Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Олеся РИКОВА: «СИСТЕМА ПРАЦЮЄ ПОВІЛЬНО, НАСИДЖЕНІ МІСЦЯ І ЗВИЧКУ «БРАТИ» НІХТО НЕ ВІДМІНЯВ…»


Напевно більшість читачів у передноворічному випуску газети «Макарівські вісті» звернула увагу на слова подяки  військовослужбовців волонтеру з Макарова Олесі Риковій. Для нас вони стали дещо несподіваними. Адже, скажемо чесно, про діяльність цієї тендітної дівчини ми майже нічого не знали. Як виявилося згодом, це і не дивно, адже свою волонтерську діяльність вона майже не афішує. А зроблено нею наразі дуже багато. Ми не змогли залишити діяльність Олесі поза увагою, і не взяти інтерв’ю у такого цікавого співбесідника. А їй є що розповісти…

Пані Олесю, звідки Ви родом?

– З Макарова.

Нам доводилося чути, що Ви були однією з тих, хто рятував від знищення документи про злочинну діяльність Януковича. Це дійсно так? Розкажіть детальніше…

– Дмитро Гнап написав у facebook, що потрібна допомога, – я й відгукнулася. Взяла сканер і поїхала в Межигір’я.

Ми розташувалися в одному із будинків для гостей. Документів виловили з озера дуже багато.  Спочатку їх сушили в са-
уні, а потім сканували. За великим столом у вітальні нас було чоловік 10 зі сканерами – за день ми не змогли здолати і десятої частини…

З тих, хто приїхав допомогти як і я, були і студенти, і підприємці… Поруч зі мною сиділа дружина посла України, не буду казати в якій країні. Тоді я дуже здивувалася і подумала про неї – «смілива».

Всі документи є у відкритому доступі на сайті yanukovychleaks.org, тому не буду розказувати про ті суми витрат на кожне бра зі слонової кістки і догляд за газонами, і …про «прожитковий мінімум».

– Як називається Ваша волонтерська організація?

– Я не є членом жодної волонтерської, благодійної, громадської організації чи фонду. Звичайно, я все це робила не сама
– нас зібралася ціла команда таких небайдужих. Спочатку це була, так звана інтернет спільнота «Крила фенікса», де ми координувалися. Потім виокремився Фонд допомоги країні «Крила фенікса», а ми залишилися, як ніби «крило допомоги» 72-й бригаді, якою опікувалися.

– Розкажіть, з чого почалася Ваша волонтерська діяльність…

– Напевно, Майдан називати буде не зовсім вірно… бо то був поклик душі та волі, гідності. Волонтерю з першими переселенцями. Я знала, що їх у наш район теж приїхало чимало. Дізналася в адміністрації скільки, які з них дійсно малозабезпечені, багатодітні сім’ї, пенсіонери… В чому полягала моя допомога: я від волонтерської сотні возила їм одяг, засоби гігієни та побутову хімію, а в управління соціального захисту привозила їжу, де її й роздавали.

Один випадок примусив мене повірити, що дива бувають. Хлопчик Даня, переселенець, у нього невиліковна хвороба. Йому потрібен був апарат для штучної вентиляції легень. Родина щойно переїхала, а тому ніякого необхідного медичного обладнання не було. Я написала про це в facebook, запитала знайомих, і – о, диво! – в той же вечір благодійна організація БФ «Biдкритi долонi» купили Дані цей апарат… Це було справжнє диво!

– В якому стані були Збройні сили України на початковому етапі конфлікту?

– Військовослужбовці були без усього: без нормального одягу, засобів зв’язку, досить часто без їжі!!! Мали техніку, яка виходила з ладу.

– Де саме в зоні АТО Ви побували? Яку допомогу привозили воякам?

– Де саме? В основному, – це вся лінія розмежування від донецької траси до Маріуполя. Спочатку було створено пункт прийому допомоги в Києві, а потім ще і в місті Волноваха – це значно полегшувало логістику.

Привозили те, що потрібно було, а в перший рік, особливо, потрібно було все. Це і їжа, і засоби гігієни, медикаменти… Що ми тільки не возили?!… Форма, яку видали воякам, розлазилася буквально через два дні, то ми везли форму. Спочатку це була списана форма інших країн, але і вона була якіснішою за нашу.

Засоби супутникового зв’язку, спеціальні програми на планшети та ноутбуки для артилерії, метеостанції, рації, приціли, будівельні матеріали, генератори, акумулятори, набори ключів для ремонту, для мобільного шпиталю – медобладнання, освітлення гелікоптерних майданчиків.

ryk3

Взимку – буржуйки («Макагротех» допомагали буржуйками, дуже якісно зроблені і красиві), влітку – засоби для очищення води, холодильники. Пральні машинки (пам’ятаєте, ще є такі – «Малютка», «Либідь») – в бліндаж компактні (на передовій і зараз велика проблема з прально-душовими комплексами). Список безкінечний….

Для накриття бліндажів ми збирали шпали і брус по всій країні… Якось в селі Ясногородка потрібно було забрати шпали, а в мене лише військовий «МАЗ» (також після волонтерського ремонту) і один водій… Допоміг однокласник Володимир
Виноградов (знала, що він вже повернувся з АТО і тепер сам також допомагає хлопцям), він організував команду на завантаження. Вдячна йому!

– Яке було Ваше враження від армії у перші місяці активних бойових дій?

