Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

ВОНИ БУЛИ ПЕРШИМИ…


26 квітня 1986 року в Україні трапилася наймасштабніша техногенна катастрофа сучасності – аварія на Чорнобильській атомній електростанції.

Вночі о 1.23 (за московським часом, що діяв тоді в УРСР) на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС в результаті серії теплових вибухів був зруйнований реактор. Значна кількість радіоактивних речовин потрапила в навколишнє середовище. За офіційними даними загалом внаслідок Чорнобильської аварії потерпіли близько 5 млн. осіб, з них понад 2,6 млн. – українців, у тому числі більше 600 тис. дітей.
Загалом у роботах з ліквідації наслідків катастрофи взяли участь близько 600 тис. осіб. Ми ж сьогодні розповімо про 28 ліквідаторів, які 26 квітня першими прийняли на себе вогонь.
АКІМОВ Олександр Федорович – начальник зміни 4-го енергоблока Чорнобильської АЕС.
У трагічну ніч на 26 квітня 1986 р. Олександр Федорович виконував свої службові обов’язки начальника зміни 4-го енергоблока. У перші години аварії, намагаючись встановити масштаби лиха і локалізувати його наслідки, працював мужньо, самовіддано та безстрашно.
Помер 11 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
БАРАНОВ Анатолій Іванович – старший черговий електромонтер електричного цеху Чорнобильської АЕС.
У ніч на 26 квітня 1986 р. виконував свої службові обов’язки у складі 5-ї зміни електричного цеху. Він зумів перевести турбогенератори третього та четвертого енергоблоків з водню на азот, що дало змогу відвернути вибух та пожежу
в машинному залі. Ціною власного життя Анатолій Іванович разом з товаришами локалізували аварійну ситуацію на електроприладах, не дали пожежі перекинутися на інші блоки станції.
Помер 20 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
БРАЖНИК Вячеслав Степанович – машиніст парової турбіни турбінного цеху Чорнобильської АЕС.
Одним з перших взяв участь у локалізації аварії та зробив все можливе, щоб запобігти розповсюдженню пожежі на АЕС, перекривши маслопровід, на якому були розірвані дренажі.
Помер 14 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
ВАЩУК Микола Васильович – командир відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини з охорони (м. Прип’ять).
Прибувши на місце аварії 26 квітня о 1-й годині 35 хвилин, правильно оцінив ситуацію та організував особовий склад для виконання бойових завдань. Встановивши автодрабину між 3-м і 4-м енергоблоками, особовий склад його відділення проклав робочу рукавну лінію на покриття машинного залу. Працюючи зі стовбуром на великій висоті, при високій температурі та сильній задимленості, особистим прикладом надихнув відділення на сміливі й рішучі дії.
Помер 14 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2006 р. надано звання «Герой України» з нагородженням орденом «Золота Зірка».
ВЕРШИНІН Юрій Анатолійович – машиніст-обхідник парового обладнання турбінного цеху Чорнобильської АЕС.
У рокову ніч на 26 квітня 1986 р. разом з товаришами, незважаючи на небезпеку, гасили вогнища пожеж у машинному залі,
не даючи вогню розповсюдитись. Ціною власного життя Юрій Анатолійович разом з товаришами локалізували аварійну ситуацію і не дали пожежі перекинутися на інші блоки станції.
Помер 21 липня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
ДЕГТЯРЕНКО Віктор Михайлович – черговий оператор реакторного цеху Чорнобильської АЕС.
Мужньо і самовіддано, разом з товаришами в рокову ніч Віктор Михайлович виконував свої обов’язки, рятував колег з-під завалів, нехтуючи смертельною небезпекою, гасив вогнища пожеж.
Помер 19 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
ІВАНЕНКО Катерина Олександрівна – працівник позавідомчої охорони.
Під час аварії перебувала на посту. О 5-й ранку, отримавши дуже велику дозу опромінення, вийшла на дорогу, де її знайшли та привезли в лікарню.
Померла 26 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
ІГНАТЕНКО Василь Іванович – командир відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини з охорони (м. Прип’ять).
Прибувши на місце аварії 26 квітня о 1-й годині 35 хвилин, правильно оцінив ситуацію та організував особовий склад для виконання бойових завдань. Встановивши автодрабину між 3-м і 4-м енергоблоками, особовий склад його відділення проклав робочу рукавну лінію на покриття машинного залу. Працюючи зі стовбуром на великій висоті, при високій температурі та сильній задимленості, особистим прикладом надихнув відділення на сміливі та рішучі дії.
Помер 13 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2006 р. надано звання «Герой України» з нагородженням орденом «Золота Зірка».
КІБЕНОК Віктор Миколайович – начальник караулу 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини з охорони (м. Прип’ять).

