Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Діамантовий ювілей!


Про їхнє срібне весілля газета «Ленінська зоря» написала із запізненням у два роки, золоте весілля «Макарівські вісті» залишили поза увагою, всі ці прорахунки ми хочемо компенсувати, написавши про діамантове весілля родини Пономаренків.

Щасливі очі, ласкаві посмішки і в душі трішки «за двадцять». Так би я описала наших ювілярів Володимира і Зінаїду Пономаренків. Володимир Федорович народився на Київщині, а Зінаїда Якимівна на Сумщині. Потім вони майже одночасно мешкали у м.Бровари та, як з’ясувалося згодом, ходили на одні і ті ж танці.

Проте історія їхнього знайомства почалася на Сході України, у шахті, куди обоє були направлені на роботу по комсомольській лінії.

Володимир одразу з першого погляду вподобав гарну, статну дівчину. Це було кохання з першого погляду, і як виявилося – на все життя. Зінаїда Якимівна згадує: «Він був молодий, гарний і наполегливий. А тому я не змогла відмовити». І уже через кілька місяців, 10 квітня 1957 р. вони одружилися. Згодом у Володимира Федоровича закінчився термін путівки і молоде подружжя переїжджає в с. Калинівку на Макарівщину. Оселилися поблизу батьків Володимира. А в 1958 р. отримали квартиру у новозбудованому будинку. Згодом у них народилися два чудових сини, яких вони виховали гідно. Обидва отримали вищу освіту та повагу серед людей. Віталій закінчив сільгоспакадемію та своєю діяльністю добре відомий в Макарівському районі. Олександр закінчив Інститут цивільної авіації, згодом захистивши роботу отримав звання кандидат економічний наук, був Народним депутатом України.

Довгий час подружжя Пономаренків навіть працювало разом у райсільгосптехніці у Калинівці, проте потім за покликом долі
їхні трудові шляхи розійшлися, а зустрічалися лише вдома.

Однак загалом життя за словами ювілярів було щасливим. Хоча довилося переживати багато: робота, городи, діти, безгрошів’я тощо. Не оминули родину Пономаренків і важкі випробування. Кілька разів Володимир Федорович був за крок від смерті, але все минулося, лише сивина покрила чудові довгі коси дружини від хвилювання чи буде живим її молодий, коханий чоловік.

Хоча німецько-радянська війна уже була далеко позаду, проте двічі військові конфлікти стояли на порозі оселі Пономаренків. У 1968 р. під час конфлікту в Чехословаччині Володимир Федорович був мобілізований до лав Радянської армії, проте він дійшов лише до радянського кордону, а там отримав дозвіл повернутися додому. Все минулося, але кілька неспокійних днів провела Зінаїда Якимівна.

А коли до лав армії був призваний старший син Віталій, виявилося, що його направляють служити на Даманський острів, де ще зовсім недавно йшли бойові дії. Два роки постійних хвилювань закінчилися щасливим поверненням сина додому.

602Хоч тепер дороги нащадків ювілярів відійшли від батьківської оселі й кожен з них має свою родину, та все ж збираються вони разом у дні сімейних торжеств і великих свят. І до сьогодні сьомого листопада відзначають тут день народження відразу трьох з цієї великої родини – Володимира Федоровича, молодшого сина Олександра та найстаршого онука Євгена.

Сьогодні ювілярам уже по 80 років, але в душі, за їхніми словами, – не більше двадцяти. Ні Володимир, ні Зінаїда не можуть повірити, що разом прожили вже 60 років, що життя так швидко прогайнуло в буденних турботах.

Проте вони й нині цінують кожен день і кожну мить, прожиті разом, кохають та піклуються один про одного, як і в перші дні свого знайомства.

Ніколи не сумують, тому що не мають часу на таку дрібницю. Їм завжди є кому допомагати: дітям, онукам, рідним та сусідам. Адже Володимир Федорович майстер на всі руки. Він може все полагодити, налаштувати, побудувати, відновити. Проте ізза свого віку нині вже більше допомагає більше порадами, які у нього завжди доречні.

Сьогодні з впевненістю можна сказати, що подружжя Пономаренків було нагороджене долею за свою любов, відданість, чесність та порядність. Нині їх оточує велика родина: два сини та невістки, сім онуків та четверо правнуків. Як би ви бачили щасливі очі їхніх онуків та правнуків, коли вони бачать бабусю та дідуся!

Адже у них в оселі можна все. Перебування у цьому будинку – це свято солодощів, іграшок і теплих почуттів. Дідусь полагодить іграшку, а бабуся – штани, порвані на гойдалці. І ніхто з них не буде сварити молодше покоління і навіть прикриє від суворих батьків.

У їх будинку завжди стоїть аромат духмяних пирогів і щастя. Сюди завжди спішать повертатися діти і онуки: за порадою та благословенням, за теплом і любов’ю, якою сповнені серця батьків. Від щирого серця вітаємо наших ювілярів і бажаємо здоров’я та довгих літ!

 

Tags: , , , , ,

Залишити відповідь