Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ОСВІТЯНИН, КРАЄЗНАВЕЦЬ, МУЗЕЙНИК…


7 листопада 2017 р. Макарівський районний історико-краєзнавчий музей святкуватиме свій півстолітній ювілей. А тому на сторінках районної газети вирішено розпочати серію статей про історію закладу, про директорів та всіх тих, хто створював та поповнював експозицію. Перша наша розповідь про Сергія Михайловича ЛЕВЧЕНКА.

Його біографію досліджувала Діна Свиридівна Нетреба, яка донедавна була керівником гуртка «Пошук» Макарівського ЦТДЮ імені Д. Туптала. Вона має про Сергія Михайловича дві публікації. А тому, взявши за основу дослідження Діни Свиридівни, доповню його лише фактами, які більше стосуються роботи районного музею.

Народився Сергій Михайлович у 1925 р. в с. Королівка Макарівського району. Навчався у місцевій школі. Після закінчення восьмого класу вступив до Київського педагогічного училища. Але навчання не закінчив – розпочалася німецько-радянська війна.

Сергій Левченко у складі студбатальйонів потрапляє на спорудження оборонних редутів навколо Києва. Коли ворог наблизився до столиці України, Сергій Михайлович вирішив іти на фронт. Але він не проходив по віку, а тому при записі в добровольці додає собі один рік.

Був учасником оборони Києва. Коли 19 вересня ворог взяв захисників столиці в оточення, разом з товаришами змушений виходити з кільця. При прориві потрапив до полону.

Як військовополонений разом з товаришами потрапив до дулагу (пересильного табору для військовополонених – В.Г.) № 160 «Хорольська яма». Але вже зовсім швидко Сергію Левченку і кільком товаришам вдалося втекти.

У найближчому селі зміг переодягнутися, а за кілька тижнів дістався до рідного села Королівки. Представникам німецької влади розповів, що повернувся після навчання в училищі.

Левч1
Згодом до села повернувся і брат Сергія – Іван, який теж втік з німецького полону. Іван восени 1942 р. організовує підпільну групу, проте Сергій у ній виконує лише окремі завдання. А тому, коли у червні 1943 р. члени групи були викриті і арештовані, Сергій залишився поза підозрою.

Левч2
У листопаді 1943, після приходу в село Червоної армії, Сергій Михайлович направляється в діючу армію. Брав участь у визвольних боях. За даними Діни Свиридівни Сергій Михайлович потрапив до 18-ї окремої стрілецької бригади. Але за документами ця частина брала участь в боях за Ленінград, а в Білорусії і в Україні не перебувала.

Потім частина, де служив Сергій Михайлович, була переведена на Далекий Схід Радянського Союзу. Тут у складі 2-го Далекосхідного фронту брав участь у розгромі Квантунської армії.

Діна Свиридівна зазначає, що на Далекому Сході Сергій Михайлович перебував у складі 430-го окремого винищувального протитанкового дивізіону.

Проте знову ж таки, за документами ця частина на Далекому Сході у роки Другої світової війни не дислокувалася. Але цікаво, що вона брала участь у боях за Україну і Білорусію. А тому я можу висловити припущення, що у листопаді 1943 р., пішовши до лав діючої армії, Сергій Левченко потрапив до складу 430-го окремого винищувального протитанкового дивізіону 308-ї стрілецької дивізії 3-ї армії 1-го Білоруського фронту.

А вже потім був направлений на Далекий Схід, де потрапив до лав іншої частини. Повернувся у рідне село лейтенант Сергій Левченко лише у жовтні 1949 р. З листопада 1949 р. працює піонервожатим у рідній школі. Заочно навчається в Київському педагогічному інституті імені М. Горького на історичному факультеті.

Левч3
Потім вчителем працював в Королівській школі, Завалівському дитячому будинку, Копилівській, Липівській, Великокарашинській, Плахтянській та Гавронщинській школах.

І в кожній із цих шкіл відкривав краєзнавчі гуртки, створював музеї. На жаль, на сьогодні більшість з них не працюють. Доля експонатів, відшуканих Сергієм Михайловичем, – невідома.

Проте я звертаюся до дирекцій усіх вище згаданих навчальних закладів: якщо ви маєте матеріали про діяльність Сергія
Михайловича Левченка, передайте будь-ласка копії до експозиції районного історико-краєзнавчого музею.

