Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Очевидне — неймовірне


Одного холодного осіннього вечора я був у центрі Макарова, міркуючи над власними справами. Мої роздуми зненацька перервало запитання ледь розбірливою російською:

– Ізвіньїтє мінья, пожалуйста, здес єст готел?

Піднявши голову, я побачив трохи дивакуватого, на мій погляд, чоловіка. Він був на старому, десь із шестидесятих років минулого століття, велосипеді. На голові мав обтріпаний на вітрі блайзер, на ногах — взуття із майже стертими підошвами, на спині — подертий наплічник. Велосипед весь обвішаний різними пакетами. Скоріше за все, мандрівник, подумав я.

– Вы откуда? — запитав і почув у відповідь: «Ich bin Deutsch».

Зрадівши можливості попрактикувати німецьку, я одразу заговорив до нього його рідною мовою. Очі подорожнього розширилися від здивування. Я запропонував йому їхати слідом за моїм авто. Зупинившись біля готелю «Поворот», ми роззнайомилися. З’ясувалося, що чоловіка звати Вольфганг, йому 34 роки. Я почав розпитувати його, як він потрапив до Макарова?

Вольфганг розповів, що захотів здійснити навколосвітню подорож саме велосипедом. Маршрут вельми цікавий — Японія, Китай, Корея, В’єтнам, Лаос, Таїланд, Індія, Гімалаї, Монголія, Пакистан, Афганістан, Іран, Туреччина, Росія…

Потім подорож продовжилася по Україні. До речі, чоловік потрапив на територію нашої держави через зону проведення АТО, там спілкувався із бійцями, що захищають Україну на східних рубежах. Всього Вольфганг у мандрах уже півроку, щодня долаючи по 90 км. Далі його шлях проляже через Польщу додому — в Німеччину. Поцікавився в нього про мету подорожі, на що турист відповів: «Хочу побачити світ на власні очі, а не по телевізору чи в Інтернеті».

В цей час повз нас проходила молода пара. Почувши, що ми говоримо німецькою, перехожі одразу запитали:

– Браухен зі хільфе?

Я їм подякував і пояснив: зустрів у центрі містечка німця, який попросив показати готель, і допомоги нам не потрібно. Але ці молоді люди, очевидно, теж, як і я, зраділи можливості утвердитися у знанні німецької, й почали з ним жваво спілкуватися. Очі у Вольфганга розширилися ще більше, вкрай розчулившись, він запитав:

– У вас что, здес всє нємці? – Розсміялися.

– Чому Ви вирішили зупинитися саме в Макарові? — поцікавився я далі. Виявилося, Вольфганг прочитав в Інтернеті, що тут народився видатний богослов митрополит Димитрій Ростовський, тож і заїхав поклонитися йому. А ще хотів відвідати Макарівську картинну галерею, про яку дізнався теж із Мережі, бо дуже любить образотворче мистецтво і сам малює. Крім того, прагне знайомитися не тільки з людьми, а й з історією, музеями та видатними пам’ятками того краю, яким подорожує.

Ці слова мимоволі воскресили в моїй пам’яті історію кількарічної давності: до мене «харлеями» приїжджали троє друзів із Німеччини – за дві тисячі кілометрів(!) тільки для того, щоб відвідати нашу галерею. Ще пригадався гострий інтерес громадян цієї країни до образотворчого мистецтва, який я відзначив під час перебування там. У Німеччині навіть у найменшому селі є картинна галерея. Кожен другий-третій житель малює, пише вірші, прозу, музикує, займається науковими дослідженнями.

Одним словом, зовсім інший рівень культури, інша атмосфера, яка не може не надихати на творчість. Власне, саме в Німеччині в мене й виникла ідея заснування галереї у Макарові та її філії – в Козичанці — у батьківській садибі…

Але повернімося до нашого гостя Вольфганга. Чоловіка надзвичайно вразив той факт, що першою людиною, до кого він звернувся в Макарові, був саме засновник картинної галереї, котру мав на меті відвідати, який, крім того, ще й розмовляє німецькою!

Я запропонував мандрівнику особисто провести екскурсію галереєю, на що Вольфганг із радістю погодився. Найбільше його зацікавив портрет Димитрія Ростовського (Данила Туптала) – роботи Заслуженого діяча мистецтв України професора Віталія Мітченка та картини членів Національної спілки художників України, а саме – Олексія Іванюка «Макарівський курган» і Оксани Іванюк – «Церква Димитрія Ростовського» (там зберігаються мощі святого).

А вже наступного ранку Вольфганг вирушив далі на Захід, зізнавшись, що йому щастить на зустрічі з непересічними людьми, за які вдячний долі.

… Отакі трапляються неймовірні, але очевидні дива. В той час як ми лише збираємося в Європу, Європа сама йде до нас. Ось де міжнародний туризм!

Анатолій МАРЧУК,
Заслужений художник України,
засновник Макарівської картинної галереї,
академік геральдики.

Tags: , , ,

Залишити відповідь