Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ДОБРОВОЛЬЦІ З МАКАРІВЩИНИ


Унікальним явищем на теренах України стали добровольчі батальйони. До складу добробатів увійшли люди, які були готові не лише добровільно служити Батьківщині, а й добровільно за неї віддати життя. Ці люди були об’єднанні у підрозділи.

Навесні 2014 р. у багатьох селах Макарівщини відбулися зібрання, на яких чоловіче населення ухвалило рішення добровільно йти до військкомату.

За даними Макарівського РВК уже 11 та 18 березня до Макарівського РВК прийшло понад 40 добровольців. Щоправда, з них пройшли медкомісію і отримали штамп «придатний» лише половина – 22. Так, 12 наших земляків потрапили до складу 72-ої окремої механізованої бригади. Сергій Арсенюк (Карашин), Сергій Веретільний (Бишів), Святослав Голінський (Бишів), Віктор Гончаров (Грузьке), Сергій Захарченко (Грузьке), Андрій Литвин (Колонщина), Володимир Пацан (Гавронщина), Володимир Пожарніков (Андріївка), Роман Романенко (Грузьке), Ігор Смик (Липівка), Сергій Халіманчук (Борівка), Сергій Чечко (Чорногородка).

dob1

Високий патріотизм людей, і зокрема макарівчан, дозволив уже у квітні 2014 р. розгорнути 72-у окрему механізовану бригаду, яка базується у м. Біла Церква, до потрібної для використання у зоні АТО кількості.

На початку травня воїни цієї бригади, а серед них і наші земляки, взяли участь у протиборстві з сепаратистами та російськими терористами у Маріуполі. Саме тоді від супротивника бригада дістала назву «Чорна».

1-й механізований батальйон під командуванням Івана Войтенка утримував Маріупольський аеропорт, а в травні частково був закинутий у тільки-но відвойований Донецький аеропорт, де рота Богдана Барди утримувала оборону більше 70 днів (вони й були першими «кіборгами» ДАП), а частково зайшов на охорону 248-кілометрової прикордонної зони від Амвросіївки до Ізвариного. 2-й механізований батальйон, під командуванням Михайла Драпатого, з березня до травня 2014 р. тримав оборону довкола Волновахи, згодом – поблизу Амвросіївки і разом з 1-м МБ – поблизу Свердловська, Червонопартизанська, Ізвариного, де пробули півтора місяця до славнозвісного прориву 3 серпня 2014 р.

dob2

28 липня 2014 р. у нічному бою з терористами під час мінометного обстрілу в районі Червонопартизанська загинув Олександр Василець (Колонщина).

Вночі 11 липня 2014 р. батальйонно-тактична група, сформована з пiдроздiлiв 72-ї ОМБр, 24-ї ОМБр та 79-ї ОАеМБр у ході висунення на кордон з РФ для посилення Південного армійського угруповання, потрапила під обстріл з реактивних установок БМ-21 «Град» повноцінними російськими збройними силами біля Зеленопілля, що знаходиться у 17 км на південний схід від міста Ровеньки, Свердловський район, Луганська область.

Зі слів офіцера, присутнього на місці бою, втрати склали 50 загиблих і 100 поранених військовослужбовців. Ці дані розповсюдило українське новинне агентство «УНІАН». За даними родичів загиблих, в результаті обстрілу під Зеленопіллям було вбито більше 200 українських військових.

Військові 72-ї окремої механізованої бригади з суботи 12 липня 2014 р. перебували в оточенні терористів біля пункту пропуску «Ізварине» у Луганській області, не отримували підкріплення, постійно зазнавали обстрілів і мали значні особові втрати. Разом з ними в оточенні перебували військовослужбовці 24-ї механізованої та 79-ї аеромобільної бригад, які в свою чергу зазнали значних втрат після обстрілу біля Зеленопілля 11 липня 2014 р.

30 липня після взяття під контроль висоти Савур-Могила на Донеччині українським силам вдалося розблокувати військових 72-ї механізованої та 79-ї аеромобільної бригад, які довгий час перебували в оточенні між російським кордоном і проросійськими бойовиками.

