Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

Працювала і працюватиму на результат!


Чи замислювались ви, шановні читачі над тим, що у нас є кілька «нових років»? Першим я б назвала День народження, коли в людини починається новий рік життя. Другим – календарне свято – всіма любиме (сподіваюсь). І рік третій – особливо в житті тих, кому довелось міняти професію чи посаду. Такий «третій новий рік» настав у Тетяни Миколаївни Семенової, адже 7 жовтня 2015 року вона приступила до виконання обов’язків голови Макарівської районної державної адміністрації. Якими були вони – ці 12 місяців для неї? Багато про що можна дізнатися з публікацій нашої районної газети «Макарівські вісті». Тетяна Семенова має великий практичний досвід керівника – 10 років працювала сільським головою, має міцне підґрунтя наукове (без чого не уявити сучасного ерудованого державного службовця).

А ще, власне, харизму, коли кількома словами можна досягти бажаного результату в діловій розмові, або можна «загасити емоційну пожежу», спонукати до діяльності. Але наразі ми поцікавились в Тетяни Миколаївни про її думки за прожитий проміжок часу і попросили відповісти на декілька питань.

– Яким Ви застали район, коли стали його очільником?

– Не в кращому вигляді. Кожне невирішене питання потребувало особистого втручання. В бюджеті – «мінус», діти в школах на отримують харчування – жодна дитина не харчувалась, яка має на це право, має на це пільгу; теплозабезпечення в «сонному стані» і багато чого іншого. Перші тижні роботи були досить напруженими. Потрібно було вникнути в кожну галузь. Наприклад, освіта, охорона здоров’я, місцеве самоврядування – питань зібралося велика кількість і всі вони вимагали негайного вирішення.

– Яким було коло Вашої діяльності?

– Районна державна адміністрація – це така організація, яка відповідає за все, що робиться в районі – має вона управління пряме, чи тільки координацію: від криміногенної ситуації до питання життя новонародженої дитини. Застала, що бюджет району був «у мінусі», а наразі ми маємо залишок коштів на бюджетних рахунках 29 млн. гривень.

– Як це вдалося?

– А завдяки роботі заступників, компетентній команді, де кожен спрямовував свою працю на позитивний результат. Повторю відомий вислів, що «один в полі – не воїн». Тому люди, котрі мають бажання змінити життя в нашому районі на краще, люди з цікавими ініціативами і реальним баченням, як ті ініціативи втілити в життя, – саме такі люди оточують мене і допомагають
реалізовувати всі задумки і плани, при чому – діяти коректно і зважено.

– Чи була хвиля сумніву щодо того: зможете впоратися з таким великим об’ємом проблем?

– Ні! Якби таке почуття виникло, я б не стала головою районної державної адміністрації. Мені хотілося випробувати себе – зможу я справитися з обов’язками, чи ні? Просто було цікаво випробувати себе «на міцність». Я з тих людей, котрі не звикли пасувати перед перепонами. І протягом всього цього року діяльності в мені й досі живе ота цікавість. Вона стимулює думки, допомагає зануритися якнайглибше в проблему і шукати шлях для її вирішення. Я називаю це перевіркою власних сил.

– Вам вдалося побувати в кожному селі району? Яке враження залишилось після цього?

– Вдалося. Крім того, зараз в кожному з них відзначають День села. З радістю їду на ці свята, адже не можна не скористатися нагодою взяти участь в урочистостях, поспілкуватися з громадою без офіціозу. А в залі – чи то сільського клубу, чи Будинку культури я не просто глядач, – я аналізую роботу сільського голови, насамперед, бачу його організаторські дії, відчуваю настрій, з яким прийшли на свято мешканці. Адже на 100 % порядок і настрій в селі залежить від його голови. Звичайно, повертаючись додому, маю при собі певні враження. В мене є що і з чим порівняти. Є села, куди, приїхавши, потрапляєш в ат-мосферу доброзичливості, оптимізму. А є, на жаль, протилежні їм – здається, що людей просто «зігнали» на День села, тому що «приїдуть з району»… І стає прикро на душі…

Не хочу озвучувати такі сільські ради, але хай їх голови, прочитавши ці рядки, зроблять для себе висновки. Особливо в розумінні, що таке ДЕРЖАВА. Це – народ, його традиції. І якщо ми не будемо зберігати їх, передавати нашим дітям з покоління
в покоління, то який ми народ?

– Основне багатство нашого району? В чому воно?

– Скажу Вам відверто – ми багаті на добрих, щирих, небайдужих і працьовитих людей. Це – основний наш скарб! Візьмемо для прикладу освітян. Мають великий досвід, авторські напрацювання…

Це дуже потужний колектив! Ось наразі остання новина – чотири школи з нашого району взяли участь в Міжнародному фестивалі педагогічних інновацій і три з них отримали «Дипломи» Міністерства освіти і науки України Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти». А перед цим ми всі вітали переможців Всеукраїнського конкурсу Фонду Кличко. І це далеко не повний перелік успіхів!

Щодо медицини, то наш район славиться спеціалістами і в цій галузі. Наприклад, колектив хірургів. Їм, часом, доводиться рятувати життя не тільки мешканцям Макарівщини, але й інших регіонів України, адже через наш район пролягає автотраса Київ-Чоп і всяке трапляється на дорозі – наїзди, аварії… То куди, насамперед, потрапляють потерпілі? Звичайно, в Макарів! І наші лікарі вкладають сили, власне здоров’я, щоб врятувати людські життя.

