Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

УВАГА : «Синій кит» на Макарівщині! Поради для батьків.


Як повідомила редакцію газети «Макарівські вісті» мешканка Макарова Ірина Пономаренко її доньці на телефон прийшло повідомлення з пропозицією пограти в досить відому гру «Синій кит». У даному випадку донька відразу показала повідомлення матері і все закінчилося добре. Але чи всі діти такі відкриті перед батьками?

Хоча тема участі дітей у грі «Синій кит» є досить розповсюдженою, але ми вирішили повернутися до неї, адже, по-перше, повідомлення з пропозицією грати все частіше стали приходити до дітей Макарівщини, а, подруге, розповідаючи про небезпеку гри, автори не пишуть, як у таких випадках поводити себе батькам. На нашу думку, найкраще про поведінку та дії батьків у випадку з грою «Синій кит» розповіла психолог К. Гольцберг у своєму інтерв’ю сайту glavcom.ua:

– Чи бачите ви загрозу самогубства внаслідок впливу соціальної мережі?
– Є певна вікова група, яка краще піддається впливу через різні вікові особливості, гормональний сплеск. Ця категорія дітей страждає від настрою, від заниженої самооцінки, тобто відбувається багато змін, що впливають на стабільність дитини. Тому будь-яка нестабільна ситуація породжує різні можливі варіанти впливу. Якщо це вплив якоїсь важливої групи, наприклад батьків або тих, хто є авторитетом, то в цій ситуації буде позитивний вплив на підлітка. У даному випадку ми говоримо про групи, які мають негативний вплив, бо призводять до поганих наслідків. Але чи доводяться ці дії до кінця – це ще питання.

У дітей, зокрема у підлітків, є бажання наслідувати своїх кумирів. Кумиром може бути і друг або подруга. Тому треба пильнувати, як подається інформація про смерть тих, кого дитина хоче наслідувати.

16684103_760885984075071_2141392962228071081_nЗМІ повинні дуже обережно ставитися до інформації. Варто уникати подробиць, натомість треба говорити про методи і способи допомоги дітям, а не про те, як це самогубство здійснюється. Бо те, як сьогодні медіа подають інформацію про так звані «групи смерті», є не профілактикою, а популяризацією. І така популяризація пробуджує ще більший інтерес. Журналісти повинні уникати різноманітних деталей.

Зазвичай, після такого гучного розголосу з подробицями діти починають маніпулювати батьками, дитина малює в зошиті кита і
мама одразу ж втрачає свідомість, потім починає бити в усі дзвони. Врешті-решт, виходить інсценування замість реальної картини. Треба пам’ятати, що підліткам властиво лякати батьків. Будь-яка дитина хоче справити якийсь ефект на батьків, щоб дізнатися, наскільки батьки її люблять.

– Ми знаємо, що депресія буває у дорослих людей, а в дітей?
– Депресія буває навіть у маленьких діток. Важливо зрозуміти, чим вона викликана і як її подолати. Депресія – це хвороба, і
вона потребує лікування.

– Де межа між просто поганим настроєм і депресією?
– Якщо в дитини чи у дорослого немає бажання більше двох тижнів займатися звичними справами, бути в соціумі, щось робити, можливо, це і є депресія. Але діагноз ми не встановлюємо «на коліні», адже навіть психолог може не діагностувати депресію. Треба звертатися до вузькоспеціалізованого спеціаліста – до психіатра.

Важливо зазначити: будь-яка людина, котра здійснює лише спробу суїциду, одразу стає на облік до психіатричної лікарні. Такий стан суперечить нормальному бажанню вижити, суперечить базовим інстинктам. Тому за такою людиною наглядатимуть. Якщо це дійсно була справжня спроба суїциду, то ситуація може повторюватися ще не раз. У цьому контексті важливо зрозуміти, де був справжній суїцид, а де просто гра. Щоб ми потім не мали мережу начебто врятованих дітей і не говорили про масові спроби суїциду.

Ніякої статистики, що кількість суїцидів зросла, немає. Об’єктивно. Якщо людина реально задумала якусь дію, то зупинити її фактично дуже важко. А от демонстративний суїцид супроводжується, так званими, маркерами, коли дитина грюкає дверима, залишає записки з прощальними словами. У цій ситуації батьки повинні знати, як поводитись, коли їм тривожно.

