Професійне свято — з пензлем у руці

0

8 жовтня у райцентрі розпочався двотижневий живописний пленер «Макарівська осінь-2016», присвячений Дню селища та Всеукраїнському професійному святу – «День художника».

Сім років тому в заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України якого по праву можна називати генератором культурного життя, нашої держави, людини нестриманої енергії та наполегливості Анатолія Марчука народилася ідея перетворити районний центр на бурхливий митецький потік. Добре починання підтримав не менш енергійний і залюблений у культуру тодішній селищний голова Олександр Іващенко.

Відтоді щороку до Макарова з усіх куточків україни прибувають художники, щоб набратися від благодатної макарівської землі творчої наснаги, сповнити душу неповторними образами, помилувати чутливе до світу кольорів око неповторними осінніми барвами.

Мистецький «десант» на пленері «Макарівська осінь-2016», присвячений Дню селища та професійному святу художників, очолив заслужений художник України, член Національної спілки художників Анатолій Буртовий – побратим Анатолія Марчука по пензлю із товаришами: білоцерківським живописцем, лауреатом щорічних конкурсів «Художники — місту» Леонідом Маадир-Оолом та керівником студії «Персонаж» школи №3 міста Вишневе Віктором Вересом.

До увіковічення Макарова долучилися й талановиті студенти кафедри комп’ютерної, інженерної графіки та дизайну Автомеханічного факультету Національного транспортного університету – Ганна Шульга, Антон Козіонов та Дмитро Кудрін, котрі приїхали разом із завідувачем кафедри Миколою Кузьмінцем. А живопису навчає їх саме Анатолій Буртовий.

Випромінювали наснагу та бажання якнайшвидше взятися до роботи викладач малюнку в Київській дитячій академії мистецтв, дипломант низки Всеукраїнських конкурсів і виставок Єлизавета Попова, Андрій Кубай та художник Микола Максименко. Долучилися до творчого дійства й фотохудожники Олексій Лукашук та Анатолій Кізлов.

«Малюйте місто і в місті», — дав настанову Анатолій Марчук, і з його легкої руки художники вирушили на пошуки образів, гідних бути увічненими на полотні чи папері. У самому серці Макарова — на площі перед районним Будинком культури, де в розпалі перебувала підготовка до святкування Дня селища, розташувався Андрій Кубай. Його по праву можна вважати «старожилом» пленерів — прибув на запрошення Анатолія Марчука вже вчетверте.

— Перший раз був дуже хвилюючим: соромився, пішов до річки, — згадував художник. — Але потім зрозумів, що треба йти ближче до людей, вивчати саме селище, бо водойми, природа — вони скрізь, а місто чи селище мають індивідуальні архітектурні особливості, які треба спостерігати та відображати в картинах. Саме до цього сьогодні докладаю найбільше зусиль.

— Який пленер найбільшее запам’ятався? — цікавлюся.

— Той, який відбувався два роки тому, на якому були й мої батьки. Ми провели чудові, насичені подіями дні — всі фарби, які привіз, залишилися на полотнах. Буремні події сьогодення дуже багато всього змінили у світогляді. Тоді все бачилося в рожевому світлі, а зараз інша ситуація, сприйняття загострилося, наче на межі, на відчутті водночас радості і жалю, болю, все стало більш концентрованим.

Білоцерківець Леонід Маадир-Оол у Макарові вперше. Його творчий погляд привернули величні бані храму Димитрія Ростовського. Їх він споглядав із берегів Здвижа через «вікно» в мальовничих заростях, які вже встигла торкнути багряним пензлем осінь.

Його, жителя великого міста, вразила своєрідна елегійна атмосфера селища — мальовничі вулиці, де розкошують дерева, охайні будинки — відчутно, що природа міцно тримає його у своїх первозданних обіймах, не даючи розірвати життєдайний зв’язок із рідною землею…

Спостереження за роботою живописців, занурення у світ творення образу захопило настільки, що навіть взялася за пензель автора цих рядків – Андрій Кубай запросив спільно попрацювати над його картиною. Найбільше творчим процесом цікавилися діти — часто підходили, захоплювалися побаченим, коментували. І Андрій тут же давав їм майстер-клас.

Старші жителі Макарова теж звертали увагу на художників, але їх, вочевидь, відволікали вередлива погода та приготування до святкування Дня селища. Приїхав підтримати митців і меценат Олександр Іващенко, чия діяльність і позиція, як можна переконатися, сповна гідні слів, сказаних відомим громадським діячем та меценатом Євгеном Чикаленком, про те, що свою рідну землю треба любити не лише до глибини душі, а до глибини своєї кишені. Це свідчить, що Олександр Миколайович є патріотом не за посадою, а за покликанням.

— Радісно на душі стає, коли приїжджають художники з різних куточківУкраїни і фактично пишуть історію Макарова, — зауважує він. — І за роки проведення пленеру з тих картин, які є в експозиції галереї, ми можемо простежити зміну обличчя селища.

