Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

«Стрічайтесь , друзі, на довгім віку, прощайтесь, в надії зустрітися знову”


Скільки суперечок виникає останнім часом з приводу дати традиційних зустрічей випускників! Холодні зимові дні все частіше викликають бажання влаштовувати такі зустрічі теплої пори року. Можливо, так воно з часом і буде, але поки що в першу суботу лютого знову школи наповнюються голосами своїх колишніх учнів, котрі, як пташки з вирію, повертаються «в рідні пенати». І хоч цьогоріч в пріоритеті були випускники ювілейних (по відношенню до 2017-го) років, але на зустріч поспішали всі, хто хотів побачитися зі своїми однокласниками, привітатися з вчителями, наповнитися шкільним «духом» і пригадати своє особисте учнівське життя.

Як і годиться, перше вітальне слово учасники зустрічі отримали від директора Макарівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступеня – природничо-математичний ліцей» Надії Миколаївни Українець:

– Дозвольте мені від педагогічного колективу, батьківського колективу, учнівського колективу щиро вітати вас, шановні випускники, на цій зустрічі. Ми дуже раді, що ви завітали сьогодні до нас. У нашому закладі наразі навчаються 904 учні, трудяться 77 педагогів і 35 працівників обслуговуючого персоналу. Діти до нашого навчального закладу приїздять із 29 сіл району, а це – 196 учнів.

встреча 1Мені хочеться, щоб ви при зустрічі сердечно подякували своїм педагогам, які щоденно вкладали в кожного з вас часточку своєї любові, свого серця, свого життя! Мандруйте сьогодні у світ спогадів про дитинство і юність! Хай вам завжди і всюди щастить!
А майбутні випускники – 2017 року, які були господарями вечора, почали його з традиційного шкільного вальсу, що налаштував усіх присутніх на мандрівку шляхами пам’яті.

І ось на екрані один за одним з’являються слайди з фотографіями випускників ювілейних років.

1957-й…Директором школи був Василь Захарович Малишок, а завучем – Михайло Станіславович Купневич. Того року випустились 76 учнів – три класи, керівниками яких були вчитель Петро Федорович Ткач, Наталія Євгенівна Ковбущенко та Лідія Олександрівна Сашевич. На сьогоднішньому вечорі – це найстарші випускники школи, адже цьогоріч минає 60 років від дня, коли вони пішли в доросле самостійне життя. Серед них були й ті, які продовжили вчительську справу в стінах рідної школи – стали педагогами Ніна Андріївна Андрейчикова та Валентина Миколаївна Забзалюк, котра з такими словами звернулась до присутніх на вечорі:

– Зараз вас вітає випуск, якому 60 років, вітає з далекого 1957-го. Сьогодні доля послала нам чудовий шанс зустрічі з рідною школою, з друзями, вчителями. Повірте, нам усім сьогодні – 17! Хоч немає зараз поряд з нами наших вчителів, та пам’ять про них – невмируща. Ми сьогодні подумки так само на уроці своїх вчителів – Кіри Павлівни Кругляк, Петра Федоровича Ткача, ми так само серед своїх однокласників… Ми знову в поході, ми знову переживаємо те трепетне перше кохання і знову на випускному вечорі танцюємо вальс… Хочу побажати всім вам, і своїм учням, яких вчила багато років, – хай ця мить зустрічі з дитинством, рідною школою залишиться у вашому житті назавжди!