Прибув на місце аварії через 12 хвилин після вибуху, о 1-й годині 35 хвилин. На чолі ланки газодимозахисної служби провів
розвідку в приміщеннях реакторного відділення. Особистим прикладом, мужніми діями надихав підлеглих на виконання бойових завдань, сміливо і рішуче вів боротьбу з вогнем.
Помер 14 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У вересні 1986 р. надано звання «Герой Радянського Союзу» з нагородженням орденом Леніна.
КОНОВАЛ Юрій Іванович – черговий електромонтер електричного цеху Чорнобильської АЕС.
У ніч на 26 квітня 1986 р. виконував свої службові обов’язки у складі 5-ї зміни електричного цеху. Досвід і професіоналізм, безстрашність і героїзм показав Юрій Іванович в екстремальних умовах пожежі на четвертому блоці, ціною власного життя одним з перших прийняв удар ядерної аварії.
Помер 28 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
КУДРЯВЦЕВ Олександр Геннадійович – старший інженер управління реактором реакторного цеху Чорнобильської АЕС.
У перші години аварії на четвертому енергоблоці взяв участь у її ліквідації, обстеженні обладнання реакторного відділення,
забезпечив заходи щодо локалізації аварії та запобіганню її розповсюдження.
Помер 14 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
КУРГУЗ Анатолій Харлампійович – старший оператор реакторного цеху Чорнобильської АЕС.
У ніч на 26 квітня 1986 р. Анатолій Харлампійович знаходився на своєму робочому місці (36 відмітка центрального залу), саме в епіцентрі вибуху, одержав смертельну дозу радіаційного опромінення і страшні опіки. Попри це, допомагав рятувати людей з-під завалів.
Помер 12 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
Нагороджений орденом Леніна.
ЛЕЛЕЧЕНКО Олександр Григорович – заступник начальника електричного цеху Чорнобильської АЕС.
У перші години аварії Олександра Григоровича було викликано на станцію. Власне вживав заходи з відключення воднезмішуючого обладнання електролізної станції четвертого енергоблока. Організував забезпечення електропостачання обладнання систем безпеки і систем пожежогасіння. Вжив заходи до обстеження електрообладнання аварійного блока і запобігання розповсюдження аварії на неушкоджені енергоблоки.
Помер 7 травня 1986 р. від променевої хвороби в Київській лікарні.
У 2006 р. надано звання «Герой України» з нагородженням орденом «Золота Зірка».
ЛОПАТЮК Віктор Іванович – черговий електромонтер електричного цеху Чорнобильської АЕС.
У ніч аварії працював старшим черговим електромонтером на четвертому блоці 5-ї зміни. В екстремальних обставинах зро-
бив усе можливе для локалізації аварійної ситуації на електрообладнанні. Чесно і до кінця виконав свій професійний обов’язок ціною власного життя.
Помер 12 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
Нагороджений орденом Леніна.
ЛУЗГАНОВА Клавдія Іванівна – працівник позавідомчої охорони.
Під час аварії перебувала на посту. Померла 31 липня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
НОВИК Олександр Васильович – машиніст-обхідник турбінного обладнання турбінного цеху Чорнобильської АЕС.
У рокову ніч на 26 квітня 1986 р. разом з товаришами, не шкодуючи свого життя, гасили вогнища пожеж у машинному залі, не
даючи вогню розповсюдитися.
Помер 26 липня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
ПЕРЕВОЗЧЕНКО Валерій Іванович – начальник зміни реакторного цеху Чорнобильської АЕС.