3 серпня після двотижневої перерви обстріли наших підрозділів під Ізварино раптово посилилися. Ворог в ультимативній формі запропонував здатися, вийти на територію РФ разом з технікою і боєкомплектом, що залишився, – або загинути під шквальним вогнем російської артилерії.

Комбати першого і другого батальйонів схвалили непросте рішення: розділитися і виходити двома шляхами, через Росію та йдучи на прорив по 50-кілометровому коридору крізь перехресний вогонь з окупованої території та РФ. Знищивши частину техніки, вночі з 3 на 4 серпня комбат 1 МБ Іван Войтенко вивів близько 280 солдат і офіцерів через РФ, з яких всі до одного протягом тижня повернулися додому в Україну. Комбат 2 МБ Михайло Драпатий в цю ж ніч повів своїх 260 героїв на 31 бронемашині на прорив.

Вранці 4 серпня колона дісталася Зеленопілля, де розташовувалась 79 ОМБр та 24 ОМБр. Разом з ними в ніч з 6 на 7 серпня бійці 72 ОМБр здійснили другий, вирішальний етап свого славнозвісного прориву, вийшовши з так званого «Ізваринського котла» в повному складі, не втративши жодного військовослужбовця.

5 серпня терористи обстріляли колону беззбройних військовослужбовців 72 бригади – 195 чоловік, які повертались з території Російської Федерації; напередодні частина військовиків після тривалого обстрілу з важкої зброї вимушено відійшла на російську територію, перед відходом підірвавши залишки бойової техніки та знищивши свою зброю.

7 серпня прес-центр АТО повідомив, що 72 військовослужбовці 72-ї бригади повернулись на територію України з Російської Федерації.

10 серпня міністр оборони України генерал-полковник Валерій Гелетей повідомив, що 72-у окрему гвардійську механізовану бригаду вiдведено на безпечні рубежі на доукомплектування.

dob3

Також частина добровольців Макарівщини проходила службу в 11-у та 25-у батальйонах територіальної оборони, які мали назву «Київська Русь». Валентин Більдюкевич (Небелиця), Дмитро Данилюк (Червона Гірка), Руслан Долгер (Макарів), Вадим Кириленко (Макарів), Олександр Ковтуненко (Макарів), Володимир Лопата (Юрів), Дмитро Майстренко (Макарів), Микола Малюк (Карашин), Богдан Павлюк (Макарів), Дмитро Поліщук (Макарів), Павло Скорик (Макарів), Віталій Снігир (Мотижин), Вячеслав Соловіцький (Кодра), Владислав Струтинський (Людвинівка), Віталій Пітлик (Макарів), Анатолій Барановський (Макарів), Олександр Корчевний, Микола Марченко.

Вже у липні 2014 р. ці батальйони брали участь у боях з ворогом. Їхнім основним місцем дислокації стало місто Дебальцево. Тут батальйон перебував до останнього
дня боїв.

dob4

Сьогодні згадали лише три батальйони, де служили добровольці з Макарівщини. Але слід сказати, що наші земляки служили і в 24-у батальйоні територіальної оборони «Айдар» (Олександр Давидчук); 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді (Анатолій Сніжко, Сергій Колесник); 34-у батальйоні територіальної оборони «Батьківщина» (Олександр Гуржос); 26-й окремій артилерійській бригаді (Олександр Алтухов) та інших.

dob5
Центром допомоги військовим Макарівського району встановлено 70 прізвищ (серед них одна жінка – Людмила Чупрун з Наливайківки) тих, хто пішов добровільно воювати з агресором у 2014 р. та на початку 2015 р. З них п’ятеро загинули: Олександр Василець (Колонщина), Олександр Давидчук (Грузьке), Ігор Василенко (Мостище), Анатолій Сніжко (Соснівка), Віталій Костенко (Пашківка).

dob6

dob7
Добровольці – це гордість і справжній героїчний феномен боротьби за незалежність на Сході України. Коли Донбас і Луганщина спалахнули вогнем та на собі відчули прояви «русского мира», викристилізувалися унікальні особистості. Це люди, які згодні були віддати власне життя, поклавши його на вівтар української державності.

Віталій ГЕДЗ.

Tags:

Залишити відповідь