Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Солдатські медальйони Червоної армії 1941 р.


Наближається 72-а річниця завершення німецько-радянської війни, яка за різними даними забрала понад 60 мільйонів  людських життів. Наша Батьківщина чи не найбільше постраждала в тій війні. Демографічні втрати (на фронтах, в окупації, на примусових роботах та померлих власною смертю) України сягають понад 13,5 мільйона людей. Через наші землі вогняне пекло війни прокотилося двічі – під час оборонних боїв (1941–1942 рр.) та наступальних боїв Червоної армії (1942–1944 р.). У цих боях мільйони воїнів Червоної армії з різних республік СРСР віддали свої життя. На жаль, ще й до сьогодні ми не знаємо імена тих, хто віддав найдорожче – життя, на нашій землі. Чому так сталося, на сьогодні однозначно ніхто не говорить.

За всю історію війн ХХ ст. звісно багато воїнів не поверталися до своїх домівок, але в більшості країн-учасниць були відомі місця загибелі солдат, у Радянському Союзі в період Другої світової війни розповсюдженим був запис «зник безвісти». Чому так сталося?
Відповідь на це питання, в першу чергу, потрібно шукати в системі обліку та розпізнавання вбитих воїнів. Як нині, так і раніше кожен солдат повинен був мати спеціальну річ, за якою у випадку смерті можна б було ідентифікувати загиблого воїна.
У Червоній армії для обліку втрат особового складу в різний період німецько-радянської війни були різні спеціальні упізнавальні значки. Так, у перший період війни солдати мали медальйони, чи як в народі про них говорили – «медальйони смерті», або просто – «смертники». Дані медальйони введені в обіг наказом Народного комісара оборони № 138 від 15 березня 1941 р.
Медальйон складався з двох частин: капсули та листка-вкладки (фото 1).
Капсули були восьмигранної форми завдовшки – 5 см, зовнішній діаметр в найбільшій точці – 1,4 см, внутрішній діаметр – 0,8см. Вони виготовлялись із ебоніту, карболіту або пластмаси, тобто матеріалу, який не окислюється (фото 2). F2
Капсули складалися із двох частин: основної (корпусу) та кришки, які між собою з’єднувалися герметично (згвинчувалися) за допомогою різьби, після з’єднання на вміст капсули не повинні були впливати зовнішні чинники (повітря, волога) (фото 3).
F3
У зв’язку із трагічними подіями початку війні масовою мобілізацією населення країни до лав армії, не всім вистачало капсул
встановленого зразка для зберігання листка-вкладки. Досить часто солдати самі виготовляли капсули із матеріалу, який був під рукою.
«Медальйони-смертники» виготовлялися з мідних чи латунних трубочок, одну сторону якої запліскували, а з іншої нарізали різьбу й робили кришечку, або ж ставили заглушку. Зустрічаються металеві капсули із пазом на основній частині й спеціальним виступом на кришці, після надівання й повороту кришки виступ заходив до паза й щільно закривав капсулу (фото 4).
F4
Досить часто замість стандартних чи металевих медальйонів червоноармійці використовували порожні патронні гільзи (фото 5).F5
Найбільш розповсюдженими для їх виготовлення були гільзи від револьверів системи «Наган», пістолета ТТ, гвинтівки Мосіна (трьохлінійки), а також від німецького «карабіна Маузер-98».
Радянські солдати не випадково використовували револьверні й німецькі карабінні гільзи. Вони були більш незвичними, отож похоронній команді було легше швидко відшукати їх серед речей і боєприпасів загиблого воїна. Автоматники, розвідники, десантники, лижники, котрі були озброєні пістолетами-кулеметами систем Г. Шпагіна та А. Судаєва, часто використовували гільзи патронів ТТ.
У якості заглушок для гільз використовували декілька варіантів:
– кулю гострим кінцем вставляли в гільзу, а потім іззовні запліскували чи затискали пасатижами;
– олівець вставляли грифелем всередину гільзи;
– дерев’яна пробка (найрозповсюдженіша);
– сама паперова вкладка у випадку, коли після згортання вона була більшою за гільзу.
Потрібно зауважити, що останній варіант був один із небажаних, адже частина вкладки, яка була ззовні, як правило, втрачалися.
Були випадки, коли капсули виготовлялися з дерева (фото 6). f6
Солдати самі їх виточували з будь-якого дерева без спеціальних обробок, які б надали можливість довше зберігатися. Після всихання такі капсули пропускали повітря та вологу, що руйнувало вкладку.
Іноді основа для дерев’яних медальйонів бралася в аптечці. У подібних капсулах лікарі переносили спеціальні ліки.
У капсулу треба було помістити вкладку з пергаментного паперу у двох екземплярах. Пергаментний папір має властивість довшого зберігання, але як показала практика, більшість бланків була виготовлена на звичайному папері.
На бланку вкладки вказувалися паспортні дані воїна (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження), дані про сім’ю (прізвище найближчого родича та адреса його проживання), місце призову та група крові. Найменування військової частини в медальйоні не вказувалося. Один екземпляр вкладки повинен був вилучатися похоронною командою, а другий – вкладався назад у медальйон і залишався на загиблому. Але реально, в умовах бойових дій, ця вимога практично не виконувалася: медальйон вилучався або цілком, або ж взагалі лишався при загиблому.
Конструкція більшості радянських медальйонів-ідентифікаторів була недосконалою, отож на сьогодні лише один із сотні знайдених бланків, що вкладалися у «смертники», можна прочитати.
По-перше, чорнило, яким записувалися дані, було виготовлене на рослинній, а не на хімічній основі. Тому під впливом природних факторів запис просто вимивався вологою, що проникала в капсулу. І якщо хімічний олівець, яким іноді писали бійці, залишався хоча б у розмитому вигляді, то нанесені чорнилом графи зникали.
По-друге, бійці РСЧА, здебільшого, не заповнювали вузьку смужку вкладки детальними даними про себе, забобонно вважаючи: «Заповню – вб’ють». Одні в медальйоні зберігали голки, інші – сірники, треті, через брак паперу, виготовляли вкладку… на самокрутку. Потрібно також зазначити факт, що зустрічаються вкладки, які написані просто на клаптику паперу (фото 7).F7
Ідентифікатор носили в спеціальній кишені на поясі штанів. Був варіант пеналу з вушком для носіння медальйона на шиї.
На території Макарівського району війна залишила кривавий слід. На сьогодні в кожному селі є обеліск загиблим односельчанам, а також в більшості населених пунктів – братські могили воїнів, полеглих у боях на даній території. На жаль, у цих могилах поховані воїни, які вважаються невідомими. На території району пошуківці встановлюють все нові й нові місця загибелі воїнів Радянської армії, при яких є й солдатські медальйони. Нещодавно пошуківці знову знайшли останки воїнів Червоної армії, які загинули в 1941 р., й однозначно можна сказати, що вважалися зниклими без вісти оскільки в «медальйонах-смертниках» знаходилися обидва варіанти записок, правда, прочитати їх важко, але робота триває.
Ми повинні намагатися встановити імена наших предків, які не пошкодували свого життя за для нашого майбутнього – це наш обов’язок перед собою, перед нащадками.

Володимир РУГАЛЬ,

кандидат історичних наук.

Tags:

Залишити відповідь