Перше питання, яке має собі поставити батько чи мати, – чому мені так тривожно? Якщо батьки не можуть відповісти на питання, з ким дитина дружить, чим вона живе, що її непокоїть, що цікавить, то їм треба замислитися.

На жаль, багато батьків не можуть дати відповідь на ці запитання. А потім дитина приходить до психолога і каже, що вона не цікава батькам. І бувають такі ситуації, що дитину «затягнули». Найяскравіший і найлегший приклад – це куріння, коли батьки про це дізнаються останніми.

Освітня кампанія щодо цієї ситуації має відбуватися серед батьків, а не серед дітей. Бо коли з’явилася інформація про ці «групи смерті», у школах почали проводити просвітницьку діяльність серед дітей, які не готові до таких розмов, зокрема молодші школярі. Говорити про це треба дуже обережно і виважено. Не можна питати дитину в лоб: «А ти є в такій групі смерті?» Спершу треба з’ясувати все про дитину.

– Як батькам діяти, коли дитина саме у такий спосіб намагається привернути до себе увагу?
– Звернути увагу на дитину, котра у свій спосіб просить це зробити. Адже демонстративний суїцид – це своєрідний маніфест про необхідність допомоги. Просто допомога може бути різною. Комусь достатньо, щоб із ним поговорили, сказали, що люблять.

Справа ще й у тому, що сьогодні батьки дуже орієнтовані на успіх, на лідерство, на неймовірну творчість. А у дитини може не бути реальних сил на це все. І дитина в такому випадку фруструється, вона розуміє, що батьки не сприймають її такою, як вона є. Мовляв, «вони хочуть від мене вершин і злетів, а я на це не здатен, і кому я такий нікчемний потрібний?». Тому дитині і спадає на думку, що життя – не така класна річ, аби за неї триматися.

– Але ж бувають ситуації, коли взаємозв’язок між мамою та донькою начебто є. А донька від нещасного кохання цибає з 16 поверху…
– От якщо все дійсно добре, то такої ситуації не буде. Вкрай-вкрай рідко дівчинка з такою проблемою і переживаннями не прийде до мами. І це лише свідчитиме, що взаємозв’язку немає. Це міф, що у благополучних сім’ях усе добре. Адже що таке в нашому розумінні «благополучна сім’я»? Це фінансовий добробут чи довіра з повагою одне до одного? Тому, коли зовні нам здається, що сім’я благополучна, всередині може бути порожнеча. 90% людей переживали нещасне кохання, але ми всі живі. Інколи, звичайно, такою людиною, якій дитина розкаже про свою проблему, може бути вчитель, бабуся, тітка чи дядько, тобто той, кому дитина довіряє.

– А як бути в ситуації, коли дитина перебуває під впливом віртуального авторитета?
– Якщо вже говорити про ці групи смерті, то за ними стоїть певний вид людей: дивні мізантропи, котрі ненавидять якусь частину суспільства, і вони можуть керувати процесом. Цими людьми має опікуватися кіберполіція разом із психологами, щоб виявити психотип цих людей. Треба вчити дітей безпеки в інтернеті. Дуже важливо навчати їх критично мислити, чого, на жаль, ніхто не робить. Наші школярі догматично отримують інформацію.

Я згадую свій випадок зі школи. Прочитала «Євгенія Онєгіна», і вчителька мене запитала, чи правильно Онєгін вчинив із Тетяною, що відмовив їй? Я відповіла, що він – негідник, адже як він міг відмовити закоханій у нього дівчині! Мені поставили двійку і сказали, що я не читала критику, адже там було написано, що Онєгін вчинив із Тетяною благородно. Але ж це була моя думка! То чому ж мені поставили двійку? І сьогодні відбувається те ж саме.

Сучасна дитина не критична. Ми, дорослі, не даємо їм можливості з нами сперечатися, думати, ми весь час поміщаємо дитину в якусь матрицю. Тому ми й виростили покоління, в якого відсутнє критичне мислення.

