Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Голодомор і моя родина: Я НЕ МОЖУ УЯВИТИ ЇХНІХ ОБЛИЧ…


ЖОЛУДЕВИЙ ЧАЙ З ЇЖАКАМИ

Я ніколи в житті не пила жолудевий чай. І ніколи не доводилося мені куштувати м’яса з їжака. Я силкуюся збагнути, як можна тамувати голод гіркими бруньками, бо солодка акація ще не розцвіла.

…Сім’я мого тата Івана Гнатовича Шеліпова жила в селі Богданівка Павлоградського району на Дніпропетровщині. Батьки – колгоспники, підростало четверо дітей, яких пестливо звали Ваня (мій тато), Заня (Захар), Кланя і Мишаня (Клава і Мишко). Тато був найстаршим, бо мав тоді 10 років. Коли держава і бригади-«буксири» відібрали харчі, він разом із Захаром, молодшим на рік, сяк-так давали собі раду. То горобців зловлять, то їжака, ховраха, а з берега річки Самари принесуть жолудів, бо там ріс дубовий гайок. А мати (моя бабуся) «обпатрає» горобця, заварить жолудевий чай, додавши лободи чи ще якоїсь трави.

… Батьки – в колгоспі, старші діти – «на полюванні», а вдома лишалися Клава і Мишко, 4 і 3 років. Малюки стали пухнути з голоду. Бабуся була в розпачі, їсти дітям не було чого! Чим можна виміряти відчай матері? І тоді вона взяла малих за руки і відвела в Павлоград, залишила в дитячому притулку. Думала: держава хоч якось годуватиме дітлахів, не дасть померти з голоду.

Доля Клави й Мишка невідома. Чи пережили вони голод – невідомо. Чи взагалі стали дорослими – невідомо. Повернувшись із фронту в 45-му, батько в пошуках братика й сестрички написав стоси запитів і звернень в різні інстанції. Та марно. Така війна двічі прокотилася Україною! І в буревіях колективізації та боїв загубилися дві дитячі долі.

Клава й Мишаня не встигли стати моїми тіткою й дядьком. Гадаю: а чи дали вони світові дітей та онуків? Виросли, чи пішли засвіти малюками? І коли мені на очі траплялися фотокартки дітей в газетах, журналах, книгах, де йшлося про Голодомор чи взагалі про 30-і роки, неодмінно спадало на думку: а може, вони схожі на отих дівчинку й хлопчика? А може, вони випадково потрапили он у той кадр? Того ніхто не дізнається, бо, зазвичай, імен під знімками нема. Фотокарток з малих не встигли зробити – не до того було селянській родині. Стає прикро й болісно, що я не можу уявити обличчя Клави й Мишані, як не силкуюсь.

РЯТУВАЛИ БУРЯКИ І … СКРИНЯ
А в родині моєї мами від голоду померла тільки бабуся (тобто моя прабабця), бо віддавала їжу чотирьом онукам, з-поміж яких моя мама була старшою. Моя ж бабуся брала мою маму сапати буряки. Було це в Згурівці тоді Полтавської області, а нині – Лівобережна Київщина.

Бабуся бралася сапати чотири рядки буряків на двох. Але що могло наполоти 11-річне напівголодне дівча! Воно ледь шкребло один рядок, бабуся ж гнала три. Зате після роботи двом трудівницям видавали по шматку хліба і дві миски якогось супу. Одну вдвох з’їдали на полі, а другу – і заради цього все й затівалося! – обережно несли додому меншим дітям.

А ще моя бабуся, вправна кравчиня і майстриня, шила-перешивала, перелицьовувала одяг і міняла його на харчі. Де все те брала? Із своєї скрині. До революції служила «горнишною», як казала, у доньки згурівського магната Кочубея. Панночка любила свою працьовиту, привітну покоївку Гашу. І віддавала їй своє вбрання та взуття, що виходило з моди чи просто набридало молодій примхливиці, і набралося того добра чималенько…

Спорожніла бабусина скриня, а вузлуваті бабусині руки я назавжди запам’ятала порепаними від сільської праці. Зате всі діти, і моя мама, тоді вижили.

… Мої бабусі – Тетяна і Агафія були міцного селянського кореня, тож попри всі труднощі дожили аж до 1970-х років. Низько вклоняюсь їх пам’яті і мільйонам українських матерів, котрі рятували своїх дітей, як уміли. Рятували Україну!

Людмила ШЕЛІПОВА,
смт Макарів

Tags:

Залишити відповідь