— Ви вже не обіймаєте посаду селищного голови, а отже, підтримуєте захід виключно з приватної ініціативи. Що спонукає Вас докладати — впевнена — багато зусиль, щоб він продовжувався? — не змогла втриматися від запитання.

— Мабуть, найперше — любов до рідної землі. Вже стали доброю традицією Макарова щорічні пленери, проведення яких на День селища започаткував Анатолій Петрович Марчук. Підставляти плече йому у всіх його починаннях для мене — справа честі. Буду й надалі підтримувати Анатолія Петровича та інших діячів культури…

Яскраве, пульсуюче культурне життя райцентру неможливе без його мистецької скарбниці — Макарівської картинної галереї, що розташувалася в приміщенні районного Будинку культури. Ідея її створення понад десять років тому зародилася в Анатолія Марчука. Спочатку експозиція складалася з 80 творів приватної колекції Анатолія Петровича. Та завдяки щорічним пленерам вона швидко поповнилася до двохсот. Відкривається галерея експозицією «Макарів та околиці».

Найперша картина — авторства заслуженого діяча культури України, професора Віталія Мітченка. З неї за земляками крізь століття пильно спостерігає видатний уродженець Макарова святитель Димитрій Ростовський (Данило Туптало), автор монументальної праці «Четьї Мінеї». Милують око місцеві краєвиди, увіковічнені на полотнах учасниками пленерів. Одна з найцікавіших робіт — «Садиба Анатолія Паламаренка». Її можна вважати унікальною: будинок, де виріс Майстер художнього слова, давно знесено, залишилася тільки яблуня.

Отож картина — фактично одна з небагатьох можливостей зануритися в історію, як і у випадку з роботою, на якій зображено замок графа фон Мекка, що в Копилові. Споруда належить до архітектурних пам’яток національного значення, на жаль, від неї
залишилися руїни, тож художник встиг вловити зором та передати пензлем те, чого вже більше ніхто побачити не зможе. В головному залі зібрано полотна титанів українського образотворчого мистецтва: народних художників України Георгія Якутовича (був головним художником унікального фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків»), Василя Лопати (автор проекту гривні), Миколи Стратілата, Олександра Губарева, Василя Перевальського, Володимира Куткіна; заслужених художників України першого вчителя Анатолія Марчука, відомого графіка Миколи Родіна, унікального офортиста, автора поректів ювілейних монет Національного банку України та українських поштових марок Миколи Кочубея, Василя Федорука; залужених діячів мистецтв України, професорів, графіків Миколи Компанця та Василя Чебаника.

Є й кілька робіт самого Анатолія Петровича, серед яких особливо хочеться виокремити полотно «Діалог» — воно змушує поновому подивитися не лише на внутрішній світ самого художника, а й на таїнство життя.

Проходячи галереєю, відчуваєш, скільки праці вкладено в неї її творцем. Цікавий факт: у великій столичній області, що складається з 25 районів, картинних галерей лише п’ять. Нещодавно галерею відвідав Художник №1, за визначенням Анатолія Марчука, Андрій Чебикін — Президент Національної академії мистецтв, ректор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури й високо оцінив мистецьке зібрання.

Втім, описувати дивовижний світ образів словами — річ невдячна. До Макарівської картинної галереї слід обов’язково завітати і побачити все на власні очі.

…Професійне свято дружня ватага художників відзначила символічно — з пензлями в руках. Привітав їх Олександр Іващенко, побажавши наснаги творити на полотнах історію рідної землі. Анатолій Буртовий палко подякував від усього творчого «десанту» Анатолію Марчуку за те, що він береже та примножує творчу атмосферу, об’єднує піснею, душею та серцем митців. І наголосив на рідкісній рисі, дарованій йому долею і огранованій щоденною наполегливою працею: вміти діяти.

Неповторними музичними барвами наповнили творче свято відомий бард Володимир Хоменко та його син Олег, чиї авторські
пісні «Там, де ти», «Королева», «Хвилею щастя», «На Івана Купала» змусили присутніх прожити з ними кожну мить, кожну емоцію. Володимир, заспівав написаний ним гімн Макарова. А ще й мистецькі побратими, два Анатолії – Буртовий та Марчук — натхненно виконали народні пісні «Туман яром» і «Ой, гиля-гиля, гусоньки на став».

Художники влаштували виставку «свіжих» робіт у галереї, яка швидко наповнилася духмяним та ваблячим запахом олійної фарби. На них розцвів яскравими барвами Макарів — фасад районного Будинку культури в обіймах величавих ялин, храм та пам’ятник Димитрію Ростовському, осінній Здвиж… Ось вона — жива історія селища, на мить спинена й увічнення одухотвореним поглядом та вправними руками майстрів!

Марина САБАДАШ.
Фото Демида Запари.

Від редакції: картини, які були створені на пленері «Макарівська осінь – 2016» будуть виставлені на благодійній виставці-продажі. Виручені кошти будуть перераховані воїнам, які несуть службу в зоні АТО.

Додати коментар