У ніч на 26 квітня 1986 р. виконував свої службові обов’язки начальника зміни реакторного цеху. У перші хвилини після вибуху на блоці кинувся на розшук підлеглих – Валерія Ходемчука та Володимира Шашенка, зв’язок з якими пропав. Оцінивши руйнівні наслідки вибуху, як досвідчений фізик, зрозумів, що реактора більше немає, що він перетворився в ядерний вулкан, що водою його не загасити й дії щодо запуску питних насосів, які подають воду в реактор, – марні, про що доповів начальнику зміни блока. Ціною власного життя Валерій Іванович доклав зусиль, намагаючись врятувати підлеглий персонал, проявив мужність та стійкість.
Помер 13 червня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
ПЕРЧУК Костянтин Григорович – старший машиніст турбінного обладнання турбінного цеху Чорнобильської АЕС.
У трагічну ніч 26 квітня 1986 р. він зробив усе можливе і неможливе, щоб зменшити руйнівну дію пожежі в машинному залі. Ціною власного життя намагався відсікти один з насосів з перебитою трубою, щоб зупинити витік води з деаераторів, що дало змогу зменшити страшні наслідки аварії для всієї станції.
Помер 20 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
ПРАВИК Володимир Павлович – начальник караулу 2-ї воєнізованої пожежної частини з охорони Чорнобильської АЕС.
Разом з іншими пожежниками (Василем Ігнатенком, Віктором Кібенком, Леонідом Телятниковим та ін.) брав участь у гасінні
пожежі в перші години після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Під час гасіння отримав високу дозу опромінення, був відправлений на лікування в Москву, де і помер від променевої хвороби 11 травня 1986 р. в 6-й клінічній лікарні.
У вересні 1986 р. надано звання «Герой Радянського Союзу» з нагородженням орденом Леніна.
ПРОСКУРЯКОВ Віктор Васильович – старший інженер реакторного цеху Чорнобильської АЕС.
У перші години аварії на четвертому енергоблоці взяв участь у ліквідації аварії, обстеженні обладнання реакторного відділен-
ня, забезпеченні заходів щодо локалізації аварії та запобіганню її розповсюдження.
Помер 17 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
СИТНІКОВ Анатолій Андрійович – заступник головного інженера по експлуатації Чорнобильської АЕС.
Як досвідченого фізика, Анатолія Ситнікова було викликано вночі на станцію для участі в ліквідації аварії на 4-му енергоблоці.
Анатолій Андрійович обстежив весь реакторний блок і центральний зал, піднімався на дах блоку «В». Він отримав 1500 рентгенів опромінення і помер від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні 31 травня 1986 р.
Нагороджений орденом Леніна.
ТИТЕНОК Микола Іванович – пожежник 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини з охорони (м. Прип’ять).
26 квітня 1986 р. о 1-й годині 35 хвилин, прибувши на місце аварії після вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС у
складі чергового караулу, старшина Микола Титенок приступив до гасіння пожежі. Попри небезпеку радіоактивного зараження, важкі умови, діяв сміливо й самовіддано, виявляючи при цьому професійну майстерність і відвагу. Поки вистачало фізичних сил, Микола Іванович був на посту. Внаслідок тривалого впливу високого рівня радіаційного опромінення, теплового виділення і задимлення вибув з бойових рядів і був госпіталізований. Лікувався в спеціальній клініці Москви, однак доза опромінення була надто високою.

