Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Квітка в букет вчителям


Мої шкільні вчителі живуть (а про більшість, на жаль, доводиться казати: «жили», бо пішли за вічну межу в Макарові). І в нечастих, але дорогих і світлих зустрічах з ними упродовж вже десятків років підсвідомо хотілося сховатися, забутися від проблем, від гіркого досвіду. А головне – ще раз вклонитися наставникам.

Щодня ми радіємо, думаємо, живемо – вчимося, одним словом! І довго не покидало внутрішнє відчуття, що мені не вистачало оцінок моїх учителів, ніби вони мають оцінювати мої «дорослі» слова і вчинки. А ставши не тільки батьками, а й бабусями-дідусями, вже і сам оцінюєш своїх наставників з висоти прожитих років. Наша перша вчителька Олександра Яківна Малишок підготувала нас до 5 класу належно, і клас наш вважався досить сильним. А між тим у списку нашого «1- А» значилися 42 учні!

Мої діти завжди дивувалися, коли я одержувала від своєї першої вчительки листівки до свят. Це так нетипово, «старомодно»… Переступивши межу 90-ліття (!), ще потихеньку радіє життю Олександра Яківна – і дай, Боже, ще топтати їй ряст на радість родині й землякам!

Роза Григорівна Долгіна 6 років була нашим класним керівником, і щиро ділила з нами неприємності, турботи й радощі шкільного життя. В пам’ятку поїздка нашого «10 – А» в Умань як нагорода за перше місце по збиранню металобрухту!

Ми згадуємо неповторний гумор Віри Антонівни Петриченко (Михайловської), більшість любили «укрмову» і «укрліт», які вона викладала.
А, начитавшись «Республіки ШКІД», учителя англійської Костянтина Миколайовича Суходольського ми між собою називали «КосМик». Невідомо, чи знав він про це, але до нас ставився з незмінною доброзичливістю й оптимізмом і навчити міг усіх, хто того прагнув. Мені було легко контролювати знання англійської спочатку в моїх дітей-школярів, а тепер можу позмагатися з онуками.

Ми щиро думали, що найважливіше в житті для хімічки Раїси Іванівни Ковальчук – способи добування аміаку, валентність елементів таблиці Мендєлєєва і бензольні кільця. Вона хіба що не співала про сполуки вуглецю! Але її вимогливість, поєднана з щиросердністю, дала свої плоди, бо в моєму хіміко-технологічному вузі я почувалася впевнено, за що подумки дякувала вчительці.

Нам, дев’ятикласникам, було дивиною, що фізичка Катерина Несторівна Сич називала нас на «ви». Хай у недбалого учня вимальовується двійка, – незмінна повага відчувалася в її тоні. Закони фізики й задачі вона могла пояснювати і двічі, і п’ять разів, не виказуючи й тіні невдоволення чи нетерпіння. Зауважу: в тім числі після уроків і безоплатно!

«Сильні засоби потрібні слабкому педагогу!», – осмілюся саме так сформулювати кредо історички Світлани Аркадіївни Бурячек (Кругляк у дівоцтві). І ніби нічого особливого не було на її уроках, робила все, що й інші, зате добротно. І вчилися ми без примусу, охоче пізнаючи всі п’ять ознак імперіалізму та причини світових воєн.

Найсуворішими нам здавалися Галина Устимівна Палійчук і Нонна Павлівна Вірченко. Звісно, математика не терпить легковажності. Але їх вимогливість не здалася мені надмірною, коли на п’ятірку склала вступний іспит з математики і стала студенткою, та й з матаналізом давала собі раду без особливих труднощів.

З теплими почуттями згадую географічку Марію Олександрівну Мільковську, «фізкультурницю» Людмилу Григорівну Іващенко, вчителя малювання і креслення Бориса Абрамовича Лондона. Ох і згодилося мені креслення в інституті при підготовці курсових і дипломного проектів!
У музичній школі спеціальність – баян у мене викладав Борис Михайлович Кукса, для мене – зразок і вчителя, і просто порядної людини. На початку жовтня у нього подвійне свято, бо 1 жовтня – Міжнародний день музики. З плином років зустрічаємося все рідше, але спілкування наше незмінно щире, душевне, з обопільним інтересом.

Усіх наставників не назвала, бо ж місце на газетних шпальтах обмежене. Я з симпатією ставлюся до вчительської братії хоча б тому, що виросла у вчительській сім’ї. Вчителі живуть у своїх учнях. І ми з однокласниками, зустрічаючись, згадуємо школу і з приємністю констатуємо: знання вона дала нам міцні!

І першої жовтневої неділі ми пошановуємо або з вдячністю згадуємо тих, хто сіяв розумне, добре й вічне в наших душах. Тож хай жодний вчитель не буде забутий своїми вчорашніми учнями і зуміє переконувати вихованців, що життя прекрасне і його можна зробити кращим, якщо люди того захочуть.

А цей матеріал стане уявною квіткою в осінньому букеті педагогам до Дня вчителя.

Людмила ШЕЛІПОВА,
заслужений журналіст України, випускниця
Макарівської середньої школи 1973 року.

Теґи:

Залишити відповідь

About Admin 2