Go to ...

Макарівські вісті

«Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Оноре де Бальзак.

RSS Feed

«Острівці» СРСР


Підприємці, в умовах кризового стану в Україні, не можуть платити нинішніх податків. Вони вимагають їх суттєвого скорочення та припинення свавілля податківців. Тому разом з депутатами підготували новий податковий закон.

Але держава, в особі Мінфіну, пручається. Їх варіант податкового закону фактично залишає такі ж суми вилучень, які є й зараз. І це не просто намагання чиновників розпоряджатися більшими сумами грошей. Адже суспільство звикло, що держава виконує багато різних функцій. Добре виконує, погано виконує, зовсім не виконує, чи тільки імітує…

Та люди звикли вже до такого стану речей і не хочуть нічого змінювати. А як же інакше жити? Не розуміють навіть. Отож, грошей на соціальні функції держави не вистачає, але й ті, що держава збирає, платники податків вимагають скоротити.

Що робити? Реформи.

Приклад з недалекого минулого. Відразу після проголошення Незалежності у нас була девальвація в 10000% на рік. Національна валюта дешевшала – люди не встигали дійти від каси до обмінного пункту. А чому? У той час всі сфери українського життя (можливо, крім торгівлі і банків) залишалися глибоко радянськими. У першу чергу, промисловість і сільське господарство. Для свого функціонування вони вимагали грошей від держави.

НБУ ці гроші друку вало за рішеннями Верховної Ради. Ціни летіли вгору, курс – вниз. Тоді держава сповільнила друкування грошей. Їх стало не вистачати. Підприємства зупинялися, не платили за ресурси. Пенсіонери місяцями не отримували пенсії, працівники – роками зарплати.

Коли це змінилося?

Коли пройшла приватизація в промисловості, розпаювання земель колгоспів. Хай би що не говорили («кому все дісталося і за скільки»), але курс гривні зупинився, інфляція сповільнилася, борги по зарплатах та пенсіях погасили. А коли у світі збільшився попит на продукцію українського експорту, приватні кампанії зреагували ростом, в країну пішла валюта, гривня зміцніла. Влада використовувала надлишок валюти для зростання зарплат і соціальних виплат. Держава розширювалася, люди раділи.
Ціни на продукти українського експорту з 2012 року перестали рости, в 2014-му стався їх «обвал». Не стало грошей для виконання всіх зобов’язань держави. А скорочувати їх вже ніхто не готовий.

При цьому залишилися «острівці СРСР» посеред ринкового «моря».

Це – освіта, медицина, ЖКГ (в т.ч. комунальна енергетика), соціальна допомога. За організацією і способом фінансування, за формами управління і контролю – це радянські явища, що можуть ефективно працювати тільки з райкомами партії і директивним плануванням. Обкомів немає, ресурсів немає. А організації, що залишилися з тих часів, вимагають грошей і на 100% залежні тепер від місцевих адміністрацій.

Тобто, школи, лікарні, ЖЕДи потребують грошей, а держава виймає ці гроші з кишень зубожілого населення і з бізнесу, що в кризу втратив доходи. Економіка не може стільки дати, а соціальним сферам потрібно! І люди, знову ж таки, звикли. Як же, кажуть, без державної школи, лікарні, ЖЕДу?

Так само як в 1990-і говорили: як же без колгоспу, державного заводу, інституту?

Уряд йде на повідку настроїв консервативної частини суспільства і пропонує не зменшувати податки. Адже вже якось звикли, інфляція та падіння курсу практично зупинені. Там щось зменшити, тут щось збільшити, а сукупно залишити як є. Реформувати уламки СРСР треба. В принципі. Коли-небудь. Коли підготуємося. А поки що спад зупинився і, дай Бог, на 2% буде зростання. Бо вже всі якось пристосувалися до нових цін, курсів. Що могло зупинитися, вже зупинилося. Гірше не буде.

Розорений податками і відсутністю попиту бізнес, зубожіле від кризи й інфляції населення хочуть різкого скорочення податків. Але, ось вам реформи! І їх не турбують ваші проблеми.

Так що ж виходить: бюджетних шкіл, лікарень не буде? А як же без них? Може щось інше скоротити? 

Щоб було зрозуміло: вся держава збирає з народу 870 млрд.грн. (бюджет 2015р. + ПФ). З них на пенсію – 250 млрд.грн.,освіту – 115 млрд.грн., медицину – 71 млрд.грн.,соціальну допомогу – 80 млрд.грн. Кожна соціальна стаття забирає більше, ніж, наприклад, оборона – 53 млрд.грн. Та й обслуговування 95 млрд.грн. боргу забирає менше, ніж освіта. А ще 14 млрд.грн. ЖКГ.
То що ви збираєтеся скорочувати, якщо не чіпати соціальні уламки СРСР? Охорону порядку – 55 млрд. грн. (включаючи прикордонників, суди і т.д.)?

