будівництва і заселення, але нині ми все ще змушені орієнтуватися здебільшого на дотичні джерела, зокрема, на картографію і краєзнавчу літературу. Прикладом такого аналітичного дослідження є наша стаття.

Значно допомагають у визначенні початкового датування населених пунктів сучасної Київщини клірові відомості церков, що зберігаються, зокрема, у фонді Київської духовної консисторії у Центральному державному історичному архіві України, м. Київ.

Так, продовжуючи дослідження початкового датування населених пунктів, завдяки кліровим відомостям удалося встановити час появи поселення при поштовій станції Фасова, побудованій 1846 року на шосе Київ – Житомир. Уперше 3 двори, де мешкало 14 чоловіків і 7 жінок різного чину, при Фасівській поштовій станції зафіксовано в клірових відомостях Свято-Іллінської церкви містечка Макарова 1862 року. А з 1865 року цей хутір уже із назвою Калинівка належить до парафії церкви Різдва Христового с. Ситняків.

З’ясувалося, зокрема, що поселення німців-колоністів євангелістичного віросповідання на землях с. Пашківки, пізніше назване Павлинівкою, фіксується з 1867 року. Тоді в ньому вже було 8 дворів, де мешкали 70 осіб. У січні 1869 року пастор Київської лютеранської церкви А. Свенсон клопотав у директора училищ Київської губернії про дозвіл на відкриття у новоствореній німецькій колонії в Пашківці Київського повіту парафіяльної школи на власному утриманні колонії. Але дозволу так і не отримав.

Раніше з досліджень Лаврентія Похилевича було відомо таке: «При Пашківці відведено в користування колоністів німців 63 десятини за оплату згідно з контрактом. А 10 прусаків ще у 1870 році купили у власність 160 десятин. Німецька колонія названа Павлинівкою. Кількість німців, які там мешкають, не відома».

У результаті архівних пошуків з’ясувалося, що купча 1870 року між власниками Пашківки і колоністами все-таки існувала і мала такий зміст: «Року 1870 листопада 12 дня жінка штабс-капітана Луїза-Марія Федорова фон-Енден, уроджена Кудрявська, донька генерал-майора Марія-Луїза-Констанція Федорова-Кудрявська і попечителька їхня вдова генерал-майора Павлина Іванова Кудрявська продали колоністам, уродженцям Царства Польського Павлинської колонії Андрію Книллеру, Готфріду Вегнеру, Матвію Лею, Конраду Мацеу, Андрію Фрейліху, Готфріду Фрейліху, Анні Фрейліх, Людвігу Фрейліху, Андрію Гартке, Мартину Лею і Йосипу Фрейліху у вічну і спадкову їхню власність із загального населеного нашого нерухомого маєтку Київської губернії і повіту села Пашківки, успадкованого нами після смерті генерал-майора Федора Омелянового Кудрявського і за рішенням Київського повітового суду, що відбувся 30 березня 1870 року, окрему ділянку землі, в якій як на окремо складеному київським повітовим землеміром Чабавським плані показано лісу чорного 149 дес. 1326 саж., сіножаті лісової 51 дес. 1710 саж., під болотами 19 дес. 754 саж., під шляхами 2 дес. 23 саж., а всього взагалі землі, що перебуває в єдиній не чрезполосній власності і в одній межі 223 десятини 1290 саж. А межує ця ділянка зі сходу з лісами с. Пашківка, з півночі – з межами с. Фасової, з заходу – з лісом поміщиці Харлінської і з півдня з ґрунтом с. Грузької. А взяли продавці з покупців за вищезгадану ділянку землі 4000 рублів сріблом усі сповна». А 1875 року колоністи німці просилися, не дивлячись на те, що жили на пашківському ґрунті, до громади с. Грузької.

1867 роком датується перша письмова згадка в клірових відомостях Троїцької церкви села Великий Карашин щодо ще одного поселення: «У хуторі Мар’янівка купців другої гільдії 2 ¼ двори, 9 чоловіків, 10 жінок». Але з інших джерел було відомо, що цю землю ще в 1863 році купила вдова купця другої гільдії з Мотовилівки Мар’яна Мегедь. На власних ділянках тоді оселилися Васильківські міщани – чотири брати Мегеді: Максим, Прокіп, Михайло і Лука Демидови Мегеді.

Досліджуючи книги відомостей щодо укладених купчих і виданих даних, нам пощастило простежити історію ділянки землі, на якій після 1863 року виник хутір Мар’янівка. Отже, ліс, що належав до містечка Бишева, маєтку поміщика Харлінського, і при публічному продажу цього маєтку залишився непроданим, за клопотанням кредиторів був описаний і призначений на продаж з публічних торгів.

Тож ліс із землею, що належали поміщику Францу Харлінському, були виставлені на продаж «у присутствії» Київського губернського управління на задоволення його боргів. Але охочих їх купити не виявилося. Після цього від кредиторів вимагався відгук, чи не бажає хтось залишити цей ліс собі. На це погодилася кредиторка Амалія Харлінська. Вона клопотала про видачу їй даної на цю ділянку в оціночній вартості 3000 рублів сріблом.

