Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Колись світила “Ленінська зоря”


Свою першу замітку в районну газету «Ленінська зоря» я написала в п’ятому класі. На трьох сторінках шкільного зошита емоційно розповідала про шкільні урочистості з нагоди Великого Жовтня (!) і виступ нашого класу з літературно-музичним монтажем. А мій самодіяльний шедевр відредагували до обсягу в десяток речень! Було мені трохи досадно, але душу наповнювала і своєрідна гордість: під заміткою красувалось моє прізвище!

У нашій родині районку передплачували завжди. Тато – Іван Гнатович Шеліпов уважно її перечитував, дещо обговорювали з мамою. Він і сам був активним дописувачем, не обмежуючи себе тематикою. Міг цікаво розмірковувати на фахові для себе, тобто педагогічні теми або моральні, міг дотепно писати про роботу різних побутових служб або чиновників-бюрократів. Мені ж найбільше подобалися його фронтові спогади. Він воював під Сталінградом і Курськом, форсував Дніпро, і багато чого непоказного, правдивого, реального до гіркоти, до відчаю я дізналася про ту війну саме від батька. Тож причесану, полаковану радянську історію «Великой Отечественной» навчилася сприймати критично…

Пройшли роки. Після технологічного інституту харчової промисловості я стала працювати начальником лабораторії Макарівського маслозаводу – ще того, старого, тоді розташованого на вулиці Пушкіна. Частину моєї роботи складали регулярні рейди на колгоспні молочно-товарні ферми. До складу рейдової бригади входили інспектор по заготівлі і якості сировини з райсільгоспуправління, фахівець із санстанції і ваша покірна слуга. У ході рейдів ми боролися за якість молока, яка в ті часи була, м’яко кажучи, не на висоті. У звітах я сумлінно описувала побачене й почуте на фермах, у спілкуванні з ветеринарами й зоотехніками, наважувалась робити власні «молочні» висновки, і ті звіти, вже без купюр, розміщували на шпальтах тієї ж «Ленінської зорі». Така тоді була практика.

А я, в свою чергу, практикувалася в журналістиці, і сном-духом не відаючи, що саме вона стане моєю професією, моїм життям.

Із тих часів пригадуються імена журналістів Віктора Горшкова (він і радіо вів; шкода, що вже нема цього районного ЗМІ), Ніни Дворнікової, Селюха, вірші талановитої Тані Кулібаби… Ми, молодші її «одношкільники», як то кажуть, знизу вгору дивилися на цю невисоку, але таку різнобічно обдаровану дівчину, котра й на баяні грає, вірші й прозу пише, непогано співає. А сьогодні молодим газетярам, на мій погляд, є чому повчитися в досвідченої журналістки Тетяни Григорівни Ясинецької.

Нині живу в Кагарлику на нашій Київщині. З 1990-го працювала кореспондентом місцевої районки (згодився досвід «Ленінської зорі»!), потім запросили на новостворену телерадіостудію «ТБ Кагарлик», де й працюю оглядачем, головним редактором вже понад 20 років.

Буваючи в Макарові, неодмінно продивляюсь «Макарівські вісті», знаходжу знайомі імена, цікаві публікації. Звісно, є й деякі зауваження, адже вдосконаленню немає меж. Інколи й самій кортить щось написати, і тоді йду на поводу в свого бажання – і вдячна макарівським газетярам за розуміння.

Бажаю колегам-журналістам не опускати планки досягнутого, гідних тиражів – і відповідно гідної оцінки владою і читачами газетярської праці, бо ж хто володіє інформацією – той володіє і світом! А ще – бути незмінно потрібними й цікавими громаді, на благо якої ми й пишемо, знімаємо, часом – ризикуємо, часто – недосипаємо, і завжди – чекаємо нових зустрічей.

Людмила ШЕЛІПОВА
(ДОБРОВОЛЬСЬКА),

Заслужений журналіст України.

Tags: , , , , , ,

Залишити відповідь