Суперечка відбувається на рівні «дурень – сам дурень», діти не можуть приводити аргументи і відстоювати власну думку. І ось, якщо в таку групу смерті зайде дитина із критичним мисленням, її одразу ж викинуть з тієї групи. Бо там не потрібні люди, які вміють сумніватися. Однією з умов у цих групах є повідомлення дитиною своїх даних: прізвища, адреси, як звати батьків, де вона навчається, фото. Дитина повинна замислитися, а з якою метою незнайомі люди розпитують її про такі деталі?

– Яка категорія дітей потрапляє у депресивний стан?
– Найбільше потрапляють ті діти, в яких авторитарні батьки. І якщо ці діти потрапляють у такі групи, то вони мріють, щоб ними хтось керував. Якщо не батьки, то нехай це буде інша людина. Все залежить ще від психотипу особистості.

– Чому скандал із «синіми китами» докотився до України лише зараз? Адже в Росії це обговорювали ще у травні 2016 року. Чи не бачите ви тут маніпуляції цією темою?
– Ні, до нас вона теж у травні минулого року докотилася, і ми у професійній спільноті її обговорювали. Нинішня хвиля розголосу спровокована ЗМІ. Знову виникає питання, наскільки ЗМІ правильно подають інформацію? Можливо, є й інші причини, починаючи від теорії глобальної змови до теорії розповсюдження наркотиків. Адже можна припустити, що депресивній дитині найлегше запропонувати наркотики. Але не варто панікувати, бо діти не втягнулися в ці ігри зі смертю настільки, як нам малюють.

– Якщо батьки, начитавшись публікацій про «синіх китів», починають забороняти телефони, планшети та комп’ютери…
– Забравши склянки, ми не позбавимо людство від алкоголізму. Все одно питимуть – з пляшок. Тобто доки є інтернет, дитина знайде, де отримати до нього доступ. Вона піде до товариша чи в комп’ютерний клуб. Ми повинні навчитися делікатно контролювати дитину. У жодному разі не можна відбирати грубою силою гаджет. Батьки завжди можуть встановити програми контролю.

Мене, наприклад, найбільше турбують зараз не стільки «сині кити», як те, що через соцмережі поширюється дитяча порнографія. Так само в таких групах у «ВКонтакте» просять дітей фотографуватися у непристойному вигляді, і діти погоджуються. Це теж вид психологічного тиску. Якщо ж ви вже забрали в дитини щось, то запропонуйте щось натомість. Наприклад, серед підлітків набирають популярності квести. Сходіть із дитиною на такі заходи. Адже, власне, завдання у цих «групах смерті» побудовані у вигляді квесту.

– Як правильно контролювати дитину? Читати її листування?
– Ні, читати листування не потрібно. Дитина будь-якого віку має право на приватне життя. І ми не маємо права лізти туди, але у нас є право наводити приклади правильних стосунків. Якщо в родині жахлива атмосфера і батько маму називає нецензурним словом, то навряд чи в дитини сформується правильне уявлення про людські взаємини.

Отже, як бачимо з порад психолога, дії батьків стосовно дітей повинні бути наступними:

– придумати своїм дітям ігри, цікавіші ігор в суїциди. Грати самим з дітьми і давати їм грати з іншими дітьми. Діти повинні грати в цікаві ігри;

– розмістити в будинку номер «телефону довіри» на холодильник;

– знайти довіреного дитячого психолога і ходити до нього раз на рік як на профогляд;

– розмовляти з дітьми не тільки про те, «що було в школі» (а в цій школі, давно вже нічого не було!), але й про те, «що було в соцмережах, в інтернеті». Вміти ставити дітям запитання і вміти зізнаватися собі, що ви можете не знати відповіді на них;

– міркувати про такі проблеми потрібно у співтоваристві психологів, журналістів і активних дітей. Ні слова про дітей – без них самих!

У разі виявлення таких груп, просимо негайно повідомляти до Кіберполіції (cybercrime.gov.ua – цілодобово), телефон «гарячої лінії» – (044) 374-37-21 (з 8:45 до 19:30 в робочі дні) або звертатися до адміністрації соцмережі, у якій було виявлено групу. Також звертаємо увагу, що пильними потрібно бути і батькам дітей молодшого віку. Користувачі інтернету вже пишуть про гру «Рожевий поні», яку навіть дошкільнята можуть скачати на комп’ютер…

Tags: , ,

Залишити відповідь