Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Забуті сторінки історії АТО…


11 липня 2014 р. в зоні АТО почав утворюватися так званий «Південний котел». У цей же день бійці 24-ї, 51-ї, 72-ї та 79-ї бригад Збройних сил України, які перебували під Зеленопіллям, потрапили під страшний обстріл з території Росії. Однак про ці події в Україні не прийнято згадувати та говорити. Серед героїв, які пройшли крізь ці страшні події, були й наші земляки з Макарівщини. На жаль, один з них – Олександр Василець в боях з деблокади загинув.

Всі говорять про котли під Іловайськом та Дебальцевим. Але багато хто забув про ще один подвиг, який став фундаментом для подальшого оскалу наших військ, де наші бійці показали характер, мужність, стійкість і рішучість. На якому посмертно народився Герой України Сергій Кривоносов (позивний «Граніт»), відомий комбат Семен Колейник (позивний «Браво»), де вперше показав себе Євген Жуков (позивний «Маршал»).

Перше пекло в АТО було в містах Зеленопілля, Ізваріно, Краснодон, Червонопартизанськ, Дмитрівка, Дяково та переправа Маринівка.

На жаль, уже забули, як українські війська перекрили пункт Довжанський і у відповідь Росія вперше відкрито била зі своєї території, коли наші сапери перекрили проходи і росіяни не змогли заходити на нашу територію.

Забули, де бійці переживали «гради» й «саушки», звідки пішла відома бійцям фраза: «погода сонячна, місцями град», де били сепаратистів та їх колони, що намагалися пройти через кордон.

Все це та маленька кишка вздовж кордону, яку тримали наші війська, і завдяки якій вдавалося стримувати сепарів й проходження до них техніки та боєприпасів. Тут дійсно утворився перший в АТО котел, з якого вирвалися наші бійці тільки через те, що не було боєприпасів. Вони були готові тримати кордон, але до них не могли пробитися ніхто з інших частин.

Бійці, які виходили з честю, не тікаючи, а саме виходячи, вигризали і виривали горла сепаратистам. Бійці, від яких тікали чеченці. Солдати, які пройшли Саур-могилу й не мали кевларових касок та хорошої броні. Військовослужбовці, які не мали ніякого досвіду, але вони вийшли з честю, а ми про них забуваємо…

Вони – фундамент нашої доблесті і батьки укропівської «обезбашеності» та героїзму. Легендарний приїзд 79-ї бригади додому після виходу став прикладом для інших, а ми забули, коли це сталося. Дружини бійців перекривали мости, а бійці не просили наказу відступати, вони просили підтримки і готові були триматися далі.

Це перші і справжнісінькі герої, забуті нами герої. Перші «гради», «саушки», міномети. Вони – фундамент досвіду і перший камінь, об який російські собаки зламали зуби.

7 серпня 2014 р. підрозділи 24-ї, 51-ї 72-ї і 79-ї бригад Збройних сил України вирвалися з так званого «Південного котла», що утворився в Луганській обл.

У ньому вони перебували 22 дні під перехресним вогнем бойовиків і російської артилерії, що стріляла з своєї території. На вогонь російських гармат українські бригади відповідати не могли, щоб не спровокувати відкрите вторгнення армії Росії. Лише на 23 день блокади бійцям дозволили піти на прорив.

Зібравши посилену бронегрупу, пошарпані частини прорвали бойові порядки сепаратистів, одночасно атакуючи два міста, Красний Луч і Міусинськ. Всього вдалося вивести з котла близько 1000 бійців і значну частину техніки.

Навряд чи ми колись дізнаємося точну кількість втрат. Сепаратисти спробують перебільшити ці дані, а українські генерали – навпаки, применшити, щоб пом’якшити наслідки своїх помилок. Адже будь-який «котел» і будь-який героїзм при його прориві – це завжди наслідок чиїхось грубих прорахунків.

Сумний символ. Тепер він увійде в історію військових помилок.

Так чому утворився «котел» і чому командування АТО відразу не вивело звідти людей? Для початку, спробуємо розібратися, чому взагалі ці бригади виявилися в «мішку». Їх поява на півдні Луганської області диктувалася попереднім планом проведення АТО, який передбачав встановлення повного контролю над кордоном. Повільно просуваючись уздовж кордону з півдня на північ, бригади намагалися вирішити саме це завдання.

Однак командування АТО, швидше за все, не врахувало появи в грі російської армії, яка влаштувала масований артилерійський обстріл українських частин зі своєї території, що не дозволяло українським бригадам відповідати на вогонь.

Дата утворення «Південного котла» співпала з початком масованих артилерійських обстрілів з російської сторони. Швидше за все, це застало зненацька українських генералів. Лише катастрофа малайзійського «Боїнга – 777» (17 липня 2014 р.) сплутала карти російській стороні і дала час українцям відпрацювати запасний варіант.

Просто відвести оточені частини означало визнати, що операція з перекриття кордону повністю провалилася. Ми думаємо, що командування АТО все ж вирішило отримати користь з нової ситуації і ухвалило рішення залишити бригади в «Південному котлі», щоб вони сковували сили бойовиків і тримали кордон під контролем хоча б вогнем.

Потрібно визнати, що основних втрат українські війська зазнали саме від обстрілів з російської сторони. Бойовики не мали достатньо сил для того, щоб добити навіть знекровлені бригади.

На користь наших припущень говорить і той факт, що заблоковані підрозділи в наступні три тижні не отримували будь-яких чітких наказів. Часом складалося враження, що командування залишило їх там просто гинути.

Tags: ,

Залишити відповідь