– Армія тоді – це люди, це герої! Без забезпечення – без техніки (а те, що є, не їде), без їжі, без води – тримати позиції! Тоді вони вибачалися, що мають вигляд, як бомжі… І такі вдячні за допомогу, – а тобі до сліз соромно дивитися їм в очі…

І ще хотілося б згадати про частини, які вийшли з окупованого Криму. Я особисто запитувала в офіцерів про ситуацію, яка склалася на півострові. Вони підтверджували факти, що командири окремих частин перейшли на бік російської армії. Але при цьому говорили, що це зрада присязі. На думку моїх співрозмовників, такі вчинки командного складу нівелюють її цінність.

Також в мене вселяє надію та сили, той факт, що всі офіцери, з якими я розмовляла, впевнені, що рано чи пізно вони у складі Збройних сил України повернуться на Кримський півострів.

– Яка, на Ваш погляд, ситуація із забезпеченням армії нині?

– Так, ситуація покращилася трохи – впроваджено багато нововведень. Проте до стандартів НАТО нам ще далеко… Але і тут є «але». Система працює повільно, насиджені місця і звичку «брати» ніхто не відміняв… І це в країні, де йде війна.

ryk1

– Розкажіть, яке у Вас враження від настрою місцевих мешканців Донбасу?

– Є різні люди. Мене, напевно, більше вразили настрої деяких переселенців тут, ніж у людей, які живуть під обстрілами.
Знаєте, там дехто з навідників ідейний, а дехто – за гроші. А у Волновасі також зібралася команда молодих дівчат та хлопців, які допомагали (розвозили речі по передовій!). Це теж для мене суттєвий маркер про настрої. Старше покоління – їм складніше…

Багато осуду зараз викликають гучні вечірки, різні святкування. Одні кажуть: як можна жити звичним життям, коли в країні війна, інші навпаки – що хлопці захищають наш спокій і ми мусимо жити повноцінним життям. Яка ваша позиція?

– Щодо святкувань і вечірок. Є одна компанія, її працівники звернулися до мене через facebook, сказали, що вирішили для себе відмовитися від корпоративів, а допомогти військовим. Тоді на зібрані гроші було куплено все необхідне для операції, яка повернула хлопцю можливість ходити. У мене це викликає повагу.

ryk2

– Поняття «волонтер» – не нове, та зараз в Україні має специфічне значення. Хто для Вас є волонтером?

– На жаль, у нас останнім часом поняття волонтер настільки сильно видозмінилося… й інколи навіть сприймається, як щось негативне. Хтось щось везе, воно може й не потрібно – але везе, щоб везти. Хтось піариться, щоб і його пригріли десь там в кулуарах влади. В кожного свої мотиви.

Для мене волонтер – це людина, яка за власним бажанням і поривом сумління, вирішила комусь у чомусь допомогти своїми силами і власним часом, не розраховуючи на якусь матеріальну чи іншу вигоду, чи винагороду.

– Якось зі слів Президента України Петра Порошенка ми почули, що якби не було волонтерів, держава однаково справилася б закінчити війну (потім це пояснили обмовкою). Ваше ставлення до цієї тези?

– Ці слова прозвучали уже давненько. І на той момент більшість волонтерів дуже обурилися цим словам. Адже всім в Україні добре відомо, що у перший рік вистояти допомогла лише діяльність волонтерів. Ви навіть не уявляєте в якому стані була армія!

Але як, я уже зазначала, наразі окремі волонтери своїми діями уже зробили все, щоб волонтерство сприймалося, як щось негативне. І мені це неприємно.

– Чи змінилось ставлення самих військових до волонтерів за останні роки?

– Зараз змінилося ставлення як військовослужбовців до волонтерів, так і волонтерів до військовослужбовців. Раніше в діях окремих волонтерів було більше шкоди, ніж користі для військових частин. Це і приїзди без попередження на бойові
позиції, це і ввімкнута геолокація на засобах зв’язку…

А ще були випадки, коли волонтер віз у частину те, що там не потрібне. Потім викладав фотографії у facebook. Ці знімки
бачило вище командування і відряджало туди перевірку: «Як так, ви всім забезпечені, а волонтер пише що у вас цього не
має?».

А тому, наскільки мені відомо, і досі є військовослужбовці, які не отримали зимової форми. А звернутися за допомогою до волонтерських організацій бояться, оскільки це викличе чергову перевірку.

Також була свідком, як на позицію одному військовослужбовцю різні волонтери привезли форму, вийшло комплектів 5 чи 6. На запитання, «навіщо тобі стільки? Віддай, в кого дійсно немає…», – відповідь: «ні це моє, це мені, а як я завтра цю порву, а у відпустку їхати треба чистим…» і т.д.

Не всі такі, на щастя, але прикрі випадки є. Тепер таких випадків стало значно менше. Волонтери серйозніше ставляться до прохань військовослужбовців. А це покращило і ставлення військових до волонтерів.

– Чи люди й надалі допомагатимуть так активно, як і раніше?

– Звичайно, спроможність людей допомогти вже не така можлива, як раніше. Високі ціни, тарифи на енергоносії тощо. Дехто розчарувався, кажучи, що то війна інтересів і розподіл грошей, та і зарплати у військових великі, і т.д. А дехто і надалі продовжує допомагати.

Що можуть зробити макарівчани, аби полегшити життя волонтерам?

– Тут я навіть не знаю, що сказати. Це справа особиста: хто хоче і може – допомагає.

– Крім волонтерства, чим займаєтеся, де працюєте?

– На даний момент я в декретній відпустці, виховую доньку.

– Коли закінчиться війна на Сході, не думали про те, щоб продовжити волонтерство і спрямувати сили на вирішення інших, не менш гострих проблем?

– Якщо буде можливість – чому б ні?!

– Дякую за цікаву розмову.

– І вам дякую за спілкування.

Вів бесіду Віталій ГЕДЗ.

Tags: ,

Залишити відповідь