В 1967 році з обіймів школи випурхнули три класи, з якими працювали класні керівники – Наталія Євгенівна Ковбущенко, Вячеслав Прокопович Клименко та Олександр Миколайович Щербина. А директором на той час був Трохим Романович Марцих, завучем – Аркадій Семенович Кругляк. Як і в попередньому випуску, так і в цьому є вихованець школи, котрий продовжив славну вчительську династію, – Вадим Костянтинович Суходольський.встреча

– 50 років… Де б ми не були, та ніколи не забували рідну школу, наших наставників, однокласників. Звичайно, наперед ніхто не знає, як складеться доля кожного випускника. Ось так сталося й зі мною, – ділиться спогадами Петро Павлович Порохнюк, випускник 1967 року. – Хіба міг я подумати, слухаючи на уроках географії свого вчителя Олександра Миколайовича Щербину, що доведеться побувати на всіх континентах нашої планети?! Але так сталося, адже 50 років я працював на Київському авіаційному заводі Антонова і часто мав відрядження в далекі країни.

Ось одного разу, коли був у Сакраменто, в Каліфорнії, йдучи до магазину, побачив жіночку, дуже схожу на Еллу, з якою товаришував: її статура, її хода! Але ж… де б вона могла тут, у Сполучених Штатах узятися? Спочатку здивувався, потім майнула думка: «Еллочка, якщо це ти, – обернись!». Уявіть собі – вона обернулась, і я побачив, що не обізнався! Так, це Елла! Радості не було меж у нас обох: далеко від рідного дому, від Макарова на іншому континенті доля подарувала нам таку несподівану зустріч! Я бажаю всім завжди берегти в пам’яті дні дитинства і юності шкільних років, не забувати своїх вчителів і друзів.

2017 рік – ювілейний і для випускників 1977-го. 40 років минуло, відколи лунав прощальний шкільний дзвоник для десятикласників аж п’ятьох (!) класів. Наказ про випуск підписував директор школи Олександр Іванович Вареник, а заступником його була Людмила Іванівна Лесько. Розправили крила вчорашні пташенята – 161 випускник! – і вирушили в самостійний політ з напутніми словами своїх класних керівників – Раїси Іванівни Ковальчук, Миколи Романовича Сиводіда, Марії Семенівни Треус, Надії Павлівни Росінської та Галини Захарівни Пашинської. Наслідуючи їх, незабаром стали педагогами їх учениці – Зоя Володимирівна Гузь та Валентина Дмитрівна Петрушенко.

– Школа, ніби мати, покликала нас у свою домівку, – сказала колишня випускниця, а нині педагог Макарівської гімназії Валентина Дмитрівна Юхименко. – Збираючись на цю зустріч зі своїми однокласниками, своїми подругами й вчителями, стала перед дзеркалом, побачила, що в ньому відбилась не сьогоднішня вчителька, а юна дівчина – Валя Петрушенко, яка мріяла стати педагогом.

Що ж я маю побажати сьогодні всім? Як вчителька української мови, скористаюсь алфавітом. А в ньому маємо таку літеру – «Є». Так ось, бажаю, щоб у вас всіх щоденно вона була у вжитку, щоб кожен сказав: здоров’я – Є! Щастя – Є! Благополуччя – Є! Матеріальний достаток – Є! І мир на планеті теж – Є!

Випускники 1987 року зібралися в рідній школі після 30 років закінчення навчання. Кожен обрав собі професію і життєву дорогу: до цього їх старанно готували директор школи Володимир Олександрович Метелиця – людина творча і завзята, з поетичною душею і чудовими організаторськими здібностями, заступники – Людмила Іванівна Лесько та Ольга Семенівна Семененко. А поряд з дітьми завжди були їх класні керівники – Володимир Костянтинович Хоменко, Валентина Миколаївна Забзалюк та Раїса Іванівна Ковальчук. Три класи закінчили того року школу і 98 учнів отримали атестат зрілості.

