Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

З ГЛИБИН ІСТОРІЇ: Повернення на малу батьківщину…


Сьогодні нам би хотілося розповісти про двох наших земляків, про яких в Макарівському районі, на жаль, мало хто згадує. Але маємо надію, що ситуація зміниться на краще після нашої публікації.

4 березня мав святкувати свій день народження перший наш герой – Дмитро Васильєв.

4 березня мав святкувати свій день народження перший наш герой – Дмитро Васильєв.

Дмитро Володимирович народився в смт Макарів. Батько був військовослужбовцем. Син пішов по його стопах. У 2009р. закінчив Львівський інститут Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями механізованих підрозділів». За словами друзів мати Дмитра пропонувала йому виїхати в Росію, оскільки він – етнічний росіянин, проте офіцер відмовився, заявивши, що він – українець. В зону АТО пішов у липні 2014 р., у званні старшого лейтенанта. Позивний – «Рубін». Побував у найгарячіших точках, у тому числі брав участь у боях на Савур-Могилі. Після ротації та лікування в шпиталі повернувся на фронт під Донецьк. Капітан Дмитро Володимирович Васильєв загинув 31 травня 2015 р. під час нападу диверсійної групи ворога на автомобіль «Урал» поблизу села Славне (Мар’їнський р-н) Донецької обл. Окрім нього загинув ще один військовослужбовець, двоє були тяжко поранені, інші двоє – захоплені в полон.

Похований у м. Чорноморське. «Дуже добра була людина», – так згадують про нього волонтери.

Указом Президента України від 31 жовтня 2014 р. за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Указом Президента України від 18 травня 2016 р. за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеня (посмертно).

Другий герой був учасником іншої, так званої, «чужої» війни. 8 березня виповниться 35 років як від кулі снайпера загинув у Афганістані, не доживши 3,5 місяця до свого 20-річчя, наш земляк Петро Костенюк.

Другий герой був учасником іншої, так званої, «чужої» війни. 8 березня виповниться 35 років як від кулі снайпера загинув у Афганістані, не доживши 3,5 місяця до свого 20-річчя, наш земляк Петро Костенюк.

Петро Іванович народився 30 червня 1962 р. в с. Червона Слобода Макарівського р-ну. Згодом родина переїхала до м. Чернівці. Закінчив 8 класів середньої школи у Чернівцях. Навчався у Чернівецькому трикотажному училищі. Жив і працював у м. Кременчук Полтавської обл.

12 листопада 1980 р. призваний в армію. Пройшов курс військової підготовки з техніки ведення бою в гірській та пустельній місцевості в Туркестанському військовому окрузі (м. Самарканд, Узбекистан).

З травня 1981 р. – рядовий, механік-водій бойової машини десанту (БМД) 6-ї гвардійської парашутно-десантної роти 350-го гвардійського парашутно-десантного полку 103-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії (в/ч 35919 м. Кабул). Неодноразово брав участь у бойових операціях.

8 березня 1982 р. парашутно-десантна рота, в якій він проходив службу, брала участь в бойовій операції поблизу населеного пункту Чарикар (провінція Парван). Бойова машина, якою керував Петро Іванович, підірвалася на міні. Під вогнем ворога рядовий здійснював ремонт, а товариші прийняли на себе вогонь. У цьому бою П.І. Костенюк загинув.

Похований на Центральному кладовищі у м. Чернівці. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

Кілька років тому мати Петра Костенюка повернулася в Макарів на постійне проживання.

facebook-сторінка Макарівського
районного історико-краєзнавчого музею.

Tags:

Залишити відповідь