Також Сергій Левченко був активістом ветеранського руху. Він організував не одну зустріч учасників Другої світової війни.

З 1990 р. Сергій Михайлович працює директором Макарівського районного історико-краєзнавчого музею. Заклад на той момент був у занепаді. Фінансування з районного бюджету на нього не виділялося. І Сергію Левченку довелося все фактично піднімати з нуля. Досить в короткі терміни йому вдалося налагодити зв’язки з дослідниками по території всього колишнього Радянського Союзу.

Саме завдяки зусиллям Сергія Михайловича у музеї було поновлено опалення. Адже сирість могла пошкодити і знищити значну кількість цінних експонатів. Дуже важко переживав Сергій Левченко, коли у 1992 р. було пограбовано музей. Назавжди було втрачено велику кількість цікавих експонатів, насамперед – нагород.

Слід зауважити, що задовго до цієї події Сергій Михайлович у керівництва району просив поновити сигналізацію в музеї.
Але до нього прислухалися лише після крадіжки.

Архів листів, які на сьогодні зберігаються в музеї, розповідають, що Сергій Михайлович цікавився всіма періодами історії Макарівщини. Він листувався з теми козацтва в Макарівщині; шукав документи про рід Трубецьких у Гавронщині; вів листування з Інесою Крайзман щодо євреїв Макарова. Саме Сергій Левченко започаткував у музеї збір літератури з історії УПА. Це свідчить про те, що краєзнавець завжди залишався в епіцентрі наукових досліджень.

Ну, і тема, якою, напевно, найбільше жив Сергій Михайлович: це оборонні бої на Макарівщині та доля воїнів 171-ї стрілецької та 28-ї горнострілецької дивізій. Про цей факт свідчить 19 (!!!) папок з листами, написаними Сергієм Левченком чи адресованими йому. У музеї завдяки пошукам Сергія Михайловича на сьогодні зберігається три рукописи спогадів про важкі бої 171-ї стрілецької дивізії.

У музеї функціонує картотека, складена ще Сергієм Михайловичем. У ній вписано адреси майже всіх учасників оборонних боїв на Макарівщині. За результатами пошукової роботи було встановлено місця найзапекліших боїв на теренах району у 1941 р. Сергій Михайлович, за словами його дружини Ніни Яківни, планував встановити на цих героїчних місцях пам’ятники. Але за свого життя встиг поставити лише один – між селами Липівка та Королівка. На жаль, у районі не знайшлося продовжувачів справи Сергія Михайловича.

Левч4
Впевнений, не лише я зараз користуюся результатами пошукової роботи Сергія Михайловича, адже багато хто з читачів хоч раз та й відкривав 4-й том «Книги Пам’яті» по Київській області, де вміщено прізвища загиблих наших земляків. А всі ці дані збирав саме Сергій Михайлович.

Він був відповідальним секретарем «Книги Пам’яті» у Макарівському районі. Саме він збирав всі ці дані. Потім публікував їх початковий варіант у районній газеті. Після отримання листів продовжував пошуки, вносив потрібні зміни. Результат цієї клопіткої праці ми бачимо у вигляді вже згадуваної книги.

На превеликий жаль, не видав Сергій Михайлович за життя своєї власної книги. Адже як ми бачимо, життя цієї людини було багатим на події. І думаю, багато чого б він хотів передати наступним поколінням. Якби йому вдалося видати свою книгу вона користувалася б популярністю у мешканців району.

Але незважаючи на таку активність у краєзнавчій та музейній роботі, Сергій Левченко майже не отримував підтримки від керівництва району. Про це свідчить хоча б той факт, що у червні 1992 р. ставка директора музею була скорочена вдвічі. Крім того, було скорочено у закладі всі посади, крім директора. І тепер вся робота по музею лягла на плечі одного Сергія Михайловича та він, як свідчать численні документи, з нею справлявся на «відмінно».

У 2002 р. пішов від нас Сергій Михайлович Левченко. Але залишив по собі великий краєзнавчий пласт для наступних поколінь.

Ще раз звертаємося до всіх, хто має хоч якісь матеріали про Сергія Михайловича Левченка, – передайте якісні копії до музею чи до редакції газети. Адже дуже б хотілося, щоб про цю видатну людину Макарівщини не лише читали, але й бачили його роботу в експозиції музею.

Віталій ГЕДЗ,

директор Макарівського районного

історико-краєзнавчого музею.

Tags: ,

Залишити відповідь