Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Батьки та діти. Модель відносин


Добрий день шановні мої читачі. Сьогодні я хотіла поговорити на досить ліричну та мабуть дуже особисту тему. Тому що ніяк не можу її оминути, вважаю її певною важкою вадою, проблемою нашого сучасного суспільства та його майбутнього в цілому. Тому прошу не вбачати в моїх словах критику, прошу тільки спробувати замислитись, змінити і розставити пріоритети по іншому.

Я неодноразово стикалася з ситуацією коли жінка буть то мама, свекруха або теща привселюдно і не тільки висловлює незадоволення своїми дітьми та онуками, їх вибором, життєвою позицією, абсолютно недопустимим вихованням дітей, неправильним паркуванням машини, поганим вибором продуктів в магазині, неприбраною домівкою, незасадженим гектаром городу, тощо…

Таких прикладів можу назвати безліч, так як чую і бачу їх скрізь. І одразу кажу, що зі сторони це виглядає дуже принизливо, і як би не було дивно, принизливо виглядає той хто вичитує. Така ж ситуація інколи трапляється і з чоловіками, але вони по своїй натурі певно більш спокійні і рідко висловлюють своє незадоволення вчинками дітей, якщо ті не мають під собою певних, серйозних вад. А от жінки не залишають жодної можливості кольнути своїх близьких. А після ще жалітися подругам по городу на свою нелегку долю.
Звісно вони це роблять не з шкідливості, а з кращих міркувань, на їхню думку. Вони чомусь усі вважають що вбережуть дітей від помилок, навчать консервувати помідори і красити паркан правильно, і в цілому змінять іх неправильну життєву позицію на вірну.

І ось у чому парадокс, намагаєшся відстоювати свої позиції – ти впертий, спробуєшь підлаштуватися сядуть на голову, не оставлять можливості вільно дихати. Звісно підказати поправити, предложить дітям свою думку потрібно, але спокійно і не нав’язливо. І це тільки початок … Потім вас просять народити мішок онуків з якими яких усі будуть глядіти, але не тут то було!

Памперс не одягай, пеленай, кидай кормити вже опецьок, куди він поповз поклади його у ліжко! І на тому молода мама затуркана «допомогою» вже і не хоче її зовсім. Тут же і назріває наступне питання, чому ми так не довіряємо нашим дітям, таким дорослим, успішним і щасливим, чому замість розуміння, поваги і допомоги ми їх навчаємо і шпиняємо?

Тоді виникає наступний конфлікт, чому нам не дають онуків додому з ночівлею. Мабуть тому, що онуки не хочуть, тому що немає зв’язку між онуками і бабусями (дідусями), тому що рідко бачаться. Звісно тут є і проблема роботи, але в здебільшому всім треба займатися ще й городно-садово-консервувальними справами і в них просто не має часу на все інше.

І в такому активному темпі життя пролітають дні, тижні і місяці, контакт губиться, діти це не дорослі люди, ланцюг між дитиною і дорослим треба постійно підживлювати, тримати, налагоджувати, щоб у майбутньому з нього виросли «правильні» міцні довірчі відносини будь то батьки, або дідусі з бабусями, або хрещені.

Будувати відносини треба з малечку, треба надати дітям правильну, гідну модель поведінки, за якою вони будуть строїти своє майбутнє. Звісно не всі дорослі діти не вміють і не хочуть налагодити контакт зі своїми батьками, не можуть прийняти їх такими як вони є, але це потрібно зробити. Ми всі повинні бути терпимі один до одного, особливо якщо ми близькі, рідні люди.

Зараз я хочу спитати вас, невже так важко інколи потішити одне одного добрим словом, підтримкою, похвалою, побавити довірчою розмовою? А як важливо знати і особливо відчувати, що тебе люблять в будь якому віці і в будь якому амплуа (дочки, невістки, тещі, зятя, свата, свекрухи тощо). Не повірю, що нікому не потрібна підтримка і похвала близької людини. Від цього ж виростають крила і змінюється відношення до життя. Я впевнена як батьки так і діти хочуть бути частиною життя того чи іншого, хочуть відчувати себе потрібним, важним і близьким. А так як інколи у вирі швидкого і напруженого життя ми забуваємо проявляти певні ніжності один до одного, живем за протоколом, повинен, повинна, обов’язково зв’язки руйнуються, відношення псуються і проявляємо ми вже свою участь в житті один одного тільки колкостями й докорами. Тому для тих хто хоче щось змінити, але не знає як впоратися з негативними емоціями хочу запропонувати вам такий маленький психологічний трюк.

Якщо вам хочеться виразити своє незадоволення, на когось з близьких у «яскравій» формі згадайте того перед ким би ви вели себе чемно та спокійно, того кому б ви сто разів могли б спокійно усе пояснити, того в чиїх очах ви б нізащо не хотіли б впасти. Повірте, це працює! І скоро ваші відносини з усіма навкруги зміняться і вам самим це сподобається.

Дякую за увагу і розуміння. Буду дуже рада якщо ця стаття допоможе комусь поглянути на себе зі сторони. Так як з нас, з батьків починаються життя. Хто буде розумнішим, якщо не ми!

Олександра СМІРНОВА.

Tags:

Залишити відповідь