Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

НЕЗАКОННИЙ АЛКОБІЗНЕС НА МАКАРІВЩИНІ


Скільки можна терпіти ці запухлі «пики», засмічені вулиці, провулки та під’їзди й сморід браги, цигарок і перегару? Скільки можна терпіти свавілля самогонників, які з посмішкою зустрічають і отоварюють пійлом наших чоловіків, жінок, а найгірше – дітей!!! Скільки буде тривати бездіяльність правоохоронних органів? Скільки ще будуть процвітати ці «наливайки» в селах Макарівщини запитує себе кожен з тих, хто хоч раз зіштовхнувся з цією проблемою. Сьогодні я хочу запитати всіх небайдужих, коли ми почнемо реальну боротьбу з цією напастю?

Багато хто, звісно, відповість мені, що нормальна людина не піде купувати спиртне, але проблема стоїть не тільки в продажу, але й питанні створення алкопритонів, з яких потім випливають більш неприємні речі: крадіжки, отруєння, летальні результати та кримінальні справи. Ні для кого не новина, що поряд с такими місцями немає спокою нікому, постійні походи алкоголіків та дрібних кримінальних осіб, які, крім випивки, шукають чим би й поживитися. Хай то речі чи посуд, інструменти чи живність. Таким чином у селах з’являються, так би мовити, «нові обличчя», з появою яких зникають і нові, і старі, і буд- які речі.
Страшніше за вище сказане тільки те, що алкоділки дають можливість випити всім охочим у будь-який час дня і ночі. І якщо дорослі люди роблять свій вибір усвідомлено, то підлітки починають ходити до таких собі «баби Каті», або «тьоті Люби» за цигарками в роздріб і пляшкою для прогулянки з друзями. Тому що у них – дешевше і точно продадуть.
Це одна з причин, коли молодь в селі перестає бути перспективною, перестає бути надією на майбутнє. Якщо для вас це дивно і ви думаєте що цього немає, ви помиляєтесь, тому як велика кількість факторів сприяє розвитку таких подій. Також я не можу оминути увагою сільські «наливайки», магазини і кафе. Коли треба вийти до магазину, що йти нема куди, оскільки перед магазином стоїть «контингент», у магазині та ж «картина»: і сморід, і п’яні «пики» алкашів, які ще намагаються жартувати й пригощати цукерками моїх дітей. Мене, наприклад, це ображає і дивує: на кого орієнтуємося? На те, щоб єдиними клієнтами були алкаші? Невже від них кращий прибуток?
Також назріває питання, у що перетворюється село? На своєму прикладі скажу, маючи на периметрі п’ять магазинів, ні в один з них не хочеться заходити самій, не те що з дітьми, за морозивом.
І якщо такі магазини це прерогатива влади, у них для цього є всі повноваження та інструменти, то з місцевим самогоноварінням і торгівлею доведеться боротися нам самим.
Хочу зазначити, що усні скарги та пропозиції щодо домашніх «наливайок» в адресу місцевих депутатів та селищних голів не дадуть ніякого результату. Це не означає, що вони не хочуть вам допомогти, вони просто не мають повноважень для боротьби з ними.
Вихід у вас один, треба писати скаргу. Тому запам’ятовуйте – куди! Не варто скаржитись до податкової на те, що сусід продає самогон, це компетенція поліції і писати треба в райвідділ.
А ось якщо кафе або магазин торгує алкоголем з-під прилавка, то вже компетенція податкової служби. Заява ваша обов’язково має бути письмовою, вам повинні дати номер за яким її зареєстрували, також вам повинні надати письмову відповідь у місячний термін про дії, проведені по вашій заяві. І раптом на вашу письмову заяву не відреагували, ви завжди можете звернутися до прокуратури, де вашу скаргу розглянуть, будьте певні!

До уваги громадян, які вважають що це повинен робити депутат, або сільський голова. Так, такий варіант можливий. Якщо ваше звернення до вище зазначених осіб буде письмовим, то на основі звернень громадян вони можуть подати заяву до поліції.
Я, звісно, згодна з тим, що, відібравши склянку, ми не заборонимо випити, але запобігти процвітанню таких закладів треба. Також мені хотілося б звернутися до тих осіб, які безпосередньо продають ту пляшку або «сто грамів» у магазині. Схаменіться, ви ж несете горе, відчай і зубожіння в сім’ї! У свою чергу отримуєте у відповідь прокльони втомлених від постійної боротьби з алкоголем людей. Прошу, подумайте, нічого не минає даремно. Як показує практика життя і доля карає людей, які несуть в сім’ї нещастя, карає по різному і дуже страшно.
Вилити душу мене спонукав лист, що надійшов до редакції газети від мешканців с. Андріївка. У ньому автори перерахували прізвища всіх алкобізнесменів свого села.
За роз’ясненням ми звернулися до голови Андріївської сільської ради Анатолія Кибукевича. Ось що ми почули у відповідь: «Самогоноваріння – одна із бід нашого суспільства, що веде до зубожіння як морального, інтелектуального, так і матеріального. А скільки людей страждають у сім’ях від батька-дебошира чи горе-матері! За збут «зеленого змія» кримінальна
відповідальність не передбачена, на жаль. Але слід нагадати, що згідно зі ст. 176 Кодексу України про адміністративні правопорушення – виготовлення або зберігання без мети збуту самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього виробництва, виготовлення або зберігання без мети збуту апаратів для їх виробництва – карається накладенням штрафу від трьох (51 грн) до десяти (170 грн) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Безпосередньо на території Андріївської сільської ради такий вид бізнесу поширений дуже. І я, як сільський голова та й просто житель цього села, хотів би, щоб ці горе-«бізнесмени» побоялися Бога, звернули увагу на людські сльози та біду.
До сільської ради неодноразово надходили усні та письмові скарги стосовно самогоноваріння. Я, особисто, реагуючи на дані звернення, повідомив про цю проблему дільничного інспектора поліції. Разом з ним ми шукаємо вирішення
цієї проблеми. Деякі, так звані, «точки» були відвідані дільничним, їх власники отримали попередження, але й по даний час, не звертаючи уваги ні на правоохоронні органи, ні на біди людей, продовжують свою діяльність.
І я – посадова особа місцевого самоврядування, проводив цивільні бесіди з самогоноварильниками – ніхто не боїться і не цурається ганебного промислу! Тому виходу з цієї ситуації поки що, на превеликий жаль, знайти не можемо. Мабуть, слід задуматися збувачам самогону й над тим, яку шкоду їх «продукція» несе здоров’ю і життю людей, як страждають сім’ї від того, що несуть «на точку» свої останні копійки чоловіки і жінки. І яке тавро ляже на дітей тих батьків, які виготовляють і збувають самогон, стільки сорому прийдеться їм пережити!».
Як бачимо, силою закону боротися з алкобізнесом дуже важко, проте я маю надію, що своїм «криком душі» достукалася хоч до кількох власників таких заповітних точок продажу і їх найближчим часом буде ставати все менше і менше в Андріївці та інших селах Макарівщини.

Олександра СМІРНОВА.

Tags: , ,

Залишити відповідь