Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Творча вершина — попереду


40 років для людини — вік молодий. А 40-річчя творчої діяльності для художника — пора розквіту й разом із тим час підбиття творчих підсумків. І велична зала Національної академії мистецтв — якнайкраще місце для того, щоб прийняти у своїх стінах аристократичну виставку акварелей заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України, лауреата та дипломанта численних міжнародних премій Анатолія Марчука «Земне у сув’язі з небесним».

Ні на йоту не перебільшив художній керівник столичного театру української традиції «Дзеркало» Володимир Петранюк,коли сказав, що 11 листопада відбулося національне свято. На відкритті виставки зібралася культурна еліта України — президент Національної академії мистецтв і ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Андрій Чебикін, народний художник, академік Василь Перевальський, відомий каліграф та гравер, заслужений діяч мистецтв України, професор Василь Чебаник, доктор мистецтвознавства Дмитро Степовик, письменник Василь Кредо, заслужений діяч культури Віктор Женченко, головний диригент Національної опери Іван Гамкало, композитор, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Віктор Степурко, заслужений художник України Анатолій Буртовий… Помилуватися акварелями майстра прийшла сила-силенна шанувальників.

Великий Мікеланджело стверджував, що талант — це передусім наполеглива праця. Анатолій Марчук — художник,який, за словами Василя Кредо, зробив себе сам. Вся творчість митця — неймовірна жага до життя. Його потужна енергія, наснага вражають — брав участь у більш ніж двохсот виставках в Україні та за кордоном, із яких понад півсотні — персональні, картини зберігаються в сорока провідних музеях нашої країни та світу.

Анатолій Марчук, за визначенням державного та громадського діяча Ігоря Ліхового, — митець, який проживає багато життів. Як художник, є майстром у жанрах натюрморту, пейзажу, портрету, працює у книжковій графіці, досконало володіє техніками олійного живопису, рисунку, ліногравюри, ксило- та літографії, офорту й однієї з найскладніших — акварелі. Як людина, розповідають друзі й ті, кому пощастило знати Анатолія Петровича особисто, він уміє робити все. І найголовніше — відкритий до людей та любить їх, будучи істинним патріотом. Про останнє можуть найбільше розповісти жителі Макарівщини. У райцентрі завдяки його зусиллям була створена потужна картинна галерея, де зібрано картини видатних українських майстрів пензля, щороку проводиться живописний пленер, у якому беруть участь художники з усіх куточків країни. Рідну Козичанку Анатолій Петрович зумів перетворити на відомий культурний осередок — там уже двадцять п’ять років відбуваються літературно-мистецькі свята «Літні зустрічі в садибі Анатолія Марчука», з його ініціативи збудовано капличку, де люди мають можливість поспілкуватися зі Всевишнім. Словом, він саме та особистість, котра вміє творити культурний простір.

Про рівень таланту та наполегливої праці майстра свідчить такий факт: зумів «приборкати» акварель, визнану в мистецькому світі однією з найскладніших технік. Творчий побратим Анатолія Марчука Анатолій Буртовий зізнається: ця техніка дуже примхлива, в ній немає права на хибу — або пан, або пропав, адже виправити помилково зроблений мазок неможливо. Колекціонер, великий поціновувач образотворчого мистецтва Леонід Вусатий, котрий знайомий з Анатолієм Петровичем не один десяток літ і бачив його в усіх художніх іпостасях, відзначив: в акварелях, як ніде, відкрита душа митця. Й досить одного погляду, щоб відчути — тут він навіть не один на один із природою, а один на один із Богом. І саме таке єднання з найвищою силою дає йому снаги упіймати й передати невловиме — «повітря», надаючи неповторної і глибокої настроєвості картинам.

Якнайвлучніше охарактеризував творчу натуру майстра Андрій Чебикін: «Анатолій Марчук — людина активна, з оголеним нервом». Василь Чебаник, чию майстерню книжкової графіки закінчив свого часу Анатолій Петрович, пригадав те, що вирізняло його серед інших студентів, — поряд із академічними завданнями він глибоко захопився творчістю, був постійним учасником студентського мистецького товариства і попри всю багатогранність своєї натури залишився справжнім художником, служачи передусім мистецтву.

Невтомна праця над собою дістала високу оцінку — Анатолія Марчука під бурхливі оплески було нагороджено срібною медаллю Національної академії мистецтв України. При цьому Андрій Чебикін запевнив: його творча вершина ще попереду. Щоб небесні акварелі митця могли побачити якомога більше людей, вийшов друком альбом репродукцій. Відомий журналіст, видавець, заслужений працівник культури України Володимир Біленко, котрий був редактором цього видання, презентуючи його, зазначив: картини Анатолія Марчука, якими можна милуватися годинами, повертають нас до першооснови життя — природи, звідки ми постійно тікаємо в тенета бетонних міст та божевільної круговерті сьогодення, й закликають — це ваше єство, яке ви повинні любити та шанувати.

За доброю традицією, відкрила музичну частину свята народна артистка України, солістка Національної опери неперевершена Ірина Даць. Не передати словами атмосферу, що оповила слухачів, коли вона одухотворено виконала драматичну арію, покликану передати, яких душевних мук зазнає митець під час пошуків образу. Хвилю духовного піднесення підримав відомий колектив «Свят-коло» під керівництвом лауреата Шевченківської премії, члена Національної спілки композиторів України Віктора Степурка. Артисти розповіли гостям про видатного уродженця Макарова митрополита Димитрія
Ростовського й значення діяльності подвижника для всього православного світу й виконали два його канти — «Господи мій» та «Мати милосердна».

Журналіст, поет, соліст Національної заслуженої капели бандуристів ім. Г. Майбороди Ярослав Чорногуз заспівав величну партію Тараса Бульби з однойменної опери нашого геніального співвітчизника Миколи Лисенка та серенаду Франца Шуберта у власному перекладі під музичний супровід народної артистки України, однієї з найкращих акомпаніаторів Людмили Марцевич. Визначна піаністка натхненно зіграла безсмертний у своїй досконалості вальс великого композитора Фредерика Шопена.

Тональність мистецького вечора дещо змінив відомий бард Володимир Хоменко. Він за фахом історик, тож у своїх гострих соціальних піснях, які дуже високо шанує бенефіціант Анатолій Марчук, глибоко аналізує ментальні проблеми нашого народу. «У нас найдовша на землі «п’ята колона», — цей пророчий рядок змусив присутніх замислитися, в чому причини історичних поразок України та що робити,аби уникнути їх у майбутньому. Головне — в жодному разі не можна втрачати надії та віри, й у життєстверджувальній пісні «Благаємо, Боже» Володимир Хоменко нагадав гостям про це.

Невимовну тугу люблячого серця натхненно передав у покладеному на музику вірші Івана Франка «Ой жалю мій, жалю» та власній пісні «Королева» пристрасний та ліричний Олег Хоменко. Завітали на свято й земляки Анатолія Марчука народний гурт «Козацькі джерела», запально виконавши кілька народних пісень. Дехто з глядачів навіть не втримався й пустився у веселий танок.

«Многая літа» ювілярові зичив наприкінці вечора багатоголосий удячний хор усіх гостей виставки, у якому злилися всі щирі побажання натхнення, наснаги та нових творчих вершин. Приходьте, поринайе в захоплюючу атмосферу справжнього мистецтва, адже лиш воно — вічне.

Марина Сабадаш .

Фото Демида Запари.

Tags: ,

Залишити відповідь