Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Про нього пам’ятає мала батьківщина…


3 березня мав би святкувати свій 51-й день народження Василь Довгич. Але йому не судилося повернутися живим з далекої азіатської країни Афганістан.

…Довгоочікувану дитину родині Довгичів, мешканцям с.Мотижин доля послала 3 березня 1966 р. Хлопчика назвали Василем, а мама ніжно називала маля Васіком.

Зростаючи у батьківській ніжності й любові, хлопчина проте не ставав розбещеним та вередливим, навпаки, він в усьому намагався бути схожим на батька.

З настанням шкільного віку Васік разом зі своїми однолітками пішов до місцевої школи. З перших днів навчання хлопчина зарекомендував себе допитливим учнем, він легко сприймав все, чого вчили педагоги, а тому вчився дуже добре. У вільний час хлопець завжди допомагав батькам, вів господарство, доглядав за худобою, адже батьки зранку й до вечора на роботі. А коли з’являлась вільна хвилина, він увесь час проводив біля техніки, і навіть під час навчання за шкільною програмою юнак записався на курси автослюсарів.

У 1983 р., восени, після закінчення середньої школи Василя Довгича ДТСААФ направляє до Фастівської автошколи на курси водіїв.

14 квітня 1984 р. Макарівським РВК Василя Довгича призивають на дійсну військову службу в лавах Збройних Сил СРСР. Першим місцем військової служби став навчальний центр в місті Талди-Курган (Туркменістан), де він пройшов курс молодого бійця і перепідготовку управління автомобілем в умовах гірської та пустельної місцевості.

У серпні 1984 р. рядовий В. Довгич отримує припис відбути до постійного місця служби в місто Кундуз (північно-східний Афганістан), де дислокувався 998-й артилерійський полк. Молодого солдата зарахували до автомобільної роти матеріальногозабезпечення, в бойове завдання якої входило перевезення військових вантажів боєприпасів та продовольства, з міст Пулі-Хумрі, Хайратон та інших, до основної бази призначення в місто Кундуз. За рік служби в Афганістані Василь добре освоїв роботу військового водія. Він чітко вивчив маршрути доріг, по яких доводилось їздити, а також знав, як себе поводити під час ведення бойових дій та як уникати мін, розставлених на дорогах.

Наприкінці серпня 1985 р. колона отримала наказ привезти боєприпаси в полк, який перебував у сусідній провінції Тахар. Їхні бойові побратими проводили бойову операцію знешкодження бандформувань, а снарядів було замало. Очікувати на колони, що вийшли за набоями, було занадто довго. Тому командування направило колону зі стратегічним вантажем до міста Талікан, наказ було успішно виконано, а 1 вересня командир віддав новий наказ на зворотний марш: Талікан–Ханабад–Кундуз. Вони мали повертатись додому на базу.

Дорога вже була знайома і хлопці з радістю сіли за кермо. На перевалі в районі кишлака Торіг-кишлак на військову колону шквальним вогнем посипались з гір гранати та кулі. В «Урал» Довгича влучила граната, випущена з душманського гранатомета, машина загорілась… Василь покинув палаюче авто і зайняв позицію для стрільби за виступом скелі. Ведучи перехресний вогонь, він зумів знешкодити кілька ворожих точок, оскільки мав хорошу позицію для огляду місцевості.

Моджахеди примітили вправного стрілка, який чітко знешкоджував ворогів. Душманські снайпери почали пристрілюватись до позиції Довгича. Коли кулі почали свистіти поряд, Василь вирішив змінити пристріляну позицію й почав просуватись перебіжками в інше місце. У цей час ворожа куля смертельно вразила бійця…

За мужність і героїзм, проявлені під час виконання бойового завдання, Указом Президії Верховної Ради СРСР рядового Василя Довгича посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки.

Вулиця в с. Мотижин, на якій виріс Василь Довгич, носить його ім’я. У селі й нині проживає його мати.

facebook-сторінка Макарівського
районного історико-краєзнавчого музею.

Tags: ,

Залишити відповідь