Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Голодомор не оминув і Копилів.


kopyl21Голодомор не оминув і Копилів. Тут навіть були випадки людожерства. Точних даних про кількість смертей у селі немає, згідно із свідченнями очевидців померло 150 людей. Саме з метою гідного вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні 26 листопада цього року у Копилові відбулися скорботні заходи за підтримки сільського голови і працівників Копилівського Будинку культури та служителів місцевого церковного приходу церкви Петра і Павла.

Цього дня в селі було вивішено Державний Прапор України зі скорботною стрічкою. Також в Будинку культури організовано тематичну експозицію архівних документів того часу. Тут же, в суботу, 26 листопада, о 15-й годині 30 хвилин відбулося вшанування пам’яті безневинно убієнних Голодомором жертв.

Захід розпочався звучанням поминальних дзвонів, проведено інформаційно-виховний захід, де ведучими Каріною Яценко та Дарією Табачук були висвітлені всі жахи, що пережила українська нація в ті страшні роки. Особливо розчулила присутніх у виконанні Тетяни Шуляківської міні-вистава про матір, що приспала дітей димом згорівшого маковиння, щоб позбавити їх від нестерпних мук голоду.

Також дуже зворушливим був вірш «Голодомор», написаний Дарією Табачук, який прозвучав у виконанні автора:

Влаштували в Україні геноцид,
Створили харчів повний дефіцит.
Людей голодом морили,
Населення цим самим вбили.
Це був ще довоєнний час,
Принизливо поставились до нас.
Народ мучився, голодував,
Що далі робити, просто не знав.
Не міг знайти харчів,
Щоб прогодувати своїх дітлахів.
Вони питають щирими очима
В мами: «Що є їсти?»
Дивляться на неї погляди голодні, –
Краще вже їй впасти у безодню!
Навіть у пеклі опинитись,
Тільки б на ці муки не дивитись!..
Бажання кожної людини,
Був лише шматок хлібини.
Але мрії реальністю не ставали.
Все, що могли в людей відбирали.
А щось заховати –
життя своє зневажати.
За пручання –
зразу страта!
…Не хвилювали
владу людські втрати.
Що з їжею, що без,
все рівно – помирати.
Ну, що ж народ тут
міг обирати?
… Мало в Україні
було осіб ситих,
Хіба, що владою
прикритих?!
Їли вони каші,
м’ясо на сніданок,
(А хтось в той час,
не зміг зустріть світанок…)
Суп куштували на обід…
Поки народ від голоду чманів.
Звісно, картопелька на вечір,
А з голоду вмирає у селян малеча.
На їх місті кожен хотів бути,
Щоб голоду більше не відчути.
Та все ж судилось помирати,
Щасливих було небагато.
Льохи порожні і комори
Та не засіяні городи:
З кожним днем в людей
все менше сили…
А ще ставалося таке,
Що люди їли покоління молоде –
Людожерство почалось!
У жаху тоді жилось.
Помирали мільйони,
Та навіть не звучали
похоронні дзвони.
Тіла скидали у братську могилу,
Остаточно втрачали надію і силу.
… Минуло майже ціле століття.
Не забули люди ті жахіття.
Харчі не припинили цінувати,
Загиблих треба шанувати!
Незважаючи на голод і бідність,
Вони відстоювали свою гідність.
Три голодомори пережила Україна,
Але не впала на коліна,
І буде Вона вічно жити,
Допоки люди здатні її Любити!

Після цього відбулася акція «Запали свічку!» та хвилина мовчання. Священослужителем місцевої парафії протоієреєм отцем Володимиром проведена поминальна панахида. По завершенню скорботної панахиди всіх присутніх він пригостив скибками освяченої хлібини, що символізує надзвичайну цінність хліба в житті людини та повагу до нього (згадаймо – саме через вилучення всіх запасів продуктів у селян з метою виконання норми по хлібоздачі у 1932 – 1933 роках всю територію Радянської України охопив голод).

Всі завжди повинні пам’ятати про цю страшну трагедію і з повагою вшановувати пам’ять неупокоєнних та невідспіваних безневинно убієнних жертв Голодомору в Україні. Народ, що не пам’ятає та не шанує свого минулого, – не має майбутнього!

Наталія ДЕВЛАД,
директор Будинку культури.

Tags:

Залишити відповідь