Але наразі маємо й проблеми: недобудований корпус хірургічного відділення, інші споруди. Дуже хотілося б залучити державні кошти, області, тому що для районного бюджету це не під силу. А якби цей корпус відбудувати, то на першому поверсі можна було б відкрити Центр діагностики з найновішим медичним обладнанням, щоб після обстеження пацієнт ішов до лікаря на прийом з повним складом аналізів, не їдучи до Києва – столичних медичних установ, а оперативно отримував лікування чи консультацію. До нас могли б приїздити і з сусіднього Бородянського району та районів Житомирської області, прилеглих до Макарівського.

Але, повторюю, для цього треба великі кошти. Наразі наша медицина не залишається поза увагою: ми виділяємо кошти і купуємо постіль, ліжка, обладнання. Та, враховуючи те, що з 1 січня 2017 року на плечі районного бюджету буде «падати» утримання енергоносіїв на потреби медицини і освіти – майже 18 мільйонів, то для розвитку даних галузей можна було б використати ці кошти. Держава дає нам субвенцію тільки на заробітну плату й нарахування на неї. Тому є питання, які потрібно піднімати на рівні держави.

– Ви «вчорашній сільський голова». Як складаються у Вас відносини з сільськими головами району? 

– Ще ніби недавно я так само, як і вони, сиділа в залі, отримувала завдання і розпорядження, доповідала про роботу… За десять років праці в Ясногородській сільській раді побачила «з середини», чим живе громада, відчула на собі ту відповідальність перед нею і в плані сьогодення, і перспективи на майбутнє. Тому мені такі близькі і зрозумілі почуття інших сільських голів – їх клопоти, радощі й сумніви, проблеми. На нашу долю випала реорганізація в плані децентралізації влади. Наразі є різні думки з цього приводу, різні бачення. А треба усіх об’єднати, згуртувати, спрямувати на правильний шлях і благословити на майбутню співпрацю.

– До речі, як Ви співпрацюєте з Народним депутатом Русланом Миколайовичем Сольваром?

– Найперше, хочу сказати про безкоштовні автобуси, рейси яких він організував для населення району. Про це мало хто говорить і дякує, але багато людей мають можливість поїхати у справах до Києва, вирішити якісь особисті питання, розраховуючи свій час. Це має велике значення для людей. Скажу також про те, що він з державного бюджету – фонду розвитку виділив 2 мільйони коштів на утеплення ЦРД «Пролісок» в Макарові. Сьогодні решта роботи в цьому плані – за Макарівською селищною радою.

Треба сказати, що дуже багато людей отримали безкоштовну юридичну допомогу для вирішення проблем зі спадщиною, іншим нерухомим майном тощо. Руслан Миколайович надає матеріальну допомогу на лікування, нагальні потреби. Немає такого населеного пункту в районі, куди б він чи його представники не завітали на святкування Дня села чи селища – завжди з подарунками, подяками трудівникам. Про це теж треба говорити.

– Яким бачиться Вам майбутнє району? 

– Перш за все, це стовідсоткова децентралізація. У нас однозначно буде три громади – Бишівська, Макарівська і Березівська. А ще хочу, щоб у нас була така школа, як у Путрівці Васильківського району, що на Київщині (від редакції: читайте в газеті «Макарівські вісті» за 2 вересня 2016 р.). Хоча б пару таких шкіл на район!

– Це було б чудово! Тетяно Миколаївно, якщо є бажання, дружна команда, міцна громада, то така мрія обов’язково має втілитися в життя!

– Так! А ще хочеться, щоб, нарешті, закінчилась війна. Висловлюю свою велику подяку й доземно вклоняюсь нашим воїнам – тим, котрі на передовій, тим, хто повернувся додому з АТО. Треба їм віддати шану, адже,захищаючи цілісність України, вони втратили здоров’я, душевну рівновагу, дні мирного життя, які ніколи ніхто їм не поверне. Ми в районі стараємось адаптувати їх до сьогодення, вивчити їх нагальні проблеми, допомогти з будівництвом, оздоровленням тощо.

Наразі у нас – єдиних в Київській області! –прийнята програма, яка передбачає фінансування медикаментів для учасників АТО,тому ще це така категорія населення, яка потребує особливої уваги і підтримки.

З останніх новинок наших – подання на сесію районної ради ініціативи щодо фінансування на придбання для шкільних їдалень кухонного обладнання та плит (де є застаріле) та холодильників.

– Рік тому, в першому своєму інтерв’ю для «Макарівських вістей» Ви сказали: «Я міняю кабінет, але я не змінюю принципи». Ви й сьогодні стоїте на такій позиції?

– І завжди буду стояти! Насамкінець, хочу висловити свою вдячність усім трудівникам – від простого громадянина-пенсіонера, підприємця – до очільника структури, своїм заступникам – Ірині Багінській та Івану Рознаю, голові районної ради Олександру Гулаку, його заступнику – Олександру Цисаренку – всім, кому не байдужа доля нашого району.

Спілкувалась Тетяна ЯСИНЕЦЬКА.

Від автора: Коли Тетяна Миколаївна Семенова була сільським головою, то проблеми життєдіяльності села вирішувала на рівні села, а тепер доводиться вирішувати їх на рівні району. Вона готова вирішувати їх і на рівні області, високодержавному рівні, але вважає, що свій ентузіазм, свої сили, здібності краще спрямовувати і віддавати там, де ти живеш, щоб і самому, і людям було видно результати. І це є прикладом для тих, хто шанує Макарівщину.

Tags: , ,

Залишити відповідь