Насправді всіх можна «стиснути».

Ну, вийде скоротити 40-50 млрд.грн. економії. Це навіть менше сьогоднішнього дефіциту – 68 млрд.грн., який покривається друком гривні, що не дозволяє зупинити падіння курсу та інфляцію. Щоб суттєво скоротити податки, треба скорочувати витрати не менше, ніж на 150 млрд.грн. А краще – на 200. Що ж скорочувати, якщо не соціальні галузі? Може фінансування доріг, ж/д транспорту, дитячого спорту, збірних України з видів спорту? Так на них багато не скоротиш, бо там багато нема. Вони фінансуються на злиденному рівні й беруть набагато менше освіти і пенсій. Хоча їх також треба знімати з «бюджетної голки».

Можна скоротити податки, не скорочуючи соціальних галузей. 

Тобто, повторити експеримент 1990-х. Як?

1 спосіб – надрукувати гривню і «обвалити» її як це вже було в 1992-94 роках. 2-й спосіб – затримувати виплати зарплат і пенсій, відключати бюджетні установи від електрики за несплату, як наприкінці 1990-х.

А там і взаємозаліки підуть. Чому наші бюджетні заклади називають «уламками СРСР»? 

Щоб було більш зрозуміло, поясню на прикладі нашої Макарівської центральної районної лікарні. У 2014р. з бюджету на її функціонування було виділено 20.4 млн.грн. З них – 12.3 млн.грн. на зарплату та 4.2 млн.грн. ЄСВ, тобто соціальні нарахування на зарплату працівників лікарні. Ці 4.2 мл. навіть не «вийшли» за стіни Казначейства, а просто були перераховані з одного рахунку на інший. Але ж вони входять до бюджету лікарні! Адже завдяки їм працівникам лікарні будуть платити пенсії та лікарняні. Тобто 81.3% всіх видатків держави на лікарню – це зарплата + ЄСВ.

Чи багато це? 

Зарплату отримують 475 медичних працівників, тобто в середньому вони отримують 2252 грн. на місяць. Це – мізерна сума, значно менша, ніж середня зарплата у країні. І вона «з’їдає» 81% всіх бюджетних коштів, виділених на районну лікарню. Наступний видаток – це комунальні платежі. Вони становили майже 2 млн.грн., або 9.8% всіх видатків.

Тобто, зарплата, ЄСВ та комунальні платежі разом – 91% від виділеного державою на лікарню. До лікування справа ще не дійшла. Це все – на утримання самого закладу. На ліки та медичні матеріали пішло менше мільйона – 945 тис.грн. або 4.6% всіх видатків.

Ще 440 тис.грн. (2.2%)- на продукти харчування. 300 тис.грн. – на товари та послуги. На розвиток залишилось 70 тис.грн. Вони пішли на дизельну електростанцію.

От і порахуйте: з 20 млн.грн., що були виділені на охорону здоров’я, скільки пішло власне на лікування? Тільки +945 т.грн. На них треба ж закупити і ліки, і шприци, і катетери, і гіпс, і плівку, і реактиви для аналізів та ін.(зверніть увагу!) на рік, на 255 ліжок у стаціонарі та 275 пацієнтів, які щодня приходять на прийом!

Фактично, більшість з них вимушена за все платити самостійно.

На цьому прикладі можна побачити – грошей на соціальні заклади не вистачає. Щоб вони могли нормально працювати, фахівці отримували пристойні зарплати, щоб було встановлене сучасне обладнання, треба збільшити фінансування не на відсотки, а в рази, а краще на порядок. Проте, навіть ті гроші, що є, сплачуються з великим тиском на платників податків.

Таке існування медицини, як й інших соціально орієнтованих галузей, є тупиковим. Вони потребують докорінних змін, які б відповідали ринковим умовам та досягненням сучасної науки і технологій. Намагатись працювати як за часів СРСР більше не
вийде.

Шлях реформ.

Це – скорочення бюджетних установ,наглядових та регулюючих інстанцій, розширення місця для приватного бізнесу, – перетворення соціальної сфери адекватно ринковому середовищу. А щоб не завищувати очікування, слід пам’ятати при цьому, що у нас – бідна держава з низькою продуктивністю праці. А шлях контрреформ – це, навпаки, намагання залишити розмір та правила роботи бюджетної сфери як є зараз. При цьому і можна скоротити податки (прямі виплати підприємств). Та все одно це – контрреформи. Тому що, коли є бюджетні установи, суспільство все одно їх буде фінансувати. Тільки криво. Через емісію, неявні податки і збори, пряме вимагання коштів самими цими установами та їх працівниками.

Володимир РАПОПОРТ,
економічний експерт.

Залишити відповідь