18 квітня 1860 року поміщиця Амалія Людвігова Харлінська продала відставному генерал-майору Петру Іванову Богушу
ліс із землею в кількості 500 моргів (морг поля – міра землі, що дорівнювала 0,56 га) або 274 десятини 900 квадратних сажнів, що знаходилися при містечку Бишеві Київського повіту і губернії в суміжності з поселеннями Пашківкою, Грузькою, Карашином і Фасовою і дісталися їй згідно з рішенням Київського повітового суду, що відбувся 22 листопада 1857 року, і згідно з даною, виданою з Київської палати цивільного суду 8 лютого 1860 року.

За цей ліс із землею Харлінська отримала від Богуша 3700 рублів сріблом усі одразу. Відставний генерал-майор П.І. Богуш з 1857 року володів селом Мотовилівська Слобідка. Тож цілком логічно, що він знайшов покупців для вищеозначених лісу і землі в Київському повіті саме в мотовилівських землях.

Подаємо запис про купівлю № 63 з «Перелікової відомості щодо укладених купчих і виданих даних, а також стягнених з них митах у 1863 році» в перекладі українською мовою повністю.

«Купча писана на папері за 10 рублів сріблом.

Року 1863-го, в 12-й день червня я, відставний генерал-майор Петро Іванов Богуш, продав Васильківським третьої гільдії купецьким синам Луці, Максиму, Михайлу і Прокопу Демидовим Мегедевим ліс із землею в кількості п’ятсот моргів, що складає 274 десятини 920 кв. саженів, що знаходиться в Київській губернії і повіті при містечку Бишеві в суміжності з землями, що належать до поселень Пашківка, Грузька, Карашин і Фасова, який я отримав від поміщиці Амалії Людвігової Харлінської за купчою 17 квітня 1860 року в Київській палаті цивільного суду укладеній. А взяв я, продавець Богуш, з покупців Мегедевих за той ліс із землею чотири тисячі рублів сріблом таким порядком – три тисячі п’ятсот рублів отримав готівкою, а інші п’ятсот рублів сріблом зобов’язані Мегедеві сплатити мені, Богушу, 20 липня цього 1863 року.

Перед цим цей ліс із землею нікому іншому не проданий, не закладений, не відписаний і ні в яких кріпосних не укріплений під позовом, з миром і під забороною не перебуває. Про неутайку ціни маєтку, ст. 396 – т. V Статуту про пом. нам відомо.

До цієї купчої про те, що ліс із землею, що в ній значиться, проданий мною Васильківськім 3-ї гільдії купецьким синам Луці, Максиму, Михайлу і Прокопу Демидовим Мегедевим за чотири тисячі рублів сріблом і гроші, як значиться в самій купчій отримав, відставний генерал-майор Петро Іванів Богуш руку приклав.

До цієї купчої свідком був депутат дворянського зібрання Цеслав Нарцисів Каменський.

До цієї купчої свідком був і руку приклав колезький секретар Василь Георгіїв син Козловський.

До цієї купчої свідком був і руку приклав дворянин Альбін Іванів син Червінський.

Цю купчу писав переписувач справ, що приносяться, Теофіл Іванів Куницький.

Заборон немає. У Київській палаті цивільного суду у справах, що приносяться, писана і оригіналом у книгу записана.

Здійснив наглядач Дідковський з цієї купчої мита: актова – 3 рублі, на публікацію – 3 рублі 3 копійки та кріпостські 160 рублів. Усього 166 рублів 3 копійки прийняв скарбник В. Келгос.

До цього запису того ж числа руку приклав і оригінальну купчу отримав генерал-майор Петро Іванів Богуш.

До цього запису того ж числа руку приклали і підписали Васильківські третьої гільдії купецькі сини Лука, Максим, Михайло і Прокоп Демидові Мегедеві, а за них неосвічених на особисте прохання розписався дворянин Маврикій Вікентіїв Ящев».

Таким чином можна говорити про те, що власники хутора Мар’янівки почали освоювати придбані землі вже після 20 липня 1863 року. Зазначимо тільки, що згідно із законом від 9 лютого 1865 року була скасована 3-я купецька гільдія. Тому купці 3-ї гільдії Мегеді (в 1863 році) 1867-го уже належать до 2-ї гільдії. А місцеві літописи – клірові відомості наступних років допомагають дізнатися більше про процес будівництва і власників хутора.

Так, 1868 року зазначається, що Мар’янівка – власність Васильківської купчихи Марії Мегедевої. 1870 року власники добудували третє господарство, в Мар’янівці мешкало вже 12 чоловіків і 13 жінок. 1874 року Мегеді вперше записані не купцями, а міщанами. Схоже, у них уже не було коштів на викуп нового купецького свідоцтва.

Будівництво четвертого двору в Мар’янівці було розпочате 1872-го, а завершене 1876 року. Тоді вперше поселення назване Мар’їним хутором: «У Мар’їному хуторі міщан 4 двори: 16 чоловіків, 16 жінок. Усього 32 особи. Хутір Мар’янівка належить міщанам Мегедям».

Дві назви паралельно вживалися до 1880 року, а в 1883-у поселення міщанвласників Мегедів мало вже 5 дворів та населення 42 особи.

Євген Букет.

Tags: , , ,

Залишити відповідь