Від імені всіх вчителів, які були першими в житті школярів, до присутніх звернулась «Відмінник народної освіти», ветеран праці Лідія Григорівна Носова:

– З наших дітей виросли чудові люди. Що не прізвище, то справжній громадянин! Але, зустрічаючись з вами, дорогі наші, в кожному ми бачимо, перш за все, не лікаря, не менеджера, не державного службовця, не військового, а Толика, Андрюшу, Наталочку, Олександра… Всі ви для нас – діти й досі, зякими сумували й раділи разом, яких ростили, плекали, ставили оцінки. Але при цьому
наголошували, що найважливішу оцінку кожному поставить Життя!встреча 2

… Ми й тепер співпереживаємо у ваших незгодах, тішимося вашими успіхами і особливо тим, що вже ваші діточки й онуки навчаються в тій же школі, в тих же класах, де навчалисьі ви колись… Радіємо, коли педагогічну естафету передаємо до ваших рук. Мої учні – сестрички Надя та Люба Мізько колись сказали своїй мамі, що хочуть бути такими вчительками, як я і вони дійсно нині працюють вчителями: Надія Миколаївна Українець – директор нашоїшколи, а Любов Миколаївна Романіка 36 років життя присвятила початковій школі, ставши не одному поколінню учнів першою вчителькою. Їх праця відзначена державою – обидві мають Знак «Василь Сухомлинський» та Знак «Відмінник освіти України». Володя Хоменко – мій учень, педагог з 30-річним стажем та й дружина його Катерина Іванівна теж вчителює в нашій початковій школі.

До розповіді Лідії Григорівни Носової приєднався Володимир Костянтинович Хоменко:

– Подивився я на фотографії з випуску нашого класу… Тоді я був молодий, красивий. Тепер – просто красивий. Інтересна штука – життя, сказав одного разу наш земляк Майстер слова Анатолій Паламаренко. Судіть самі – в 1957-у Валентина Миколаївна Забзалюк закінчила школу, а я народився в тому році. Потім вона навчала мене англійської мови, а я, закінчивши вуз, навчав її дітей – Альону й Наташу. Ліда Григорівна Носова віддала мені свій клас і він став для мене улюбленим, бо найпершим! Напевне так сталося ще й тому, що була невеликою різниця у віці між мною і моїми учнями. Тож я дарую всім їм, і вам, шановні колеги, та юним школярам свою пісню «Просто Макарів»…

Веселою, дружною командою були й залишилися випускники 1992 року. Їх проводжали в самостійне життя директор школи Олексій Миколайович Голуб, його заступники – Лідія Григорівна Носова, Надія Тимофіївна Бурдій та Валентина Дмитрівна Хохлюк разом з класними керівниками Валентиною Олексіївною Недзельсьою, Любою Михайлівною Гуменюк та Раїсою Іванівною Ковальчук.

Незвідане, загадкове майбутнє чекало й випускників 1997 року, котрі пам’ятають і шанують своїх наставників – директора Олексія Миколайовича Голуба, Зою Володимирівну Гузь, Ольгу Василівну Герасименко та Світлану Василівну Василенко і класних керівників – Валентину Вікторівну Тимощенко, Сергія Івановича Вовкулу, Олексія Павловича Геращенка та Оксану Василівну Гордійчук.

І останніми з ювілярів вітали учасники зустрічі випускників 2007 року, якими опікувались в школі директор Ігор Степанович Коноваленко, завучі Наталія Володимирівна Зінченко і Ольга Василівна Герасименко та класні керівники – Антоніна Петрівна Показій, Григорій Анатолійович Карбовський, Наталія Андріївна Ліщенко і Валентина Олексіївна Недзельська. Чотири класи випустила школа десять років тому. І на цій зустрічі ще не раз вони згадали разом зі своїми учнями, скільки пригод і смішних історій було протягом шкільного життя!

… А воно, ніби поїзд, зупиняється на зупинці «ШКОЛА». Хтось заходить у вагони, хтось виходить з них, обравши свій маршрут надалі, свої нові зупинки, знайомиться з новими пасажирами і прощається з колишніми. І хоч немає такої станції, де зустрічають поїзди з минулого, та на зупинці «ШКОЛА» завжди раді усім! Роки минають, але ви не минайте її!

Тетяна ЯСИНЕЦЬКА

Tags: , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь