Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ПЕРЕПОХОВАННЯ ЧЕРВОНОАРМІЙЦІВ У ЛИПІВЦІ. ТЕ, ЩО ЗАЛИШИЛОСЯ ЗА КАДРОМ…


Мешканці району чули про перепоховання бійців Червоної армії в с. Липівка, яке проводилося 22 червня 2017 р. Але сьогодні піде мова не про захід, а про те, що залишилося поза увагою більшості.

Напевно слід почати з того, що, за словами досвідчених пошуківців, встановлення імен віднайдених бійців відбувається досить рідко. У кращому випадку стає відомим один з шести. Не менш важкою справою є пошук рідних знайденого солдата.

З піднятих загоном ІКК «Пошук 171» семи бійців було встановлено імена – двох. Уже успіх! І в обох були знайдені рідні. Теж успіх! І представник однієї з сімей приїхав на перепоховання. Так от саме про його візит у Макарівський район і хотілося б розповісти, адже постать Сергія Прокопенка – двоюрідного онука Івана Курішка – під час заходу мало кого цікавило. Напевно, що з ним мали розмову лише пошуківці та колектив Макарівського районного Будинку культури. А людина приїхала з великою вдячністю в серці.

k2Зустрілися ми з Сергієм Прокопенком у селі Липівка вранці. Поки очікували процесу перепоховання, познайомили і коротко описали історію віднайдення Івана Курішка та пошуку рідні. А розповідь вийшла досить цікава.

За пропозицією Ігоря Смика, одного з пошуківців, ми перебрали та перемили всі речі, на яких бійці могли залишити своє прізвище. І пошук дав результат: на кришці одного з котелків проявився напис – «Курішко Іван».

Для встановлення даних бійця ми звернулися в Національний музей історії України в Другій світовій війні. Уже буквально через кілька годин науковці повідомили наступну інформацію: «Курішко Іван Федорович, 1912 р.н. с. Селище Корсунського р-ну Київської (нині Черкаської) обл. Зник безвісті в липні 1941 р. Служив у в/ч 57 (м. Львів)».

Згодом науковці повідомили, що в/ч 57 – це 323-й моторизований (з 29 липня 1941 р. – стрілецький) полк 81-ї моторизированої (29 липня 1941 р. – стрілецької) дивізії, яка наприкінці липня згідно з даними сайту «Пам’ять народу» перебувала в Макарівському районі, зокрема, 23–25 липня поблизу с. Ніжиловичі.

Крім того, у фондах музею віднайшовся лист, написаний у квітні 1950 р. кузеном Івана Курішко – Григорієм Іващенком.

k3З документа ми дізналися, що Іван Курішко був вчителем. У 1939 р. призваний до лав Червоної армії. Після строкової служби залишився на службі. Останній лист додому написав зі Львова у червні 1941 р.

Довіряти лише одному напису на котелку ми не мали права, а тому почали співставляти інші факти. По черепу, бійцю, біля якого знайшли речі, було за 25 років (І. Курішко – 29). Поруч із залишками було знайдено гаманець з ключем та копійками. Зазвичай, таке при собі носили офіцери (І. Курішко був політруком). Також поруч з тілом знайдено залишки офіцерського планшета та офіцерська книжка, яку прочитати не вдалося. Лише після цього було вирішено шукати рідню. Спочатку на наше прохання пошуківці із ГО «Закінчимо війну» розшукували дружину, яка мала мешкати в с. Завадівка. Знайшли рідню жінки з прізвищем та ім’ям, яке вказувалося в документах Івана Курішка. Але після кількох спілкувань з її доньками, виявилося, що це не дружина бійця.

Після цього було вирішено шукати рідню Івана Курішка в с. Селище, де він народився. Порадившись, дійшли згоди шукати не родину бійця, а автора листа – Григорія Іващенка. Пошуки були важкими й довгими. Кілька разів ми навіть уже збиралися їхати на Черкащину допомогти. І лише 15 червня нам вдалося зв’язатися з ще з одним двоюрідним братом автора листа.

Дідусеві вже 85 років і, звичайно, приїхати на перепоховання він не міг, а тому приїхав його племінник Сергій.k4

Тут же, в Липівці  Сергію Прокопенку передали копії документів з фондозбірні Національного музею історії України у Другій світовій війні, а Віталій Гедз повернув залишки знайдених документів.

Сергій ледь стримував сльози, тримаючи в руках відомості про свого дідуся, про якого нічого не знали довгих 76 років. Потім, під час перепоховання надали слово й Сергію Прокопенку, але, як він сказав, комок підступив до горла і говорити в той момент було надзвичайно важко. Згодом Сергій разом з іншими провів на вічний покій свого діда. Але на цьому перебування Сергія Прокопенка в Макарівському районі не завершилося.k5

k6
Онуку Івана Курішка було запропоновано відвідати Макарівський районний історико-краєзнавчий музей. Там його чекав ще один сюрприз від пошуківців. Після ознайомлення з експозицією музею Ігор Смик, який зробив найбільше для пошуку рідні Івана Курішка, передав Сергію уже легендарний котелок, гаманець, ключ від дверей та дві монети. Онук все ще продовжував стримувати сльози, хоча робити це було все важче і важче.

k7Потім Сергій Прокопенко сам виявив бажання відвідати те поле, на якому знайшли Івана Курішка. Пошуківці з радістю погодилися. І вже перебуваючи тут, на північній стороні с. Наливайківка, поруч з місцем, де знайшли тіло та речі діда, Сергій Прокопенко дав волю сльозам.

Прощаючись, він продовжував дякувати пошуківцям за виконану роботу, за перепоховання та знайомство з нашим краєм, а також виявив бажання привезти сюди, на могилу діда та в районний музей своїх дітей. Домовилися про зустріч наступного року.

Ось такою вийшла історія, яка, на жаль, під час процесу перепоховання залишилася поза увагою більшості.

Роман ЦЕЛОВАНСЬКИЙ,
керівник історико-
краєзнавчого клубу «Пошук»,
заступник керівника
пошукового загону ІКК
«Пошук 171» СПО «Вертикаль».

Tags: , , , ,

Залишити відповідь