Помер 16 травня 1986 р.
У 2006 р. надано звання «Герой України» з нагородженням орденом «Золота Зірка».
ТЕЛЯТНИКОВ Леонід Петрович – начальник 2-ї воєнізованої пожежної частини з охорони Чорнобильської АЕС.
Майор внутрішньої служби Леонід Телятников разом з іншими пожежниками (Василем Ігнатенком, Віктором Кібенком, Володимиром Правиком та ін.) брав участь у гасінні пожежі в перші години після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Під час гасіння отримав високу дозу опромінення.
З осені 1986 року мешкав та працював у Києві. Після проходження лікування продовжив службу у Внутрішніх військах МВС
СРСР, після розпаду Радянського Союзу – у Внутрішніх військах України. У 1995 р. в званні генерал-майора внутрішньої служби пішов на пенсію. З 1998 р. очолював Добровільне пожежне товариство (м. Київ).
Помер 2 грудня 2004 р. у Києві.
У вересні 1986 р. надано звання «Герой Радянського Союзу» з нагородженням орденом Леніна.
ТОПТУНОВ Леонід Федорович – старший інженер управління реактором реакторного цеху Чорнобильської АЕС.
У трагічну ніч 26 квітня 1986 р. працював на блоковому щиті управління 4-го енергоблока. У перші години аварії самовіддано
та безстрашно виконував роботи з локалізації аварії.
Помер 14 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
ХОДЕМЧУК Валерій Ілліч – старший оператор головного циркуляційного насоса 4-го енергоблока реакторного цеху Чорнобильської АЕС.
У ніч на 26 квітня 1986 р. Валерій Іванович був найпершим, у кого зупинилося серце в мить страшного вибуху. Четвертий блок назавжди став для нього і могилою, і вічною пам’яттю.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
ШАПОВАЛОВ Анатолій Іванович – старший черговий електромонтер електричного цеху Чорнобильської АЕС.
У ніч на 26 квітня 1986 р. виконував свої службові обов’язки у складі 5-ї зміни електричного цеху. Ціною власного життя разом з товаришами локалізували аварійну ситуацію на електроприладах станції, не дали пожежі перекинутися на інші блоки станції.
Помер 19 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
ШАШЕНОК Володимир Миколайович – інженер з налагодження підприємства «Смоленськатоменергоналагодження».
На Чорнобильську АЕС Володимир Шашенок був направлений для участі у випробуваннях на четвертому енергоблоці. У ніч на 26 квітня 1986 р. знаходився в приміщенні деаераторної етажерки, де здійснював контроль параметрів систем та устаткування енергоблока. У результаті руйнування будівельних конструкцій під час вибуху він отримав чисельні поранення та опіки, від яких помер.
У 2008 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
ТІШУРА Володимир Іванович – старший пожежник відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини з охорони
(м. Прип’яті).
26 квітня 1986 р. о 1-й годині 35 хвилин, прибувши на місце аварії після вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС у
складі чергового караулу, діяв з боку пошкодженого активного реактора. Боровся з вогнем цілеспрямовано, сміливо, в унісон зі
своїми бойовими колегами. І тільки після прибуття додаткових сил пожежної охорони був виведений з бойового розрахунку.
Помер 10 травня 1986 р. від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.
У 2006 р. надано звання «Герой України» з нагородженням орденом «Золота Зірка».

Рідні Володимира Тішури після аварії були евакуйовані до с. Колонщина Макарівського району. У цьому селі встановлена меморіальна дошка ліквідатору і одна з вулиць має його ім’я.

Ми пам’ятаємо перших ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Низький уклін їм, глибока вдячність за геройський подвиг в ім’я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС!

Віталій ГЕДЗ,
кандидат історичних наук,
директор Макарівського
районного історико-
краєзнавчого музею.
Використано матеріали сайту
chnpp.gov.ua.

Tags: , ,

Залишити відповідь