Повій, вітре, на Вкраїну!

0

В останній день Різдвяного посту, 6 січня 1833 року, в сім’ї Хомутинського попа Василя у Вінницькому повіті Подільської губернії народився другий син – майбутній основоположник українського гумору – Степан, ім’я яке з грецької перекладається як «Вінок».

Степан з дитинства кохався у мелодійній, то сумовитій, а то – веселій українській народній пісні. Знані нами «По- вій, вітре, на Вкраїну», «Ой, чому ти не літаєш, орле сивокрилий», «Світять зорі, заким в полі», «Гей, браття-козаки», «Калино-малино», «Ой, вийду я у садочок», «Козаче, голубче, соколику мій», «Іще із вчера, ізвечора» та ще ряд пісень, написаних ним, співаються в Україні, як народні.

Є у автора гуморески, приказки та переслів’я, про- низані любов’ю до україн- ських людей і сарказмом та іронією до недругів України:

«  МОСКОВСЬКА ІКРА »

Сидить москаль
коло лави,
Порох насипає. Аж підходить стара баба:
«А що то?» – питає.
«А что ж! Ікра салдацкая, –
Москаль став брехати. –
Віть с отаво у нас, бабка,
Виходют салдати!..»
«Почекай же, бісів сину,–
Стара собі каже. –
В мене живо ікра ваша
У печі поляже!».
Тілько лихе москалину
З хати відвернуло –
Баба порох – та до печі, –
Печі, як не було!..
«Чи ж не біс, – говорить
баба, –
З вражою ікрою!
І в ікрі ще москалина,
А смердить москвою!».

15 квітня1858 рік.

Є у Степана Руданського вірш «ПСАЛОМ 136». Глибоко вражають рядки, бо, ніби написані про сьогодення:

Вони (вороги) на сльози не вважали,
Вони казали без жалю:
«Возьміте гуслі і цимбали,
Заграйте пісню нам свою».
Та як нам грати, як співати
Про славу наших перших днів?
Ні.. Не дамо ми свої пісні
На сміх заклятих ворогів!
Розбийтесь, гуслі дорогії!
Порвіться, струни, всі ураз,
Як я рукою на чужині
Торкнуся тілько-но до вас…
Ізсохни ти, руко лукава,
Як тії струни колихнеш,
Закаменій ти, мій язику,
Як рідну пісню надпочнеш!..

Талант і геній Степана Руданського дав українській літературі новий шлях до розвитку, оригінальну і незрівнянну грань культури. Твори поета багатогранні, колорит-
ні, насичені безліччю різноманітних подій.

Особливої уваги заслуго вують переклади Руданського. «ОМИРОВА ІЛЬЙОНЯНКА» – перший повний український переклад Гомерової «Іліади», зразками до якого перекладач обирає твори українського фольклору. У цей переклад поет переніс оспівані у гомерівському епосі події Троянської війни побут його рідної Вінничини з її історичним минулим, що сягає часів Київської Русі.

Степану Руданському належить також переклад на українську мову «Слово о полку Ігоревім» та досить великі фрагменти «Енеїди» Вергілія.

Для автора взірцем у творчості був Тарас Шевчен-ко. Обидва, вимушено відокремлені від рідної України, виливали свій сум за нею у піснях і любов у віршах:

Гукни ж, гукни, Україно,
нещасная вдово!
Може діти на твій голос
Обізвуться знову!
Гукни ж, серце-Україно,
Та тільки скоріше,
Бо все більше кров ссуть нашу
Все більше і більше!..
Твори Степена Руданського актуальні і в наш час. Всі людські почуття знайшли місце у безсмертних рядках поета. І хочеться сказати не «Прощай, Степане!», а:

Привіт, наш Вчителю,
Не панський, не малорос, а українець,
Вінку, о Стефане Руданський!
Наша любов – тобі гостинець!

Паша ҐРАН. с. Леонівка

Додати коментар