Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ВІЧНА СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ Івану Васильовичу КАРУНУ: І БУЛО ЦЕ НЕДАВНО, І БУЛО ЦЕ ДАВНО…


Я добре пам’ятаю той день, коли до редакції нашої газети зайшов скромний молодий чоловік і редактор Володимир Вірченко оголосив, що це наш новий працівник – Іван Карун.

Так, з 22 липня 1977 року почалась його робота в районній газеті, згідно з наказом №20 він був зарахований на посаду кореспондента «Ленінської зорі».

Іван Васильович виявився беручким до роботи і вже через кілька днів, 28 липня з’явилася його перша публікація на тему жнив. Молодому кореспонденту теми життя і праці сільських трударів були особливо близькими, тому що й сам він – виходець з села Калетинці Ізяславського району Хмельницької області, із сільської багатодітної родини, в якій росли 6 дітей і Ваня був найстаршим, відповідальним за молодших членів сім’ї, найпершим помічником у батьків. Цю відповідальність стосовно братів і сестер він зберіг назавжди, опікуючи їх, допомагаючи їм стати на ноги, обрати правильний шлях у житті. Іван, відслуживши в лавах армії, працював на лісозаготівлях, а потім став студентом Київського державного університету, після закінчення якого отримав направлення в Макарівську районну газету.

Минуло небагато часу від дня приходу Івана в редакцію, як ми відкрили для себе (та й читачі газети!) нову грань його таланту: 1 жовтня в «Літературній сторінці» він дебютував з оповіданням «Добридень, мамо!» та двома коротенькими гуморесками. Барвиста мова, дотепність і злободенність проблем (які, до речі, трапляються і в нашому сьогоденні) знову ж таки охоплювали всі сторони життя людей і відтоді в кожній наступній «Літературній сторінці» читачі бачили нові й нові прозові та поетичні твори Івана Каруна або Івана Тихого – такий псевдонім він обрав для себе. Зауважу, що згодом гуморески нашого колеги часто використовували читці на концертах у сільських клубах та Будинках культури.

Як кажуть, «прижився» в колективі Іван Васильович. Ось відгуляли і його одруження: в поїзді познайомився з дівчиною Геленою і в січні 1978 року молоді стали на весільний рушник. Ми приїздили на те торжество, розділили з ним радість створення сім’ї.

У 1979 році я переїхала до Києва і з того часу ми спілкувались вже не як колеги, а як просто друзі.

Чимало років, чотирнадцять з яких він очолював колектив редакції, присвятив роботі журналіста Іван Васильович. 24 серпня ц.р. йому виповнилося б 70, але хвороба і смерть забрали його з життя.

Скромним, добрим, терплячим – таким залишиться в нашій пам’яті Іван Васильович Карун, котрий теж вписав свої рядки в історію Макарівщини.

Тетяна ЯСИНЕЦЬКА.

Tags: , , ,

Залишити відповідь